proger · October 15, 2022 15:53
diff --git a/bench.diff b/bench.diff
 --- /Users/proger/nlp_uk/100k_test_nlp_uk_nonwu.txt	2022-10-15 17:44:52.000000000 +0200
 +++ 100k_test_choppa.txt	2022-10-15 17:37:28.000000000 +0200
 @@ -106,8 +106,7 @@
 — Стривай, стривай, — спиняє Беймбета Бондаренко, який нічого не може второпати. 
 — Який "конный милиционер"? 
 А що таке "левосерый"? 
 -— Слідчий так казав, так писав; суд казав — "левосерый", десять років давав... 
 -— розводить руками Беймбет і знову повторює: — Я ні в кінній, ні в пішій міліції не служив. 
 +— Слідчий так казав, так писав; суд казав — "левосерый", десять років давав... — розводить руками Беймбет і знову повторює: — Я ні в кінній, ні в пішій міліції не служив. 
 Бачачи, що з уст Кунанбаєва нічого не добереш, Бондаренко каже: — Доведеться до трудила [7] йти — розпитати про твою справу, бо щось ти не так кажеш. 
 — Усе так, усе так! 
 "Левосерый конный милиционер", а я ні в кінній, ні в пішій... — запевняє Беймбет, і Бондаренко вірить йому, але від цього густий туман у загадковій справі, що зацікавила вже й Бондаренка, не розвіюється. 
 @@ -168,19 +167,13 @@
 — Ну, тепер усе ясно — йому сказано: "Ты левый эсэр, контрреволюционер", — закінчив консультацію Дєлов і пішов із барака в своїх виховательських справах до хліборіза. 
 — Мнда, політик!.. — саркастично процідив Гостицький, що здалека спостерігав сцену допиту, а Бондаренко, задоволений, що нарешті з'ясовано провину Кунанбаєва, сів з ним поряд на нарах писати скаргу. 
 — Давай-давай! — радісно потирає долоні Беймбет, щасливий, що і йому напишуть скаргу. 
 -— Так і пиши: ні в кінній, ні в пішій міліції не служив...  
 -
 - Автобіографія В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. 
 +— Так і пиши: ні в кінній, ні в пішій міліції не служив...   
 +Автобіографія В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. 
 Тепер — де б я не був і коли-небудь, я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені.   
 А як зійшов із гір гамірливих міст, у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, глядів спокійно на хвиль противних гурагани. 
 -Мої пісні — над річкою часу калиновий міст, я — закоханий в життя поганин.  
 -
 - Слово матері  
 -
 -Якби ви знали, паничі... 
 -Тарас Шевченко  
 -
 -Це оповідання я почув від одного пенсіонера. 
 +Мої пісні — над річкою часу калиновий міст, я — закоханий в життя поганин.   
 +Слово матері  Якби ви знали, паничі... 
 +Тарас Шевченко  Це оповідання я почув від одного пенсіонера. 
 Як і я, він зайшов ненадовго до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти років. 
 Зацікавившись темою нащої розмови, він затримався. 
 Ми говорили про стиляг, про бешкетників, про тих молодиків, у яких через надмірне захоплення футболом голова часом відстає в своєму розвитку від ніг. 
 @@ -715,8 +708,7 @@
 Я спалахнув і підвівся, коли справник крикнув на бабу "молчать!". 
 Та цього ніхто не помітив, бо тоді увага всіх була звернута на нещасну Зіньчину матір, що стояла, як на позорищі, серед веранди. 
 З неї сміялися, кепкували, на неї гримали, ось уже й рідна донька відкинулась од неї і ладна була зо всіма ганити свою засмучену матір. 
 -— Бодай же тобі, доню, добра не було, як ти так образувалася в тому городі! 
 -— сказала тихо стара на останні зухвалі Зіньчині слова, а мені аж мороз пройшов поза шкірою. 
 +— Бодай же тобі, доню, добра не було, як ти так образувалася в тому городі! — сказала тихо стара на останні зухвалі Зіньчині слова, а мені аж мороз пройшов поза шкірою. 
 "Образувалася"!.. 
 Та це ж достоту слово моєї матері, що колись вона з докором сказала мені, як перший раз я приїхав додому з гімназії. 
 І такі ж сльози, як зараз у Зіньчиної матері, полились тоді в моєї матусі! 
 @@ -760,9 +752,8 @@
 Нічого не скажеш! 
 Визнаю... 
 Ну та ви, бачу, такі ростете, що не сплохуєте, як буде треба! 
 -Авжеж ні?..  
 -
 - Привітання життя І день і вік однаково минають. 
 +Авжеж ні?..   
 +Привітання життя І день і вік однаково минають. 
 Не задержать нам хвилі. 
 Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить.   
 Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. 
 @@ -777,15 +768,12 @@
 Що біль даєш, і щастя, і красу, і сум, і горе. 
 В мені юний пал вне вмер ще. 
 Вітай життя! 
 -І на привіт тобі я понесу м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.  
 -
 - Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, накритий небом і обмотаний піснями лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.   
 +І на привіт тобі я понесу м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.   
 +Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, накритий небом і обмотаний піснями лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.   
 Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт. 
 Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.   
 Прокотяться, як лява, тисячні століття, де ми жили, ростимуть без наймення пальми, І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям, задзвонять в моє серце джагани в копальні.   
 -("Книга лева", 1936)  
 -
 - Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. 
 +("Книга лева", 1936)   Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. 
 Мов на акорд, упав поверх на поверх. 
 Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових.   
 Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. 
 @@ -799,13 +787,9 @@
 Митці рослин — тюльпани, дбаючи за форму, припавши на коліна, барвно й гарно гинуть, а за законами нам невідомих формул вирують дні й міста й вирують бормашини.   
 Дроти тремтять, мов нерви. 
 Теплий білий листик, зоря в конверті, кілька слів і квіт шипшини. 
 -Кружляють, мов пом'яте листя, сни дентисток над вирвами нудних мелодій бормашини.  
 -
 - Смерть  
 -
 -За життя розплата тільки кров'ю, Тільки смертю переможеш смерть. 
 +Кружляють, мов пом'яте листя, сни дентисток над вирвами нудних мелодій бормашини.   
 +Смерть  За життя розплата тільки кров'ю, Тільки смертю переможеш смерть. 
 Василь Еллан.  
 -
 Кость Горобенко оглянув свій партбілет, і на цей раз чомусь надто виразними і многозначними здалися йому кілька таких знайомих і звичайних слів: Російська Комуністична Партія (більшовиків). 
 Кость в'яло подумав: це нісенітниця — друкувати українською мовою "російська"... 
 А втім, не це, власне, впадало в око і настирливо вимагало на самоті витягати з кишені рожеву книжечку і вдивлятися в першу сторінку. 
 @@ -1012,12 +996,9 @@
 З пішоходу пороззявляли роти неодмінні вуличні хлопчиська, і сторожко стежили з вікон трохи сполохані міщани. 
 — ...а-агом а-аррш!.. 
 Попереду стомлено майнув парткомівський прапор із золотою зіркою, і сотня чобіт вдарила по бруку. 
 -Хтось позаду затяг непевним, низьким голосом, але його підтримали середні, далі приєдналися перші, і серед тихих вулиць розляглося не то по-солдатському, не то по-парубоцькому: 
 -...
 -В царство свободи доро-о-гу Грудью пролежим себе... 
 +Хтось позаду затяг непевним, низьким голосом, але його підтримали середні, далі приєдналися перші, і серед тихих вулиць розляглося не то по-солдатському, не то по-парубоцькому: ...В царство свободи доро-о-гу Грудью пролежим себе... 
 Співали в один голос, не поділяючись на партії, але старанно намагались компенсувати вокальну нюансовку викриками особливо знаменних слів. 
 -...
 -Долго в цепях нас держали. 
 +...Долго в цепях нас держали. 
 Завюрвідділу легковажний Миша Чернишов був незадоволений. 
 Він давно висловився за те, щоб організувати з партійців хор, але його ідею досі не підтримано. 
 Він злісно радів, коли хтось зривався на високій ноті або співаки збивалися з такту. 
 @@ -1714,8 +1695,7 @@
 Але тепер, коли явився цей Радченко, що має здібність одразу у всіх стати "своїм" — усе піде по-іншому. 
 Радченкове перебування в організації буде екраном кожного Горобенкового руху. 
 Кость Горобенко тужно подумав: "Як би було добре, коли б Радченка тут не було... 
 -— Він глянув на його вишкірені міцні, великі зуби й у думці додав: — 
 -...коли б його не було взагалі, не існувало б зовсім..." 
 +— Він глянув на його вишкірені міцні, великі зуби й у думці додав: — ...коли б його не було взагалі, не існувало б зовсім..." 
 Радченко з виляском поклав на апарат рурку й присунувся до столу. 
 — Да... так ось, товаришу Горобенко... візьміться читати на учительських курсах укрмову. 
 Горобенко потер чоло і стомлено сказав: — Я не почуваю себе фахівцем, не можна ж виступати дилетантом. 
 @@ -3204,8 +3184,7 @@
 Таких, брат, баб я сам зроду-віку не бачив... 
 Очі Горобенкові стали великими і перелякано дивились на Чернишова. 
 В голові кублились думки, але оформити їх Горобенко не міг. 
 -...
 -Взяти двох жінок і, не питаючись їх згоди, тільки через те, що вони полонянки, примусити голими позувати перед його робітничо-червоноармійською авдиторією... 
 +...Взяти двох жінок і, не питаючись їх згоди, тільки через те, що вони полонянки, примусити голими позувати перед його робітничо-червоноармійською авдиторією... 
 Це занадто жорстоко. 
 Це просто навіть дико! 
 Ех ти, Миша Чернишов! 
 @@ -3283,8 +3262,7 @@
 Абсурді Реально і просто: Зіверт — це згущене втілення всієї цієї кімнати, взагалі — тисяч кімнат з електрикою або з свічами, з каганцями або без них, тих кімнат, що раптом молодими бруньками взялися на засохлому дереві старого життя. 
 Це той нерв, що найбільше реагує, коли збурено інстинкт партійної самоохорони. 
 Горобенко напружено вдивлявся в рухливі, гострі, великі очі, а думки снували йому далі образ Зіверта. 
 -...
 -Зіверт — з тих небагатьох, що вже цілком перейшли межу вчорашнього. 
 +...Зіверт — з тих небагатьох, що вже цілком перейшли межу вчорашнього. 
 І ти, і Чернишов, і Дробот — всі ви ще тільки чвалаєте своїми стежками, а він уже далеко по той бік. 
 Через те в Зіверта (без пози, а цілком натурально) сидить і поет, і рахівник, і ніжна ліра (так, так — від кого це я чув? 
 — Зіверт прекрасно грає на скрипці, він просто віртуоз) , і скривавлений меч. 
 @@ -3688,9 +3666,7 @@
 І вдруге з'явилось Горобенкові те, що колись уже спало раз на думку: смерть не годна перетнути вічного калейдоскопа життя!.. 
 Треба тільки намацати в собі той архімедів важіль, той стрижень себе самого й цупко держати його в руках. 
 Тоді буде інше, прекрасне життя і проста, логічна смерть. 
 -Проста, як у того японського солдата, що на розстрілі, посміхаючись, 
 -
 -віддає рукою шану своїй власній смерті. 
 +Проста, як у того японського солдата, що на розстрілі, посміхаючись, віддає рукою шану своїй власній смерті. 
 Але: за кров — кров, за смерть — смерть! 
 І це сказав не Зіверт отут, а я. 
 В ями важко падали свіжі брили землі, а навколо, вгору, до неба, звелись на струнких стовбурах кладовищенські сосни. 
 @@ -4111,8 +4087,7 @@
 І його життя — то тиха затока серед шторму революції. 
 Щасливий поштовик!" 
 — І, як хлопчикові, нишком захотілось Горобенкові піти з поштовиком до його хати, випити з ним шклянку чаю з малиною... 
 -...
 -З малиною? 
 +...З малиною? 
 Може, ще, Костю, послухати, як він на гітарі грає?.. 
 Ні. 
 Те, що має статись, те мусить статись. 
 @@ -4198,9 +4173,7 @@
 Він прожогом цокнув ще раз затвором. 
