puzzle

Нещодавно, так сталося і я спав.
Уявляєте, спав собі спокійним сном і тут мені наснився сон.
Як це буває в снах, я точно не міг зрозуміти, де я знаходжусь, але це і не має ніякого відношення до того, що сталося далі.

Сон почався з того, що зайшов до приміщення, в якому була група людей.
Люди, скоріше за все, були зі мною знайомі (принаймні мої відчуття були такі).
Я підійшов до цієї групки людей.
Вони були зібрані навколо столика, чи чогось на зразок.
Люди складали пазл.
Точніше сказати, вони саме завершили і сильно тішилися з того. 
Але пазлини ті були в 5см завбільшки та і складені були вони відверто огидно.
Наче 3-х річне дитинча їх зліпило, майже скрізь неправильно підбрані пазлинки і апогеєм тієї картини були заломані шматочки в тих пазлинках, яким не пощастило бути на краю.
Напевно ніхто і не задумувався, що тим пазлинкам там і не місце, їм просто повідривали кутики, якими вони могли кріпитися, щоб ті краще підходили, в якості крайніх.

Мій внутрішній, хоч і сонний, перфекціоніст серйозно обурився з того дійства і почав сперичатися з гуртом людей.
Але все сталося не так, як гадалося. Спаведливісті тут не було місця.
На всі мої докази люди лише відмахувались і раз за разом повторювали: «ти нічого не розумієш».
«Та що ж тут можна розуміти — це ж пазли, а не квантова фізика, тут все просто», — бурмотів я собі.
Треба бути вже зовсім криворуким здеградованим дебілом, щоб так жахливо скласти ці пазлини.

Відчувши, що мені тут точно не місце, я рушив далі.  
До мого серйозного здивування, недалеко я побачив ще одну компанію людей.
Здалеку я вже запримітив, що вони теж щось складають.
«О ні, ну що ж це за сон такий» — проскочила ще одна думка.
Але цікавість перемогла і я рушив до них.

За мить я опинився біля прямокутного скляного столика. 
Він був схожий на ті, на яких лікарі розглядають рентгенівські знімки (чомусь саме так я подумав).
Столик був ще й добре освітлений і біля нього працювало декілька людей.
Загалом група людей біля цього стола була набагато менша по кількості від тієї, котру я зустрів раніше.
Я придивився до столу і на мить завмер: люди складали пазли.
Так, пазли, але все було зовсім не так, як в перших.
Тут пазлини були значно менші, кількість їх в рази більша та й складали їх тут дуже ретельно.
Кожну пазлинку приміряли і перевіряли багато разів, перед тим як нарешті встановити на її істинне місце.
Інколи пазлини забирали з вже встановлених місць і обговорювали гуртом, чи їй там точно місце, чи не викликає вона проблем для інших пазлин і для вього пазлу загалом.
Цей процес мене дуже здивував, але і дуже сподобався, скільки виваженості в кожному кроці…
Я попросився до гурту.
Пазл був приблизно на половину зібраний.
Я запитав, чи можу їм допомогти.
Люди радо мене приняли і я теж взявся складати пазл.

Ось такий сон був в мене, а висновнки робити вам.