 Вистрибнула бляшанка. 
 Магазинна коробка порожня... 
 -І тоді нараз він ясно побачив перед себе: 
 -...
 -Великі, роздерті жахом очі. 
 +І тоді нараз він ясно побачив перед себе: ...Великі, роздерті жахом очі. 
 На сорочці від бігу теліпається мідний хрестик. 
 Зведена над головою рука. 
 Зарикав... 
 @@ -4218,29 +4191,21 @@
 — Кров!.. 
 Рука затремтіла, й вишнева краплинка блиснула на сонці. 
 Посміхнулась сонцеві. 
 -І тоді зненацька сильно-сильно в пам'яті промайнуло занадто виразне, мов зараз усе те сталось: 
 -...
 -Скривавлена сорочка Надина і на простирадлі іржава краплинка... 
 +І тоді зненацька сильно-сильно в пам'яті промайнуло занадто виразне, мов зараз усе те сталось: ...Скривавлена сорочка Надина і на простирадлі іржава краплинка... 
 Надина кров! 
 Непорочна, чиста дівоча кров... 
 Було тужно за тим, що не стало чогось без вороття, що набезвік розірвано вінок, і було до сліз радісно, що народилось щось нове, щось дуже інтимне, щось нерозлучне, рідне... 
 Горобенко сквапно витер об тужурку ту краплину крові, утер з лиця рукавом піт і закинув догори голову. 
 А вгорі, високо над землею пливли кудись у безкінечну далечінь блакитні тераси спокійного, безхмарного українського неба. 
 -Київ, травень 1926 — березень 1927  
 -
 - Три перстені Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня. 
 +Київ, травень 1926 — березень 1927   Три перстені Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня. 
 У скрипці творчі сплять вогні, роса музична срібна й синя.   
 В квітчастій скрині співний корінь, п'янливе зілля, віск, насіння та на самому дні три зорі, трьох перстенів ясне каміння.   
 В червонім дзбані м'ятний трунок, зелені краплі яворові. 
 Дзвони, окриленая струно, весні шаленій і любові!   
 Підноситься угору дах, кружляє дзбан, співає скриня. 
 -І сонце, мов горючий птах, І ранок, спертий на вориння.  
 -
 - Чари барвінкові (збірка)  
 -
 -Не кидають народи  порожніх слів на вітер.  
 +І сонце, мов горючий птах, І ранок, спертий на вориння.   
 +Чари барвінкові (збірка)  Не кидають народи  порожніх слів на вітер.  
 Слова Павла Тичини  ввічу мені стоять:  "О скільки у природи  немудро-мудрих літер,  о скільки у людини  невміння прочитать!"  
 -
 БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ   Барвінку, зимолюбку, всезелен, з-під снігу соки п'єш земні жаждиво. 
 Ти на землі цвітеш, як гобелен, як наша мова — незбагненне диво.   
 Зазеленів і цвітом засинів на рідних долах матері Вкраїни, як доля її дочок і синів, що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.   
 @@ -4320,8 +4285,7 @@
 Що це таке?   
 (Еліпс — спіле)   КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ   Кожну літеру ціни, бо немає їй ціни.   
 Ось відома в давнину дудочка — сопілка: виймеш літеру одну — і вже буде спілка...   
 -Сварка йде така, що ну! 
 -— перепалка (бійка): зміниш літеру одну — мирна перепілка.   
 +Сварка йде така, що ну! — перепалка (бійка): зміниш літеру одну — мирна перепілка.   
 Зміниш літеру одну у словечку бійка — і вже — леле — на сосну мчить звірятко білка.   
 Більше прикладів не дам, помізкуй — придумай сам.   
 ЗАЙМЕННИКИ – ПСУВАЧІ   Загадка — жарт   Якщо до жарту ви готові, назвіть, кмітливі дітлахи, ті два займенники у мові, що можуть зіпсувать шляхи.   
 @@ -4374,8 +4338,7 @@
 Мовляв, щоб розпізнати, що втнув якийсь чудака, слід, кажуть, підписати: "Се лев, а не собака"!   
 КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ   Запитала Надя на уроці мови: — Юрію Петровичу, чом це так бува: як пишу кампанія — правите на о ви, а пишу компанія — правите на а?   
 Осміхнувсь учитель і сказав Надії: — Придивись, подумай, — різні це слова: мовиться про заходи чи воєнні дії — пишеться кампанія — з літерою а.   
 -А коли це група, де зібрались люди на пікнік, на гулі чи на торжество — написання слова зовсім інше буде — пишеться компанія — з літерою о.   
 -Аж Данило раптом піднімає руку, мав завжди за муку цю складну науку: — А якби полегшить, — пропонує Даня, — та ввести єдине слів цих написання?   
 +А коли це група, де зібрались люди на пікнік, на гулі чи на торжество — написання слова зовсім інше буде — пишеться компанія — з літерою о.   Аж Данило раптом піднімає руку, мав завжди за муку цю складну науку: — А якби полегшить, — пропонує Даня, — та ввести єдине слів цих написання?   
 — Ні, це неможливо, — вчитель відповів. 
 — Ці слова від різних, від латинських слів.   
 Перше з них кампанія — не збагнеш ніколи — йде від слова campus, по-латині поле, тобто битва в полі, де ведуть вогонь, — це й було первісне значення його.   
 @@ -4761,8 +4724,7 @@
 Отож назвіть мене, будь ласка.   
 Зовуся я   (Сопілка)   ПЕРЕТВОРЮЮСЬ НА ОЧАХ   Загадка   Я іменник і вживаюсь тільки в множині, — а закінчення ви, друзі, замініть мені — стану травкою, що сохла у погожі дні, і вживатимусь відтоді тільки в однині.   
 Який я іменник?   
 -(Сіни, сіно)   РІДНЕ   Лелека щось вицокує, з'явившись на Сулі "Стоїть гора високая... 
 -— співають у селі —   Край берега, у затишку, прив'язані човни; а три верби схилилися, мов журяться вони..."   
 +(Сіни, сіно)   РІДНЕ   Лелека щось вицокує, з'явившись на Сулі "Стоїть гора високая... — співають у селі —   Край берега, у затишку, прив'язані човни; а три верби схилилися, мов журяться вони..."   
 До сліз щемлива пісенька хвилює раз у раз: усе таке самісіньке край берега у нас.   
 Все, як у пісні Глібова, — гора, човни, гаї... 
 Часом не на Сулі, бува, написано її?   
 @@ -4912,9 +4874,7 @@
 Горині тихі береги, яр-зіллям закосичені.   
 А це хіба не дивина, в зелений бір укутана:   Славута-місто вирина, що звалося Славутина.   
 Вбирай красу, твори добро, милуйся рястом, рутою — й збагнеш, чому зовуть Дніпро Славутичем, Славутою.   
 -ЩЕ ПРО НАЗВИ   
 -...
 -Немає мудріших, ніж народ, учителів.   
 +ЩЕ ПРО НАЗВИ   ...Немає мудріших, ніж народ, учителів.   
 М. Рильський   Здавна, за царя Гороха, словом круглим, як горох, ув оселі край порога сипав жвавий скоморох:   — Чули? 
 Обухів торбу набухав, а Київ — виїв...   
 А народ же як пристебне — слово влучне і шпарке вічно житиме, дотепне, чи солодке, чи гірке.   
 @@ -4977,7 +4937,6 @@
 Черкнула слово око їм, вони читають: око!   
 Про неї слава навсебіч — недарма скре-ке-чила. 
 — О, — кажуть, — зовсім інша річ, як правильно навчила!    
 -
 Читать слова звичайно і навспак цікаво так, що не списать пером. 
 У нас це зветься літеральний рак, а греки називають паліндром.   
 ХТО Я?   
 @@ -5037,8 +4996,7 @@
 Тож Настина влада безмежною була.   
 Й пішло поміж людом (бо видно ж наяву): lван носить плахту, а Настя булаву!   
 ТАЄМНИЦЯ ЗВИЧАЙНОГО СЛОВА   Я запитую учнів, чом рослина будяк, красень гордий колючий, називається так?   
 -Запитально дивлюся, раптом чую:— Будяк? 
 -— обізвалась Ганнуся, — Бо росте він будь-як!   
 +Запитально дивлюся, раптом чую:— Будяк? — обізвалась Ганнуся, — Бо росте він будь-як!   
 — Молодець ти, що маєш власну думку про це. 
 Але зараз узнаєш, звідки дивне слівце.   
 У Франка є це слово в написанні бодяк. 
 @@ -5166,8 +5124,7 @@
 Шляхтич, з польських був земель з Сандомирського десь краю, із містечка Конопель.   
 Якось він прибув на раду (сеймик саме скликав їх), щось там бевкнув не до ладу — у присутніх подив, сміх:   — Хто то? — всі питають.—Пробі! 
 — Та на нього оком стрель. 
 -— То пан Філіп із Конопі! 
 -(пан Пилип із Конопель).   
 +— То пан Філіп із Конопі! (пан Пилип із Конопель).   
 І піїпов Пилип у люди аж за тридев'ять земель. 
 І пішов гулять усюди той Пилип із конопель.   
 А можливо, що й не в цьому слів крилатих справжня суть. 
 @@ -5199,16 +5156,11 @@
 — Ми не якісь, — казав мій дід, — заблуди-пришелепки. 
 У тих, хто забува свій рід, не вистачає клепки.   
 СЛОВО НАШЕ РІДНИ   Акростих   Роде наш красний, роде наш прекрасний, Іншого в світі не шукаєм ми; Дух український, вольний, незагасний, Не подолати силам зла і тьми: Ери нової вже гримлять громи.   
 -Слово погідне, слово наше рідне, Любим тебе ми, будем вік любить, Обрій відкрився, всім світам ти видне, Видне як сонце, як ясна блакить; О рідне слово, хай тобі щастить!  
 -
 - Люди зі страху РОМАН В ОБЛОЗІ Книга перша  
 -
 -Чи я в батька не дитина була? 
 +Слово погідне, слово наше рідне, Любим тебе ми, будем вік любить, Обрій відкрився, всім світам ти видне, Видне як сонце, як ясна блакить; О рідне слово, хай тобі щастить!   
 +Люди зі страху РОМАН В ОБЛОЗІ Книга перша  Чи я в батька не дитина була? 
 Чи я в батька не кохана була? 
 Взяли ж мене заміж дали І світ мені зав'язали... 
 -З народної пісні  
 -
 -І — Як спалося? — запитала Левадиха. 
 +З народної пісні  І — Як спалося? — запитала Левадиха. 
 Вона й очей не звела. 
 Та можна не сумніватися — в якусь мить якимось хитромудрим способом встигла на мене зиркнути і навіть збагнути, в якому я настрої. 
 З чемністю квартиранта я відповів, що добре, і, одразу забувши все, усміхнувся... 
 @@ -5237,8 +5189,7 @@
 Наче й природа повернулась на десять літ назад, щоб рушити заново вже іншою, ліпшою дорогою. 
 Я зіперся на ворота, доп'яна вдихнув самосаду. 
 Я ніби знав, що Він сьогодні спроможеться на слово. 
 -...
 -Досвіта мене розбудив холод. 
 +...Досвіта мене розбудив холод. 
 Я сонно глипнув на замуровану інеєм шибку, на язики снігу, надутого за ніч на підвіконня поміж трухляві рами, і накинувши поверх рядна шинелю, вкрився з головою. 
 Мене причавила бездонна, аж моторошна пітьма. 
 Зупинився час, щезли думки, і мною заволоділо відчуття недалекої його присутності. 
 @@ -5580,20 +5531,15 @@
 Я з риком припав до води позбавленими відчуття губами, машинально відгорнув рукою плями крові і пив, поки біль у шлунку не скрутив мене вчетверо. 
 Зачепившись руками за шкарп, я занімів. 
 У мозку сколихнулися якісь тіні, трохи згодом вони вишикувалися колонами літер, і я прочитав! 
 -...
 -Земля пливе, немов хистка вода. 
 +...Земля пливе, немов хистка вода. 
 На руйнування власного труда Поглянув досвід, нині не потрібний. 
 Потім погляд ковзнув по ніжно-голубому пружечку неба, і тут же на ньому вималювалось: Хто смілим серцем благородний, Той свій оголює кинджал За бога, короля і честь. 
 Поволі поверталася свідомість. 
 Я почав пригадувати, де й коли читав ці вірші. 
 -Та нові рядки застрибали перед очима, як зграя навіжених у нестямному танку: 
 -...
 -Яка-бо сліпота На це зухвальство вас штовхає! 
 +Та нові рядки застрибали перед очима, як зграя навіжених у нестямному танку: ...Яка-бо сліпота На це зухвальство вас штовхає! 
 Дратуєте ж народ, Пробуджуючи в нім жагу до помсти. 
 Я перекинувся горілиць, упершись ногами в дно ковдобини. 
 -На все небо прослалося: 
 -...
 -При глузді ти? 
 +На все небо прослалося: ...При глузді ти? 
 Поглянь на руки: Вони в кайданах, Тоді я ліг на живіт, погляд згубився в зморшках вибалка, над яким стелилася золотиста курява диму. 
 Але що сталося: тихо, аж боляче? 
 В здивуванні праворуч застиг зелений гайок, насторожилось небо, якась пташина сиділа поруч, перехиливши голівку із заплющеним проти сонця оком. 
 @@ -5782,8 +5728,7 @@
 Можу, до речі, показати.— Гривастюк вийняв з шухляди аркуш, у задумі потримав його, немов вагаючись, тоді подав мені. 
 Я з цікавістю повертав аркуш сюди-туди, а коли Гривастюк визирнув у вікно — дорогою проїжджала підвода,— швидко пробіг очима написане. 
 "Свідчення. 
 -Видане сього числа гр. Богданові Онукові, який за підтвердженням повітового лікаря п. 
 -Каюка не може бути використаний для військової служби через хворобу серця". 
 +Видане сього числа гр. Богданові Онукові, який за підтвердженням повітового лікаря п. Каюка не може бути використаний для військової служби через хворобу серця". 
 Підписи. 
 Я згорнув аркуш удвоє і поклав на стіл. 
 Чи не таке свідчення хвалиться дістати мені Загата, подумав я, добуваючи пушку з тютюном. 
 @@ -5949,8 +5894,7 @@
 Дивись, як пошматувало плечі",— сказали по-українському. 
 У лазареті, коли виймали осколки, я кричав. 
 Лікар і сестри чомусь одвертали голови. 
 -...
 -Я давно вже чую дзюрчання. 
 +...Я давно вже чую дзюрчання. 
 У протилежному кутку. 
 Певне, сапери пропустили під долівкою струмок. 
 Дністром, ще широким, вільним од льоду коридором, плили крижини і купи коричнюватої піни. 
 @@ -7167,8 +7111,7 @@
 Марина сумно похитала головою і, не одриваючи погляду від тих утоплених зірниць, сказала: "А якби ще хто сказав, куди ту дорогу простелити". 
 Мене знову щось підмило: "Я скажу. 
 Хочеш?"—"Хочу". 
 -...
 -Маринині губи пахли талим снігом. 
 +...Маринині губи пахли талим снігом. 
 Вона пішла додому зосереджена, ніби прислухаючись до свого серця, а наступного вечора ми знову дивилися на ріку, але я почав сумніватися: наяву це чи уві сні. 
 Одного разу нас застав в обнімку Ковальчук. 
 Кощавий бусурмен приплівся задиханий, без шапки, обстрижена наголо чорноволоса, голова скидалась на підкурений затикач від кагли. 
 @@ -7199,8 +7142,7 @@
 Щось з приводу цього я і Марині говорив з невинним запалом, забуваючи, що часто повторюю висловлювання свого гімназійного вчителя Мефодія Гірчака. 
 Деякі думки цієї розумної людини стали моєю власністю після того, як я знаходив їм підтвердження в житті. 
 І вони посіли настільки значне місце, що іноді приходять на уста мимоволі, буває і невпопад, але я їх не приглушую, бо якщо вони й не сколихнуть чиєї-небудь уяви, то ніколи нікому не зашкодять. 
 -...
 -Несподівано в полі тої ночі ліг туман. 
 +...Несподівано в полі тої ночі ліг туман. 
 Навколо місяця утворилась матова корона, пронизавши небо велетенською сонно-незворушною нічною веселкою. 
 Шарудів вітер, зриваючи з гілля і розсіваючи краплі роси. 
 Кілька крапель, протвережуючи, впало мені на руку. 
 @@ -7317,8 +7259,7 @@
 Через пліт сусіди кидають недоїдки, а хлопчата зацькували сердешну, вона й на вулиці не показується, її страдницьки вишкірений рот і безумні очі, що кожної миті можуть спалахнути нестямним блиском веселості,— гримаса лихоліття.. 
 Але чого вона всім підточує сумління? 
 Цього я ніяк не можу збагнути. 
 -...
 -Три дні кумгикання, три півлітри горілки — і я отримав зручний та безвідмовний інструмент. 
 +...Три дні кумгикання, три півлітри горілки — і я отримав зручний та безвідмовний інструмент. 
 Бронебійний шпіц придався на вістря. 
 Скребли ми його на зміну старими напильниками, аж остогидло. 
 Молотковський не взяв грошей. 
 @@ -8539,7 +8480,6 @@
 — Бо... 
 Бо багато "бо". 
 До вісімнадцяти всі, здається, пишуть. 
 -
 — Я не пробував. 
 Вона поривчасто простягла руку, мало не торкнувшись моєї. 
 Одну секунду ми дивились одне одному у вічі. 
 @@ -8668,8 +8608,7 @@
 Ти недооцінюєш дівочої спостережливості. 
 "Якщо від неприємностей не можеш ухилитися, то навіщо уникати ласки? — подумав я. 
 — Правда, в ній щось хворобливе, але де шукати чистого і святого". 
 -...
 -Троє хлопців із синяками під очима проводжали мене з комендатури заздрісними поглядами. 
 +...Троє хлопців із синяками під очима проводжали мене з комендатури заздрісними поглядами. 
 "Вибачення не прошу,—сказав Биковський, виходячи за мною в коридор, — бо такий уже час. 
 Не смій нікому розповідати. 
 Ясно? 
 @@ -8857,8 +8796,7 @@
 Вона нахилила пляшку, та горілка полилась на землю. 
 Марина опустила очі, переждала, все більше розпливаючись переді мною. 
 Я ще чув, як вона забирала чарку з моєї руки, як скрипнули двері і в сінях щось наче зірвалося з вішалки. 
 -...
 -Мене мучила спрага. 
 +...Мене мучила спрага. 
 Я брів степом у короні Тантала. 
 Вдалині виднівся журавель, та я знав, що ніколи до нього не дійду, повернув назад — і прокинувся. 
 До Світлиці зазирав повновидий, самовтішний місяць. 
 @@ -9734,8 +9672,7 @@
 — Хто тобі сказав, що я тут? 
 — Я мав час помізкувати і трохи розібрався в тобі. 
 — Гай-гай,— сказав я. 
 -...
 -Напіввивітрені скелі на Лісничівці віддзеркалювалися в озерці зеленим гобеленом. 
 +...Напіввивітрені скелі на Лісничівці віддзеркалювалися в озерці зеленим гобеленом. 
 Ми увійшли до замка не через вежу, а з парадного ходу і звернули на ліву половину, куди Микола мене ще не водив. 
 Обстановка тут була — саме мистецтво, правда ветхе: точені, різьблені, інкрустовані меблі, кришталеві люстри, викладені кольоровим дубом підлоги, скульптури, килими... 
 Все вражало нев'янучою гармонією, завершеністю, мудрим спокоєм. 
 @@ -9924,8 +9861,7 @@
 За ким серце тужить, той хату минає. 
 Вона зіперлась на стовп при штахетах, закинула очі на полумінь таємниче згасаючої днини і могла б, я думаю, простояти не одну годину. 
 Але я поспішав. 
 -...
 -Акуратно окреслений чорним чорнилом квадратик на пергаментному папірці. 
 +...Акуратно окреслений чорним чорнилом квадратик на пергаментному папірці. 
 О, акуратність. 
 Коли все робиться, акуратно, я почуваю себе спокійніше. 
 Здається, тоді легше жити, менше в душі плутанини. 
 @@ -9989,8 +9925,7 @@
 Йому пішов п'ятий. 
 Тільки-но починає відкриватися світ, усе хвилює, усе хочеться осягнути маленьким розумом, а відкриттів а кожним кроком більше й більше, і мучить стремління стати вже дорослим. 
 Чи давно і я був таким? 
 -...
 -У селі, аби скликати толоку, не треба ходити з двору в двір. 
 +...У селі, аби скликати толоку, не треба ходити з двору в двір. 
 Досить сповістити кільком ґаздам на кутку, і зійдуться, наче бог звелів. 
 Толока — це свято стрітень. 
 Ніхто вже не відчуває, що це обов'язок честі. цей відтінок давно згубився. 
 @@ -10193,8 +10128,7 @@
 Сотник носив сині вилинялі шаровари і потерту блузу із зібраним коміром, до якого не прилягали золоті нашивки. 
 Мій мундир справив на сотника більше враження, він розглядав мене, не приховуючи завидків. 
 Цим, здається, скористався Гривастюк. 
 -— Чим теліпатися в кінець села, може, владнаємо діло в канцелярії? 
 -— запропонував він, але я чогось відчував, що це, либонь, швидше говориться для мене, ніж для прибулих. 
 +— Чим теліпатися в кінець села, може, владнаємо діло в канцелярії? — запропонував він, але я чогось відчував, що це, либонь, швидше говориться для мене, ніж для прибулих. 
 — Ні,— заперечив чиновник.— Вказівки недвозначні, і їх треба виконати. 
 З виразу обличчя, манери триматися й розмовляти хотілось зробити висновок: зносок інтелігента і дурник. 
 Я знав людей, що вийшли з робітничих чи селянських сімей і, помокнувши в інтелігентському кисляку, поривали зі своїм родом. 
 @@ -11526,8 +11460,7 @@
 Вдень і вночі вона відчувала його присутність, він закривав перед нею світ. 
 Це було схоже на страшну напасть: був у неї Тодосій і був попри нього ще хтось. 
 Часом вона не могла їх розрізнити і тремтіла цілу ніч, поки не зазоріє, поки той другий не покине хати. 
 -...
 -Тодосій притискав її до себе, а вона не насмілювалась глянути, чи це він. 
 +...Тодосій притискав її до себе, а вона не насмілювалась глянути, чи це він. 
 Раптом холодком по її напружених стегнах пробіг такий переляк, що вона, машинально занурівши в зерно, аж до землі, ногу, вигнулась і зіпхнула Тодосія. 
 Під стріхою шемрав вітер. 
 Надія встала, витрусила з-за пазухи пшеницю і вклякнула край гірки збіжжя. 
 @@ -11567,8 +11500,7 @@
 Зосереджено торкнулась устами його уст і легко, покірно витягнулась біля нього. 
 Через якийсь час у стодолі знов загупав ціп, забризкала по дощаних стінах вибита з колосся пшениця. 
 Надія, озираючись, вийшла на обійстя, нагнулась до землі за решетом і почала віяти. 
 -...
 -Тодосій народився на переломі двох віків. 
 +...Тодосій народився на переломі двох віків. 
 Був це вже шостий "при здоров'ї" злидень у Сліпчуків, одначе своєю появою вселив підтоптаному Юстимові надію на те, що аж тепер йому заживеться ліпше. 
 Поцілувавши Катерину в спітніле чоло, він окинув немовля розчуленим поглядом і хрипло прорік: — В добру годину, синку! 
 Тихіше додав: — Написано тобі бути маєтним, бо прийшов до нас між двома віками. 
 @@ -11583,8 +11515,7 @@
 Катерина пильніше приглянулась до горішніх сніпків і мало не зойкнула: з-за них то показувалися, то ховались дитячі голови. 
 В одній вона признала Йвана, що задушився в бочці, куди садовила, йдучи жати, а в другій — зроду слабовитого Мирона, якого бог забрав до прощі, а в третій — Михайла, цього з човном збила крига на Дністрі. 
 Дивилась, дивилась на синів і знову знепритомніла. 
 -...
 -Минуло багато літ. 
 +...Минуло багато літ. 
 На поправку Сліпчукам не випогіднювалось. 
 Юстим з Катериною запитливо позирали на свого найменшого, поки кожне зосібно не застановилося на тому, що прикмета їх не стосується, що, як бог дасть, лишень Тодосій заживе веселіше. 
 Хлопець день при дні чув: "Ти в нас щасливенький, дитино". 
 @@ -11818,15 +11749,13 @@
 — Тихо, дурню! 
 — Грушевич з внутрішнім страхом глипнув на Тодосія, ніби в ньому була вмонтована бомба.— Польща. 
 Поль-ща нас усіх по-витлум-лює. 
 -...
 -У Степаниди був депресивний психоз. 
 +...У Степаниди був депресивний психоз. 
 До речі, і в цього Тодосія щось схоже. 
 Якби Грушевич не занепав, хлопця можна повернути до здоров'я. 
 Більшість душевних недуг — це недуги волі. 
 — Га-ли-чи-на. 
 По-польськи Галичина — Ма-ло-польща. 
 -...
 -Медіатори руху в Степаниди накопичувалися продовж тривалого часу, відтак вона відчувала потребу кипучої діяльності і вносила в професорове життя такий розгардіяш, що він зрештою почав її боятися. 
 +...Медіатори руху в Степаниди накопичувалися продовж тривалого часу, відтак вона відчувала потребу кипучої діяльності і вносила в професорове життя такий розгардіяш, що він зрештою почав її боятися. 
 Якось Степаниді завихторилося іти та грибами. 
 В лісі проколола ногу, дістала зараження крові й померла. 
 Вдруге Кривов'яз не наважився одружуватися. 
 @@ -11843,8 +11772,7 @@
 — Не хочу. 
 Тодосій переповз на свій матрац і натягнув на голову сардак. 
 З-під поли виглядали тільки затоптані зеленкуваті п'яти. 
 -— Дурень! — розізлився Грушевич і перекинувся на другий бік, але одразу ж звівся на дибки, крадькома зиркнув, чи не прокинувся професор.— Боже! 
 -— зітхнув він, Він притулився чолом до холодного муру і з болем думав, що огрубів отут, у проклятій тюрмі, здрібнів душею. 
 +— Дурень! — розізлився Грушевич і перекинувся на другий бік, але одразу ж звівся на дибки, крадькома зиркнув, чи не прокинувся професор.— Боже! — зітхнув він, Він притулився чолом до холодного муру і з болем думав, що огрубів отут, у проклятій тюрмі, здрібнів душею. 
 Навіщо обзивати хлопця? 
 Сам же йому відбив охоту, спитавши, чи той не хотів би стати лікарем, адже такими речами не забавляються. 
 Добре, що професор спить. 
 @@ -12013,8 +11941,7 @@
 Я мушу йти на роботу, але хотів би з вами побалакати. 
 — Ніде,— простосердно сказав Тодосій.— Ночуємо в парку. 
 — Тоді я проведу вав до нашого готелю. 
 -Приймемо до товариства, Олексо? 
 -— звернувся він до юнака.— Приймемо. 
 +Приймемо до товариства, Олексо? — звернувся він до юнака.— Приймемо. 
 Люди свої. 
 Юнак байдуже кивнув. 
 — Ми живемо в підпіллі, — ведучи їх за собою, розповідав Повсюда.— Думаю, не подивуєте. 
 @@ -12175,8 +12102,7 @@
 — Шкода. 
 — Шкода,— погодився Тодосій.— Вона була ніби з іншого світу. 
 В серці носила біль, а де з'явиться — там веселість. 
 -Прокопе, а Павлюк коли тут знайшовся? 
 -— пошепки запитав Тодосій. 
 +Прокопе, а Павлюк коли тут знайшовся? — пошепки запитав Тодосій. 
 — Він поїхав після того, як у нього стріляли. 
 Пам'ятаєш, він тоді був у мене, тоді Марині поранило руку? 
 — Чув, чув. 
 @@ -12292,9 +12218,7 @@
 Я похитав головою. 
 Гордій невдоволено поморщився. 
 — Мені здається, що можна б і з комуністами робити один фронт,— додав він. 
 -А вранці наступного дня до мене в нову хату прийшов за дорученням Гривастюка 
 -
 -Іванчук. 
 +А вранці наступного дня до мене в нову хату прийшов за дорученням Гривастюка Іванчук. 
 Не церемонячись, дістав з війтової папки документ і похмуро ковзнув по ньому очима. 
 — Штраф за зловмисне пошкодження військового об'єкта. 
 Я перечитав постанову повітового суду. 
 @@ -13374,8 +13298,7 @@
 — Але якби ваша ласка, то я взяв би продукти наперед. 
 Тільки тепер полковник глянув на мене пильніше. 
 — Я розпоряджусь,— сказав він, опускаючи очі. 
 -...
 -Коли тобі вкрай погано, думай, що комусь ще гірше. 
 +...Коли тобі вкрай погано, думай, що комусь ще гірше. 
 "Вони десь нанівець пропали. 
 Бідні мої хлопці..." 
 Я пригортав до грудей пакунок з продуктами. 
 @@ -13525,8 +13448,7 @@
 Марійка опустилась на канапу, Ця квартира — теж свого роду льох. 
 Життя тут так само в заперті, а це означає, що ні думка, ні мрія не вириваються на волю. 
 Зрештою, для чого їх туди треба перти локомотивом, та й то чи вийде з цього що-небудь. 
 -— Ви зустрічаєтеся з тими хлопцями, з котрими познайомилися в Деркачука? 
 -— запитала Марійка. 
 +— Ви зустрічаєтеся з тими хлопцями, з котрими познайомилися в Деркачука? — запитала Марійка. 
 — Ні. 
 Голод ходить по п'ятах, немає часу. 
 — Знаєте, вони мені не подобаються. 
 @@ -13722,8 +13644,7 @@
 "Розійшлися круторогі по долині..." 
 Якби ж то вона писала про нещасних чумацьких воликів, але вона претендує на тон святих кобзарів-заступників і плете нікчемний пліт з вічних тіней. 
 Вони шукають на Шевченкових стежках холодні яри і зарослі травою могили з єдиною метою — звернути на себе увагу. 
 -...
 -Боже, боже, Україно, Спів кайданів... 
 +...Боже, боже, Україно, Спів кайданів... 
 — Не з тої ноти заспівала твоя муза, дівчино. 
 Тобі б писати про зимові вечори і схилену тінь старої відданиці над рукоділлям. 
 Та Марійка слухала уважно. 
 @@ -14383,8 +14304,7 @@
 — Ти прекрасна,— погладив я їй косу.— Але... трішки нестримна. 
 — Так. 
 — Ти любиш мене? 
 -...
 -Вночі загримали в двері. 
 +...Вночі загримали в двері. 
 Марійка затермосила мене за плече. 
 — Ой, я передчувала, що сьогодні прийдуть. 
 Вони тебе заберуть? 
 @@ -15093,8 +15013,7 @@
 Як тоді жити? 
 Вважати, що тебе оточують свині — і приймати їх, відвідувати їх смердючі лігвиська? 
 Цей страх знову привів мене до Корняктового льоху. 
 -...
 -Тіні, поклики предків! 
 +...Тіні, поклики предків! 
 Батько запам'ятався мені в намаганні щось сказати. 
 Кривов'яз лише встиг повідомити, де шукати його думки. 
 У льоху було порожньо, і мені стало легше, я міг одверто говорити. 
 @@ -15483,8 +15402,7 @@
 — Пробував. 
 — Це недобре, мене так само зчаста похоплює,— заквоктав бравий капітан. 
 — Ви читали Хельтмана 38, пане Опольчик? 
 -38 Віктор Хельтман, ідеолог польського демократичного руху XIX ст. 
 -Він заперечливо покрутив головою. 
 +38 Віктор Хельтман, ідеолог польського демократичного руху XIX ст. Він заперечливо покрутив головою. 
 — Цікаво пише, чортяка,— сказав я.— Я вам його дістану, коли хочете. 
 — Буду вдячний. 
 — Він вважав, що польське відродження повинно завершитися соціальною революцією. 
 @@ -15879,9 +15797,7 @@
 Їх було аж четверо. 
 Вони зупинилися кроків за три від мене і забликали очима. 
 Сука завбільшки з добре телятко, випроставши м'які передні лапи і прогнувшись у крижах, лизнула повітря і сардонічне засміялась. 
 -За нею засміялися інші члени сім'ї, і мені стало моторошно від їх майже людського сміху — очевидно, одного 
 -
 -з приголомшливих досягнень полковника. 
 +За нею засміялися інші члени сім'ї, і мені стало моторошно від їх майже людського сміху — очевидно, одного з приголомшливих досягнень полковника. 
 — Рani ma bardzo zly humor? 
 45 — звернувся я до суки. 
 45 Пані в дуже поганому настрої? 
 @@ -15891,8 +15807,7 @@
 Над подвір'ям залопотіли голуби. 
 На метушню вийшов господар. 
 Та він мовчки подивився на мене примруженими очима і подався до хати. 
 -"От заковика! 
 -— подумав я.— Цей полковник і вдома почуває себе начальником". 
 +"От заковика! — подумав я.— Цей полковник і вдома почуває себе начальником". 
 А звірина продовжувала чекати. 
 Сука знову лизнула повітря і заскавучала. 
 Мабуть, треба було і їм принести гостинців, та про це хлоп'ята нічого не казали. 
 @@ -16192,8 +16107,7 @@
 Там же щохвилини вмирали як не від голоду, то від накликаної смерті. 
 Там теж панувало горе. 
 Покутський похилив голову і зашепотів молитву. 
 -...
 -Після похоронів Покутський подякував мені за те, що я взяв на себе частину клопотів, і, простягаючи руку, протяжно мовив: "Прощай". 
 +...Після похоронів Покутський подякував мені за те, що я взяв на себе частину клопотів, і, простягаючи руку, протяжно мовив: "Прощай". 
 Він хотів побути на самоті, посидіти коло свіжої могили і звикнути до того, що віднині добрий шматок його життя назавжди відділився. 
 А я по дорозі до міста набрів споминами на Северина Шутька. 
 Він приходив до батька не лише для того, щоб побалакати про політику. 
 @@ -17638,9 +17552,7 @@
 Бережіться...— Мене повалили на сніг. 
 — Бережіться, полковнику,— шепотів я,— бо вона народилась від кулі. 
 Я не знаю, ким вона стане, коли виросте... 
 -Чернівці, 1965  
 -
 - Творчість Максима Рильського П’ятдесят років творчої діяльності Максима Тадейовича Рильського [1] — це достатнє випробування часом, що його блискуче витримав поет, якого вже тепер ми з цілковитою підставою можемо назвати класиком радянської — не тільки української, а й всесоюзної — літератури. 
 +Чернівці, 1965   Творчість Максима Рильського П’ятдесят років творчої діяльності Максима Тадейовича Рильського [1] — це достатнє випробування часом, що його блискуче витримав поет, якого вже тепер ми з цілковитою підставою можемо назвати класиком радянської — не тільки української, а й всесоюзної — літератури. 
 Класиками ми звемо видатних письменників минулого. 
 Але за сорок з лишком років наша радянська література достатньою мірою уже сформувалась і виросла для того, щоб заявити про своїх класиків, тобто письменників зразкових, письменників, які, досконало володіючи технікою свого мистецтва, висловлювали і висловлюють цим мистецтвом почуття й думки широких народних мас в їх русі до висот комунізму. 
 Цих наших класиків уже не можна замовчувати; це розуміють не тільки наші зарубіжні друзі, а й ті, хто схильний будь-що, заплющивши очі, заперечувати факт існування радянської культури. 
 @@ -17770,14 +17682,12 @@
 І не тільки свідок, а й суддя, і судить він не як древня Феміда, богиня правосуддя — з мечем і зав'язаними очима, а з очима розкритими, що вже починають бачити зміст і сенс навколишнього життя. 
 Світ розколовся на "біле" і "червоне", на так і ні, і поет раптом виразно побачив і прокляв представників старого світу — панів, які ще докурюють сигари, допивають каву, тоді як прийшла година помсти і по сходах загули залізні кроки месників, від яких нікуди не сховатися. 
 Цікаво, що ще в 1927 році деякі українські критики називали Рильського поетом статики, спокою, констатації. 
 -Але в Рильського були самі тільки мріяння про спокій при безперервному неспокої сумління, при безперервних муках від усвідомлення самотності, при втомі від "екзотики, од хитро вигаданих слів", і ці муки переходили у відчай, коли поетові здавалося, що його найглибше бажання — 
 -...в безодні віщого розмаху Кинутись наосліп, без доріг І себе, розчавлену комаху, Не жаліти — о, коли б я міг! 
 +Але в Рильського були самі тільки мріяння про спокій при безперервному неспокої сумління, при безперервних муках від усвідомлення самотності, при втомі від "екзотики, од хитро вигаданих слів", і ці муки переходили у відчай, коли поетові здавалося, що його найглибше бажання — ...в безодні віщого розмаху Кинутись наосліп, без доріг І себе, розчавлену комаху, Не жаліти — о, коли б я міг! 
 Знову згадуємо (не встановлюючи якийсь там "вплив"!) подібне бажання Брюсова: О, если б было вновь возможно На мир, каким он есть, взглянуть И безраздумно, бестревожно В мгновеньях жизни потонуть! 
 І знову треба підкреслити відміну. 
 Те, про що говорить Рильський, — трагічне. 
 Це — саме усвідомлення неможливості жити далі в стані безтривожному і безроздумному, неможливості не зійти з позицій "парнасця", жерця "чистого мистецтва". 
 -Чи міг Рильський, природжений демократ і реаліст, вихований "соками землі", лишатися "парнасцем", коли він із жахом згадував зустрічі з голодним, завошивленим хлопчиком на фастівському вокзалі або матір-селянку, яка вмирає в нетопленій хаті, марно сподіваючись побачити сина, що пішов на війну; коли він розумів, скільки червоточини було в старому світі, усвідомлював, що вже будується мускулистими руками пролетаріату нове життя, новий дім, що дім цей — "наш, не твій, не мій", і що він 
 -...для нас росте, і спіє, І в вікнах золотом горить — З каміння, дерева та мрії Міцної, як співуча мідь. 
 +Чи міг Рильський, природжений демократ і реаліст, вихований "соками землі", лишатися "парнасцем", коли він із жахом згадував зустрічі з голодним, завошивленим хлопчиком на фастівському вокзалі або матір-селянку, яка вмирає в нетопленій хаті, марно сподіваючись побачити сина, що пішов на війну; коли він розумів, скільки червоточини було в старому світі, усвідомлював, що вже будується мускулистими руками пролетаріату нове життя, новий дім, що дім цей — "наш, не твій, не мій", і що він ...для нас росте, і спіє, І в вікнах золотом горить — З каміння, дерева та мрії Міцної, як співуча мідь. 
 ("Ганнуся") Отак поступово, але невпинно поет визволяється з добровільного ув'язнення в естетичній тюрмі, починає усвідомлювати свій зв'язок з масою ("лише гуртом і пущі, і пустині з піснями, з гуком можна перейти"), розуміє велич своєї історичної епохи. 
 Думаючи про майбутнє, він уже іронізує з переляканих революцією інтелігентиків і чуттям митця стверджує красу нового світу: Ні, ні! 
 Прийдешнє — не казарма, Не цементовий коридорі Сіяє в небі нам недарма Золотоокий метеор. 
 @@ -17820,8 +17730,7 @@
 Про значення цієї події сам поет незабаром писав: "23 квітня 1932 р. — історична дата не тільки в літературі, а й у громадському житті. 
 Не тільки в громадському, а й в особистому житті кожного письменника, що заслуговує на почесне ім'я радянського чи щиро прагне його заслужити. 
 Лірично кажучи, це один з тих моментів, що окриляють, що скеровують свідомість, що примушують напружувати творчі мускули... 
 -...
 -Це він, той квітень торішній, поміг мені восени здати збірку "Знак терезів", таку далеку від збірок попередніх — і "по-хорошому", здається мені, далеку. 
 +...Це він, той квітень торішній, поміг мені восени здати збірку "Знак терезів", таку далеку від збірок попередніх — і "по-хорошому", здається мені, далеку. 
 Цей бадьорий вітер навіяв мені гнівне закінчення "Марини", він стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в сонячну країну комуністичного суспільства". 
 "Декларація обов'язків поета й громадянина", що відкриває збірку "Знак терезів" (1932), свідчила про рішучий перелом, який відбувся в свідомості поета в роки першої п'ятирічки, про рішуче його бажання бути активним будівником і співцем безкласового соціалістичного суспільства. 
 Декларація проголошує розуміння мистецтва як зброї робітничого класу в його боротьбі за нове життя: Мусиш ти знати, з ким Виступаєш у лаві, Мусиш віддати їм Образи й тони яскраві, Мусиш своє ім'я Там написати ясно, Де мільйонне сіяє: Клас. 
 @@ -17855,8 +17764,7 @@
 Почуття ненависті до панства все більш зростає в її серці. 
 Однієї ночі вона підпалює будинок Замітальського, і в полум'ї пожежі, під караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський і його дружина. 
 Стоїть вона, заціпивши уста, Струнка, вродлива, та уже не та, Не злякана, заплакана дитина, — Грім! гнів! покара! — месниця Марина. 
 -Хоч у центрі твору стоїть образ Марини, але поема охоплює значно ширше коло постатей, дає яскраву картину життя польського панства у першій половині XIX ст. 
 -Панночки зітхають та розчулюються від ніжної музики і б’ють покоївок, паничі чемно вклоняються дамам і виголошують гучні фрази про народолюбство, в той час як на конюшні за їх наказом шмагають кріпаків, — і всі вони викликають гнів і огиду. 
 +Хоч у центрі твору стоїть образ Марини, але поема охоплює значно ширше коло постатей, дає яскраву картину життя польського панства у першій половині XIX ст. Панночки зітхають та розчулюються від ніжної музики і б’ють покоївок, паничі чемно вклоняються дамам і виголошують гучні фрази про народолюбство, в той час як на конюшні за їх наказом шмагають кріпаків, — і всі вони викликають гнів і огиду. 
 Свої наступні збірки поет присвячує оспівуванню ясного сучасного і майбутнього Радянської Батьківщини. 
 В творчості М. Рильського цих років особливо значне місце займає тема дружби народів. 
 Новими мотивами пройнята і вся його особиста лірика. 
 @@ -18097,8 +18005,7 @@
 Рильський нарешті зупинився на "александрійському вірші" — шестистопному ямбі — як на ритмі, найбільш відповідному широті епічного задуму Міцкевича. 
 У передачі "Епілога" перекладач зважив на зміну ритму і для цієї частини використав п'ятистопний ямб. 
 У прикінцевих рядках "Епілога" польський поет висловлював сподівання, що твір його стане народним здобутком: Коли б до тої я дожив потіхи, Щоб заблукали ці пісні під стріхи І щоб селянки, тихою порою Співаючи за пряжею тонкою... 
 -...
 -Щоб узяли до рук оце писання, Таке ж немудре, як і їх співання. 
 +...Щоб узяли до рук оце писання, Таке ж немудре, як і їх співання. 
 Цій вимозі народності твору цілком відповідає переклад М. Рильського, написаний простою і легкою мовою, прозорими і мелодійними віршами, — один із шедеврів Рильського як поета-перекладача. 
 Нове видання перекладу поеми Міцкевича (відзначене в 1950 році Державною премією) вийшло у світ саме в той час, коли молода демократична Польща відзначала 150 років з дня народження свого великого поета. 
 Своїм прекрасним перекладом поет Радянської України гідно вшанував його пам'ять і створив ще один видатний поетичний документ про міцну дружбу двох слов'янських народів. 
 @@ -18193,9 +18100,8 @@
 Як добре виявились у цих рядках характерні риси Рильського — поета і людини! 
 Після серйозного і глибокого образного визначення народної мови — напівжартівливі рядки про словники, батьківська "порада" зазирати в них і кінцівка, взята з Вольтерового "Кандіда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). 
 Прозорлива думка —і добродушний жарт. 
 -Так і бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського — з сивим волоссям, із раптовим спалахом молодих, незважаючи на літа, очей — обличчя "розумного садівника" у вічно зеленому квітучому саду української радянської поезії.  
 -
 - Перекладна українська література ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА ВІЗАНТІЙСЬКО-БОЛГАРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ МІСЦЕ ПЕРЕКЛАДІВ В ІСТОРІЇ СТАРОЇ ЛІТЕРАТУРИ Література Київської Русі XI — XIII ст. складається з творів оригінальних і перекладних. 
 +Так і бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського — з сивим волоссям, із раптовим спалахом молодих, незважаючи на літа, очей — обличчя "розумного садівника" у вічно зеленому квітучому саду української радянської поезії.   
 +Перекладна українська література ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА ВІЗАНТІЙСЬКО-БОЛГАРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ МІСЦЕ ПЕРЕКЛАДІВ В ІСТОРІЇ СТАРОЇ ЛІТЕРАТУРИ Література Київської Русі XI — XIII ст. складається з творів оригінальних і перекладних. 
 З пам'яток письменства всього старого періоду перекладним творам належить дуже значне місце як щодо кількості рукописів, так і щодо поширення цих творів серед читацьких кіл. 
 Перекладна література мала великий вплив на оригінальне письменство, нерідко визначаючи і його жанри, і композицію, і ідейний зміст. 
 Більшість тих перекладів, що надходили в Київську Русь з кінця Х ст., була зв'язана з християнським культом, отже, з релігією — пануючою формою ідеології епохи феодалізму. 
 @@ -18250,14 +18156,11 @@
 Історією свого складання, своїм змістом Біблія до певної міри схожа на священні книги інших релігій, наприклад на староіндійські Веди, староіранську Авесту, вавілонські релігійно-епічні оповіді, що подекуди мають дуже близьку тематичну схожість з оповіданнями Старого завіту, і т. ін. 
 Перша частина Біблії відбила різні етапи стародавньої історії єврейського народу, який від кочового стану переходив до осілого, від родового суспільства — до рабовласницької держави. 
 Друга частина — Новий завіт — виникла в умовах соціального ладу Римської імперії. 
 -Відбиваючи погляди різних суспільних формацій, різних історичних епох, Біблія сповнена суперечностей, і недаремно, протягом свого довгого життя з історії нових народів Європи, вона то освячувала "князівську владу божою милістю, пасивну покору, навіть кріпосне право" [1] , то, навпаки, давала плебейству й селянству, що повставали проти гноблення, могутнє знаряддя для боротьби, як це було в Германії XVI ст. або під час англійської пуританської революції XVII ст. 
 -[2] Так, у Германії "своїм перекладом Біблії Лютер дав плебейському рухові потужне знаряддя. 
 +Відбиваючи погляди різних суспільних формацій, різних історичних епох, Біблія сповнена суперечностей, і недаремно, протягом свого довгого життя з історії нових народів Європи, вона то освячувала "князівську владу божою милістю, пасивну покору, навіть кріпосне право" [1] , то, навпаки, давала плебейству й селянству, що повставали проти гноблення, могутнє знаряддя для боротьби, як це було в Германії XVI ст. або під час англійської пуританської революції XVII ст. [2] Так, у Германії "своїм перекладом Біблії Лютер дав плебейському рухові потужне знаряддя. 
 За допомогою Біблії він протиставляв феодалізованому християнству своєї епохи скромне християнство перших віків, феодальному суспільству, що тоді розпадалося, картину суспільства, яке нічого не знало про багатоступневу, штучну феодальну ієрархію. 
 Селяни всебічно використали це знаряддя проти князів, дворянства й попів. 
 Тепер [3] Лютер обернув його проти них і склав на основі Біблії справжній дифірамб встановленій богом владі, кращого від якого неспроможний був будь-коли виготувати ні один блюдолиз абсолютної монархії" [4]. 
 -Повний переклад Біблії в давній російській літературі вийшов тільки наприкінці XV ст. 
 -("Геннадієва біблія"), а в українській літературі — наприкінці XVI ст. 
 -(Острозька друкована біблія 1581 р.). 
 +Повний переклад Біблії в давній російській літературі вийшов тільки наприкінці XV ст. ("Геннадієва біблія"), а в українській літературі — наприкінці XVI ст. (Острозька друкована біблія 1581 р.). 
 До цього часу використовувалися тільки ті окремі тексти біблійних книг, які необхідні були для потреб культу і складали "Паремейник" — збірник уривків із Старого завіту (паремій), які читалися під час церковної відправи. 
 Крім того, у вжитку були й окремі книги Старого завіту в повному вигляді. 
 З новозавітних книг раніше від інших з'явились Євангелія і "Апостол". 
 @@ -18275,8 +18178,7 @@
 Те саме бачимо і в інших письменників. 
 Образ біблійного Мойсея, наприклад, виріс у грандіозний символ в однойменній поемі Франка; образ Самсона, стародавнього єврейського Геракла, теми, зв'язані з вавілонським полоном, послужили матеріалом для поем і драм Лесі Українки. 
 Цілком зрозуміло, що поряд з таким використанням біблійного матеріалу ми відзначимо в історії української літератури й випадки звернення до нього для реакційних цілей. 
 -Такі випадки — часте явище в XIX ст. 
 -Однією з найпопулярніших книг Біблії і в світовій літературі, і у нас був Псалтир. 
 +Такі випадки — часте явище в XIX ст. Однією з найпопулярніших книг Біблії і в світовій літературі, і у нас був Псалтир. 
 Псалтир — збірник 150 релігійних гімнів, молитов-пісень, який складався староєврейською мовою між VII ст. до н. е. і І ст. н. е. 
 Автори цих пісень невідомі: очевидно, їх було багато, хоча традиція висунула переважно одного — царя Давида. 
 Дослідження показує, що сучасний текст Псалтиря є результатом роботи цілого ряду поколінь: найдавніші його частини належать до епохи, коли єврейська релігія ще не знала монотеїзму; вони зберігають залишки первісних магічних поглядів. 
 @@ -18294,11 +18196,9 @@
 Нарешті, Псалтир, безперечно, впливав і естетично. 
 Термін "псальма" міцно прищепився в репертуарі бродячих співців-лірників для позначення пісень релігійного і морально-дидактичного змісту. 
 Поетична сторона псалмів привертала до них увагу і новітніх поетів: в українській літературі до них звернувся, наприклад, Т.Г. Шевченко в своїх "Псалмах Давидових", які є чудовим зразком того, як стара форма може бути поставлена на службу новому змістові. 
 -Віршовані переклади псалмів ми знаходимо також у Гулака-Артемовського, П. Куліша та інших поетів XIX ст. 
 -АПОКРИФИ Книгами, об'єднаними назвою Біблія, далеко не вичерпувалась вся епічна творчість староєврейської і християнської релігії. 
 +Віршовані переклади псалмів ми знаходимо також у Гулака-Артемовського, П. Куліша та інших поетів XIX ст. АПОКРИФИ Книгами, об'єднаними назвою Біблія, далеко не вичерпувалась вся епічна творчість староєврейської і християнської релігії. 
 За межами біблійного канону лишався широкий цикл легенд і переказів, які з різних причин не ввійшли до нього і після встановлення канону дістали назву "отреченных", або апокрифічних (грецьке слово — прихований, таємний, пізніше також — фальшивий). 
 -На час прийняття Київською Руссю християнства книги ці у Візантії остаточно визнані були хибними: вже в одному з найстаріших перекладних збірників, в Ізборнику Святослава 1073 p., ми знаходимо покажчик таких "отреченных" книг (по-латині — індекс): другий список датується XII — XIII ст. 
 -Це "нерекомендоване" читання набуло, проте, популярності не меншої, ніж книжки "рекомендовані". 
 +На час прийняття Київською Руссю християнства книги ці у Візантії остаточно визнані були хибними: вже в одному з найстаріших перекладних збірників, в Ізборнику Святослава 1073 p., ми знаходимо покажчик таких "отреченных" книг (по-латині — індекс): другий список датується XII — XIII ст. Це "нерекомендоване" читання набуло, проте, популярності не меншої, ніж книжки "рекомендовані". 
 Воно приваблювало до себе пишним розквітом фантазії, крім того, доповнювало часто стислі відомості книг канонічних. 
 Апокрифічні перекази в складі перекладних візантійських збірників, у складі так званої Палеї (виклад старозавітної історії за Біблією і легендами, свого роду сурогат повної Біблії, яка ще не була повністю перекладена) і в окремих списках тягнуться через усю історію і російської, і української літератури (аж до XIX ст.). 
 Апокрифи лишили дуже помітний слід в українському фольклорі: досить розгорнути будь-яку збірку українських народних казок, щоб зустрітися там з легендами про створення світу, про Адама, про всесвітній потоп, про царя Давида, про Соломона, про персонажів новозавітних переказів. 
 @@ -18381,8 +18281,7 @@
 Мотив про царя, що втрачає царство і стає вбогим, особливо полюбився фольклорові прихованою в ньому соціально-викривною тенденцією. 
 В XVII ст. старовинна література ще раз зустрілася з ним у повісті про гордого царя Іовініана з перекладного збірника "Римські діяння". 
 Українська народна казка знає його і з ім'ям царя Соломона, і без цього імені (наприклад, серед казок, зібраних Рудченком, — "Южнорусские сказки", т. 
 -2, стор. 
 -36). 
 +2, стор. 36). 
 Більшість апокрифів своєю формою нагадують кінець кінцем більш-менш насичені фабульним матеріалом казки. 
 Зв'язок з церковною літературою виявляється лише в іменах і деяких деталях оповідання, яке в цілому розраховане на цікавість і тому легко переходить з письменства в казковий фольклор. 
 Мораль, що випливає з апокрифічних оповідань, мало спільного має з мораллю офіціальної церкви. 
 @@ -18408,9 +18307,7 @@
 Пам'ять про них становила гордість церкви, життєписи їх подавались як історично-цінний спогад, як приклад, що заслуговує наслідування, як одна з форм релігійної християнської пропаганди. 
 Однак правдивих історичних документів, що їх мали під рукою автори житій, було небагато. 
 На допомогу приходив матеріал, нагромаджений античною міфологією, східними казками і легендами — то у вигляді цілісних сюжетів, то у вигляді окремих мотивів; в інших випадках образ святого виникав з уособленого абстрактного поняття; іноді приводом до виникнення легенди служила навіть пряма помилка, наприклад неправильно прочитане ім'я. 
 -Наукова критика відзначила, наприклад, відбиття старогрецького міфа про Едіпа, батьковбивцю і кровозмісника, в християнських житіях св. 
 -Григорія і св. 
 -Юліана Милостивого (ці міфи зв'язані також з християнськими легендами про Іуду Зрадника). 
 +Наукова критика відзначила, наприклад, відбиття старогрецького міфа про Едіпа, батьковбивцю і кровозмісника, в християнських житіях св. Григорія і св. Юліана Милостивого (ці міфи зв'язані також з християнськими легендами про Іуду Зрадника). 
 Розповідь про те, як римський імператор Август наказав кумкаючим жабам мовчати і вони замовкли, повторено в застосуванні до багатьох святих, східних і західних. 
 Староримські божества Вірність і Згода мають свої аналогії в образах християнських святих — Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (по-грецькому  — Мудрість). 
 Напис на верстовому камені староримської дороги: ("83 milliario" ("83 милі"), прочитаний як "83 milites" ("83 воїни"), дає привід до агіографічної легенди про 83-х ніби похованих там воїнів-мучеників і т. ін. 
 @@ -18441,8 +18338,7 @@
 Само собою зрозуміло, що найбільшої популярності в Київській Русі набули житія останнього типу, названі народними, звичайно, не тому, що вони виникли в народі, а тому, що вони розраховані були на широкого читача. 
 Виникнення монастирів — зокрема заснування Києво-Печерської лаври — викликало інтерес до житій засновників східних монастирів: уже автор "Житія Феодосія" Нестор другої половини XI ст. посилається на відомі йому житія Антонія Великого, Сави Освященного, Євфімія — видатних пустинників Сходу. 
 Особливий слід в європейському мистецтві лишило "Житіє Антонія Великого", написане Афанасієм Александрійським (IV ст.) і рано перекладене слов'янською мовою. 
 -Тема "спокуси святого Антонія" довгий час була поширеною темою західноєвропейського живопису; у французькій літературі XIX ст. житіє дало матеріал для філософської поеми в прозі Флобера "Спокуса св. 
 -Антонія". 
 +Тема "спокуси святого Антонія" довгий час була поширеною темою західноєвропейського живопису; у французькій літературі XIX ст. житіє дало матеріал для філософської поеми в прозі Флобера "Спокуса св. Антонія". 
 Але Антоній Афанасія Александрійського ще дуже далеко стоїть від Антонія Флоберового. 
 В житії постійно підкреслюється байдужість Антонія до освіченості і світського знання. 
 В дитинстві Антоній не вчиться грамоти; пам'ять заміняє йому начитаність; він премудрий і розумний, хоча зовсім "не учился книгам". 
 @@ -18468,8 +18364,7 @@
 Внаслідок так званого двовірства (про яке мова буде далі) "язичницьке", змішуючись з "християнським", фактично взяло гору над ним: населення дохристиянського слов'янського "Олімпа", зрісши в багато разів, зажило з новими прихідцями більш-менш добросусідським життям. 
 Новий релігійний синкретизм утворювався тим легше, що церковна християнська обрядність містила в собі багато магічних елементів, як і обрядність язичницька, а християнські святі поповнили недолік у рядах "вищих богів" і дали імена багатьом безіменним до того часу силам, уособленим в анімістичному світогляді. 
 Святий Ілля-пророк увібрав у себе риси бога-громівника; в образі Івана Купали об'єдналась згадка про Іоанна Хрестителя з образом стародавнього сонячного божества; святий Георгій Побідоносець, на українському грунті в пізніші часи відомий під ім'ям святого Юрія, став покровителем стад і полів, повелителем вовків, начальником весни, можливо, також будучи прямим заступником слов'янського бога Велеса. 
 -Окремі представники церкви протестували проти цієї "паганізації" (від латинського paganus — язичницький) християнських святих: "На Георгия мученика празник диаволский на поле изшедших сатанh офhpу танцами и скоками чинти разоphте", — обурювався наприкінці XVI ст. 
 -Іван Вишенський; але старовинні звичаї держалися міцно і були вигідні для самої церкви, яка заохочувала ці, так би мовити, самочинно виниклі культи. 
 +Окремі представники церкви протестували проти цієї "паганізації" (від латинського paganus — язичницький) християнських святих: "На Георгия мученика празник диаволский на поле изшедших сатанh офhpу танцами и скоками чинти разоphте", — обурювався наприкінці XVI ст. Іван Вишенський; але старовинні звичаї держалися міцно і були вигідні для самої церкви, яка заохочувала ці, так би мовити, самочинно виниклі культи. 
 Серед інших святих особливо популярний на Україні був святий Микола Мирликійський — "Мирнокиївський", як називає його народна пісня, переусвідомлюючи по-своєму незрозумілу грецьку географічну назву. 
 З його ім'ям зв'язаний цілий ряд українських народних легенд, почасти побудованих на мотивах його житія, почасти заснованих на якихось дохристиянських переказах. 
 Якщо, наприклад, святий Пантелеймон, на прізвище Цілитель, став покровителем народної медицини, святий Воніфатій — спеціалістом по лікуванню пияцтва, то святий Микола відомий як рятівник потопаючих, поручитель у грошових справах, який аж ніяк не відзначається християнською лагідністю. 
 @@ -18545,8 +18440,7 @@
 Вже з наведених прикладів ми бачимо, який різноманітний зміст міг вкладатися в традиційну форму житій. 
 Терміном "житіє" позначалися нерідко і твори, які за своїм типом належать, з нашого погляду, до жанру роману — таке, наприклад, "Житіє святих Варлаама і Іоасафа, царевича індійського". 
 Пам'ять цих святих відзначається в православному церковному календарі 19 листопада. 
 -Слов'янський переклад житія з грецької з'явився в Київській Русі ще в домонгольську епоху, хоча рукописи, що збереглися, не старіші XIV ст. 
 -Вже в 1637 р. в друкарні Кутеїнського монастиря вийшло друковане видання: "Гисторія албо правдивое выписаніе святого Іоанна Дамаскина о житій святых отец Варлаама и Осафа и о наверненю індіян". 
 +Слов'янський переклад житія з грецької з'явився в Київській Русі ще в домонгольську епоху, хоча рукописи, що збереглися, не старіші XIV ст. Вже в 1637 р. в друкарні Кутеїнського монастиря вийшло друковане видання: "Гисторія албо правдивое выписаніе святого Іоанна Дамаскина о житій святых отец Варлаама и Осафа и о наверненю індіян". 
 В додатку до тексту вміщено оригінальну "Пhcнь святаго Иосафа, кгды вышел на пустиню", яка стала потім зразком для цілого ряду руських духовних віршів і українських "побожних пісень". 
 Пізніше, в скороченій переробці, житіє було вміщене в "Четьїх-мінеях" Дмитрія Ростовського. 
 Стислий зміст житія такий. 
 @@ -18582,14 +18476,12 @@
 Вельможі, звичайно, обманюються зовнішнім виглядом ковчегів. 
 Цар користується нагодою і повчає їх: ящики з мертвими кістками подібні до пишно виряджених пихатих багачів, а ящики в смолі і дьогті — до бідняків, які одягнуті убого, але благоухають і зачаровують прихованими моральними якостями. 
 Манера вставних розповідей зближає "Варлаама і Іоасафа" з розповідною літературою Сходу. 
 -Грецький оригінал житія приписується то якомусь ченцеві Іоанну, то Іоанну Дамаскіну, відомому візантійському письменникові і поетові VIII ст. 
 -Однак уже в XVII ст. помітили схожість історії Іоасафа з переказами про легендарного засновника буддійської релігії, індійського царевича Сіддарти. 
 +Грецький оригінал житія приписується то якомусь ченцеві Іоанну, то Іоанну Дамаскіну, відомому візантійському письменникові і поетові VIII ст. Однак уже в XVII ст. помітили схожість історії Іоасафа з переказами про легендарного засновника буддійської релігії, індійського царевича Сіддарти. 
 Роботи літературознавців XIX ст. (серед яких почесне місце належить розвідці І. Франка) показали з усією переконливістю, що "Житіє Варлаама і Іоасафа" — справді християнська переробка буддійських легенд, "перехожа повість", яка втягнута була в коло агіографічної літератури і як житіє набула широкої популярності у всіх літературах Європи. 
 Особливо полюбились зазначені вище притчі Варлаама. 
 Вже наприкінці XII ст. ми можемо відзначити факт використання однієї з варлаамових притч відомим церковним оратором Кирилом Туровським в "Повhcти к Василию игумену о бhлоризць". 
 "Притчу об инорогh" в російській літературі переказав віршами В. А. Жуковський; її використав у своїй "Исповеди" Л. М. Толстой. 
 -Серед віршів І. Франка в збірнику "Мій Ізмарагд" ми знайдемо поетичний переказ п'яти апологів Варлаама, витлумачених уже зовсім по-новому, в дусі революційно-демократичного просвітительства кінця XIX ст. 
 -Поряд з житіями до агіографічної літератури належать і малі розповідні форми: невеликі оповідання, анекдоти, влучні вислови пустинників одного якого-небудь монастиря або кількох монастирів, зібрані разом і подані як записи безпосередньо баченого і почутого укладачем. 
 +Серед віршів І. Франка в збірнику "Мій Ізмарагд" ми знайдемо поетичний переказ п'яти апологів Варлаама, витлумачених уже зовсім по-новому, в дусі революційно-демократичного просвітительства кінця XIX ст. Поряд з житіями до агіографічної літератури належать і малі розповідні форми: невеликі оповідання, анекдоти, влучні вислови пустинників одного якого-небудь монастиря або кількох монастирів, зібрані разом і подані як записи безпосередньо баченого і почутого укладачем. 
 Звичайна назва ченця — отець, по грецькому , звідси назва таких збірників "патерики" (отечники). 
 Візантійська література знала кілька таких патериків. 
 Найбільшої популярності в слов'янських перекладах набув збірник, складений Іоанном Мосхом, ченцем кінця VI — початку VII ст., який об'їхав разом із своїм другом Софронієм монастирі Палестини, Єгипту, Синаю, Сірії, Малої Азії й зібрав там багато різноманітного матеріалу. 
 @@ -18681,12 +18573,10 @@
 Твори трьох згаданих вище прославлених у Візантії церковних ораторів — Василія Великого (303 — 379), Григорія Богослова (329 — 389) і Іоанна Златоуста (344 — 407) — незабаром після прийняття християнства прийшли в перекладі в Київську Русь, стали тут предметом читання і вивчення і, до певної міри, допомогли сформуватися оригінальній ораторській прозі. 
 Ці твори переписувались і виходили друком протягом усього старого періоду української літератури, впливаючи і на пізніших українських церковних письменників. 
 ЗБІРНИКИ РІЗНОГО ЗМІСТУ Як і більшість інших перекладних творів, пам'ятки ораторської прози приходили звичайно в складі збірників, улюбленої у Візантії Х — XI ст. форми літературної передачі. 
 -Особливо популярні проповіді Іоанна Златоуста ще в Болгарії вживались в антологіях з назвами "Златоструй", "Учительне євангеліє" (вибрані уривки з пояснювальних бесід Іоанна на євангелія, з додатком повчань інших візантійських письменників, об'єднані в збірник болгарським письменником Х ст. 
 -Костянтином Пресвітером) та ін. 
 +Особливо популярні проповіді Іоанна Златоуста ще в Болгарії вживались в антологіях з назвами "Златоструй", "Учительне євангеліє" (вибрані уривки з пояснювальних бесід Іоанна на євангелія, з додатком повчань інших візантійських письменників, об'єднані в збірник болгарським письменником Х ст. Костянтином Пресвітером) та ін. 
 За цими зразками складались і в Київській Русі антології ораторської прози ("Златоуст" і ін.). 
 До творів Іоанна Златоуста тут прилучалися повчання й інших письменників, а потім і самостійні твори, написані за візантійськими зразками. 
 -Декілька збірок антологій такого типу дійшло до нас уже в списках ХІ—ХІІ ст. 
 -Сюди належить насамперед збірник Святослава 1073 р. Збірник цей був переписаний якимсь дяком Іоанном для великого князя Святослава Ярославича і в оригіналі відомий під заголовком "Събор от мног отець". 
 +Декілька збірок антологій такого типу дійшло до нас уже в списках ХІ—ХІІ ст. Сюди належить насамперед збірник Святослава 1073 р. Збірник цей був переписаний якимсь дяком Іоанном для великого князя Святослава Ярославича і в оригіналі відомий під заголовком "Събор от мног отець". 
 На слов'янську мову збірник цей був перекладений ще в IX — Х ст. за наказом болгарського царя Симеона, для якого він спочатку й призначався. 
 Склад його досить строкатий. 
 Поряд з вибраними творами Іоанна Златоуста, Василія Великого, Григорія Богослова, Єпіфанія Кіпрського та інших тут ми знаходимо й найдавніший у нашій літературі підручник риторики — статтю Георгія Херобоска, візантійського письменника IX ст., "О образhx". 
 @@ -18727,8 +18617,7 @@
 Вона повинна була дати відповідь на питання про природу, про навколишній світ людини, про людське минуле. 
 На питання природничо-наукового характеру перекладна література відповідала такими творами, як Шестоднев, "Фізіолог", "Християнська топографія" Козьми Індікоплова. 
 Перекладна література знає не один Шестоднев, а кілька їх. 
 -З візантійської літератури прийшли до слов'ян Шестодневи Василія Великого і Георгія Пісіди, візантійського поета VII ст. 
 -("Похвала богу о сотвореній всея твари"). 
 +З візантійської літератури прийшли до слов'ян Шестодневи Василія Великого і Георгія Пісіди, візантійського поета VII ст. ("Похвала богу о сотвореній всея твари"). 
 З болгарської літератури прийшов у Київську Русь Шестоднев Іоанна, екзарха болгарського. 
 Щодо свого задуму, твори ці однакові. 
 За староєврейським міфом, записаним у Біблії, світ створив бог за шість днів. 
 @@ -18764,8 +18653,7 @@
 Як бачимо, до справді наукового розуміння тут ще безмежно далеко. 
 Та все ж усі ці наївно-фантастичні уявлення будили допитливість, примушували працювати думку в певному напрямі, поки не настав час перевірки цих байок дослідом і спостереженнями. 
 Географію, астрономію й зоологію такого ж роду ми зустрінемо і в українських церковних письменників XVII ст., хоч там вона запозичається вже з інших — не так грецьких, як середньовічних латинських джерел. 
 -ІСТОРИЧНІ ТВОРИ Допитливість історичну повинні були задовольняти перекладні візантійські хроніки, з яких досить назвати згадану вище хроніку Іоанна Малали, відому в перекладі вже з XII ст., але менш популярну в східних слов'ян, ніж хроніка іншого ченця — Георгія, на прізвисько Амартола (тобто "Грішника"), IX ст.; руська редакція староболгарського перекладу цієї хроніки припадає на першу половину XI ст. 
 -Обидва твори дають виклад всесвітньої історії, але з традиційного візантійсько-чернечого погляду, тобто, починаючи з історії стародавніх євреїв (старозавітної), продовжуючи історією раннього християнства (за Новим завітом) і кінчаючи докладно викладеною історією візантійською. 
 +ІСТОРИЧНІ ТВОРИ Допитливість історичну повинні були задовольняти перекладні візантійські хроніки, з яких досить назвати згадану вище хроніку Іоанна Малали, відому в перекладі вже з XII ст., але менш популярну в східних слов'ян, ніж хроніка іншого ченця — Георгія, на прізвисько Амартола (тобто "Грішника"), IX ст.; руська редакція староболгарського перекладу цієї хроніки припадає на першу половину XI ст. Обидва твори дають виклад всесвітньої історії, але з традиційного візантійсько-чернечого погляду, тобто, починаючи з історії стародавніх євреїв (старозавітної), продовжуючи історією раннього християнства (за Новим завітом) і кінчаючи докладно викладеною історією візантійською. 
 Хроніка Георгія Амартола складається з чотирьох книг. 
 У першій, без певного плану, розповідається про Адама, Немврода, Ніна, персів, римлян, Філіппа Македонського, Олександра Македонського, про брахманів, халдеїв, амазонок тощо. 
 Друга починається також з Адама й дає старозавітну історію аж до римських часів. 
 @@ -18884,8 +18772,7 @@
 Про надзвичайну живучість подібних переказів свідчить поклоніння мнимій могилі Олександра Македонського, відмічене серед горців Східної Бухари. 
 Усні перекази про Олександра, східні, грецькі або західні, могли поширюватись і в східних слов'ян [9]. 
 Короткі згадки в перекладених раніше візантійських творах (наприклад, хроніка Амартола, Мефодій Патарський) також знайомили читача з легендарним героєм, збуджуючи інтерес до докладнішої грецької повісті. 
 -Переклад останньої виконано, певно, в Київській Русі між половиною XI і кінцем XII ст. 
 -Перекладач не завжди добре розуміє грецький текст. 
 +Переклад останньої виконано, певно, в Київській Русі між половиною XI і кінцем XII ст. Перекладач не завжди добре розуміє грецький текст. 
 Особливо важко даються йому епізоди, що містять відгомони античної міфології й історії. 
 Зате найбільш яскраві й різноманітні, а разом із тим найбільш насичені місцевою термінологією, бойові сцени. 
 Тут у лексиці й стилістиці ми знаходимо риси, які зближають "Александрію" з такими пам'ятками оригінальної літератури Київського періоду, як літописи або "Слово о полку Игоревh". 
 @@ -18894,8 +18781,7 @@
 Обидва ці доповнення (як самої повісті, так і хроніки Малали за допомогою повісті) показують, що "Александрія" була, очевидно, сприйнята східнослов'янськими читачами і переписувачами-компіляторами як суто історичний твір, рівноцінний хронікам. 
 Справді, пізніше повість ми знаходимо переважно в складі компілятивних творів всесвітньо-історичного змісту (так званий "Эллинский и римский лhтописец" першої і другої редакції, "Иудейский хронограф", а пізніше Хронограф першої редакції 1512 р. і ін.), хоч, певно, вона поширювалась і як окремий твір. 
 Разом із тим доповнення історичної хроніки великою повістю Псевдокаллісфена (а також, як побачимо, пізніші численні доповнення і переробки останньої на східнослов'янському грунті) показує, якого великого значення надавали слов'янські читачі цьому епізодові всесвітньої історії, багатому на елементи героїчного епосу і фантастики. 
 -Між XIII і початком XV ст. 
 -"Александрія" як окремий твір зазнає на східнослов'янському грунті нової ґрунтовної переробки. 
 +Між XIII і початком XV ст. "Александрія" як окремий твір зазнає на східнослов'янському грунті нової ґрунтовної переробки. 
 Ця друга редакція повісті в готовому вигляді включається знов-таки до складу всесвітньої хроніки "Эллинского лhтописца" 2-ї редакції. 
 Головна відмінність нової редакції полягає в численних вставках, здебільшого запозичених із перекладних творів — "Откровения Мефо-дия Патарского", "Сказания об Индийском царстве", хроніки Амартола, статті Палладія про рахманів і багатьох інших. 
 Самий обсяг джерел говорить про широку начитаність редактора. 
 @@ -18943,8 +18829,7 @@
 Герой візантійського оригіналу нашої повісті Василій Дігеніс Акріт (Дігеніс — двоєродний, народжений від сарацинського еміра і матері-гречанки із знатного роду напівнезалежних захисників кордонів візантійської імперії — Acritas), можливо, історична особа, що жила в Х ст., в період найбільш енергійного контрнаступу Візантії на східних кордонах проти арабських завойовників. 
 Багатовікова прикордонна боротьба візантійців з "невірними" є та історична основа, на якій створюються грецькі народні перекази і пісні, що об'єднуються поступово навколо імені Дігеніса. 
 Ці усні твори, відомі з численних записів, дуже поширюють навіть за межами Візантії; від них, очевидно, йдуть окремі епізоди сербських переказів про Марка Кралевича, нашої билини про Дюка Степановича або пісні про смерть Аніки-воїна. 
 -На візантійському грунті ті пісні були основою для літературного твору, відомого нам зараз тільки в пізніших переробках — грецьких поемах XV — XVIII ст. 
 -Отже, безпосередній грецький оригінал слов'янського перекладу, який був зроблений, судячи з мови і стилю, не пізніше XIII ст., до нас не дійшов. 
 +На візантійському грунті ті пісні були основою для літературного твору, відомого нам зараз тільки в пізніших переробках — грецьких поемах XV — XVIII ст. Отже, безпосередній грецький оригінал слов'янського перекладу, який був зроблений, судячи з мови і стилю, не пізніше XIII ст., до нас не дійшов. 
 Чи був він написаний віршами, чи прозою, — ми не знаємо. 
 Тільки на підставі нашого перекладу можемо припустити, що оригінал його, подібно до народних пісень, поділявся на самостійні оповідання про окремі епізоди життя Дігеніса, розміщені потім у хронологічній послідовності, а змістом подекуди значно відрізнявся від пізніших поем. 
 Текст слов'янського перекладу зберігся тільки в уривках у трьох пізніших рукописах. 
 @@ -19031,15 +18916,13 @@
 Але якщо белетристика як окремий самостійний жанр не усвідомлювалась слов'янським читачем, навіть не відбилась у його словнику, це ще не говорить про малу популярність цікавого читання: під виглядом хроніки або навіть житія воно все ж досить широко проникає в літературу Київської Русі. 
 Сама кількість перекладів, зроблених у домонгольський період на східнослов'янському грунті, незалежно від біднішої щодо цього південнослов'янської літератури, свідчить про значний попит на цікаву повість. 
 Те саме підтверджує й значна кількість місцевих переробок цих творів.  
 -
 Такими в загальних рисах були пам'ятки перекладної літератури, що з'явилися на Русі в перші віки нашого письменства. 
 Отже, не зважаючи на переважний церковний їх характер, коло літературних форм цих пам'яток було досить широким так само, як надто різноманітними були і принесені ними образи, теми, літературні засоби. 
 В змісті цієї літератури було багато елементів, чу— . жих почуттям і настроям народних мас: у ряді творів ідеалом морального життя виставлялось аскетичне самозречення, проповідувалось презирство "до земного" життя, песимістичний погляд на це життя і на людину. 
 Пропаговані новим культом, прищеплювані з проповідницької кафедри, ці почуття і настрої не могли не робити впливу. 
 Але поряд з усім цим, перекладна література мала і позитивне значення, як не раз уже відзначалося вище. 
 -Вона, як ми бачили, зближала Київську Русь з іншими, вищими щодо своєї культури, країнами, розширяла світогляд, збагачуючи його різноманітними новими відомостями хоч нерідко і фантастичного характеру, вводила в ужиток нові образи, нові прийоми творчості й допомогла сформуватися оригінальній літературі Київської Русі, зберігаючи свій вплив у пізніші епохи, а в окремих випадках — аж до новітніх часів.  
 -
 - Вічно жива А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим1[1] стаючи на прю2[2], що брав її у пазуристі лапи.   
 +Вона, як ми бачили, зближала Київську Русь з іншими, вищими щодо своєї культури, країнами, розширяла світогляд, збагачуючи його різноманітними новими відомостями хоч нерідко і фантастичного характеру, вводила в ужиток нові образи, нові прийоми творчості й допомогла сформуватися оригінальній літературі Київської Русі, зберігаючи свій вплив у пізніші епохи, а в окремих випадках — аж до новітніх часів.   
 +Вічно жива А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим1[1] стаючи на прю2[2], що брав її у пазуристі лапи.   
 Несла устами відданих синів мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялася з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча.   
 Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об'являли лови. 
 Орел впивався в душу, тіло рвав — він був безмозкий, хоч і двоголовий.   
 @@ -19050,16 +18933,14 @@
 Бо в на світі совість, правда є, і рідна мова є і вічно буде!   
 1[1] Двоголовий орел — символ царської Росії. 
 2[2] На прю — на боротьбу. 
 -3[3] Тут мається на увазі облудне твердження прислужників царизму про те, що українська є не самостійною мовою, а діалектом російської.  
 -
 - Хліб і слово У стінах храмів і колиб сіяв нам святково, як сонце, випечений хліб і виплекане слово.   
 +3[3] Тут мається на увазі облудне твердження прислужників царизму про те, що українська є не самостійною мовою, а діалектом російської.   
 +Хліб і слово У стінах храмів і колиб сіяв нам святково, як сонце, випечений хліб і виплекане слово.   
 І люблять люди з давнини, як сонце незагасне1[1], і свій духмяний хліб ясний, і рідне слово красне.   
 Бо як запахне людям хліб, їм тихо дзвонить колос, і золотом сіяє сніп під жайворона голос.   
 І, мабуть, тому кожну мить бешкетнику-харцизі2[2] їх слово батьківське звучить, як заповідь у книзі,   цей сплав чудесний, золотий з ядристих зерен літер: "Не кидай хліба, він-святий, не кидай слів на вітер!"   
 1[1] Незагасне — те, що не можна загасити. 
 -2[2] Харциз — розбійник, грабіжник.  
 -
 - Цар, якого вигодувала собака Брязкаючи ключами від задньої хвіртки, приворітний раб випустив Мітрадата й знову взяв хвіртку на замок, а Мітрадат подався до Північної брами ще дужче наляканий. 
 +2[2] Харциз — розбійник, грабіжник.   
 +Цар, якого вигодувала собака Брязкаючи ключами від задньої хвіртки, приворітний раб випустив Мітрадата й знову взяв хвіртку на замок, а Мітрадат подався до Північної брами ще дужче наляканий. 
 У руках він тримав добре вистелений полотниною кошик із немовлям, яке, певно, було нагодоване й переповите, бо міцно спало. 
 Царський волопас із жалощами скосував на кошик і пошепки побажав: — Хай би воно більше не прокинулося! 
 Якби в цю мить хтось побачив Мітрадата й почув його страшні слова, не повірив би власним вухам, бо Мітрадат був лагідний на вдачу й остерігався зобидити навіть безмовне теля. 
 @@ -19181,9 +19062,8 @@
 Так по-звірячому помстився цар Астіаг своєму найближчому родичеві й помічникові, який зважився переступити через царський наказ. 
 Такими жахливими пригодами позначено дитинство Куруша, який, вирісши й змужнівши, переміг свого діда й став першим перським царем. 
 Куруша греки шанобливо прозвали Кіром, що їхньою мовою означало "влада", "право", "сила", якщо ж одним словом, то просто "пан". 
 -До того ж усі вони щиро думали, нібито Кіра вигодувала собака, бо Мітрадатову дружину звали Кіно-Спако, а ми вже знаємо, що це означає.  
 -
 - Диво калинове (збірка) Як прислів’я чудове, йде від роду до роду, що народ — зодчий мови, мова – зодчий народу.   
 +До того ж усі вони щиро думали, нібито Кіра вигодувала собака, бо Мітрадатову дружину звали Кіно-Спако, а ми вже знаємо, що це означає.   
 +Диво калинове (збірка) Як прислів’я чудове, йде від роду до роду, що народ — зодчий мови, мова – зодчий народу.   
 ВОГНИЩЕ РОДИННЕ   На світі білому єдине, як і дніпрова течія, домашнє вогнище родинне, оселя наша і сім'я.   
 Ми відтоді початки лічим, як муж з камінням і паліччям за звіром кидався вдогонь, а жінка берегла вогонь,   вогонь, що предки розкладали, здобутий ними від тертя; пожитки різні, причандали, що перейшли з первобуття.   
 Й слова житейські необхідні, що проростали, як зерня, вогнем освячені і рідні: горнутись, горниця, горня.   
 @@ -19290,8 +19170,7 @@
 Любити життя — звідси йде життєлюб. 
 А шлюб — від слюбитися слюб — отже й шлюб!   
 Вивчатимеш мову: слова — в голові, любов до них — в серці, в самому єстві.   
 -— Слова в голові? 
 -— розсміявся хлопчак. 
 +— Слова в голові? — розсміявся хлопчак. 
 — То, значить, для слів не потрібний клумак!   
 Радіє письменник з тямкого дружка: — Як любиш, наука тобі не важка.   
 Ціннюща в людини до знань ненасить. 
 @@ -19335,8 +19214,7 @@
 Ось дивіться: корок, біб, око, Кирик, зараз, піп... 
 Є ще й інші на умі, та назвіть ви їх самі.   
 ГОВОРИ, ЯШКО, ІЩЕ РОЗКАЗУЙ!   
 -Як була після війни розруха, дядько Білик взяв торбину: що ж, поки що прощай, ріка Ревуха! 
 -— та й подався із синком за Сож.   
 +Як була після війни розруха, дядько Білик взяв торбину: що ж, поки що прощай, ріка Ревуха! — та й подався із синком за Сож.   
 Взяв він хліба й солі на дорогу (бо дорога довга і важка). 
 Добре, що з собою на підмогу підхопив кмітливого Яшка.   
 Тесля там робив хліви, сараї, поправляв на зиму реманент. 
 @@ -19414,8 +19292,7 @@
 Як воно долинуло до нас?   
 СЛОВО ЦЕ – СТАРОВИННА БУДОВА   Загадка   Слово це — старовинна будова з гостряками мурованих веж. 
 Щойно зміниш ти наголос слова цим одразу будову замкнеш.   
 -Що це за слово?   
 -(замок, замок)   ГУСИ   Професора Баженова [3] уроки усе життя я буду пам'ятать. 
 +Що це за слово?   (замок, замок)   ГУСИ   Професора Баженова [3] уроки усе життя я буду пам'ятать. 
 Байки Крилова повторяли, поки не навчимося правильно читать.   
 Професор нас вимовою чіткою подивувать нагоди не минав: — Читайте так: "Лозиною гнучкою на продаж селянин гусей до міста гнав". 
 Читаючи, ви уявіть картину: гусей, і селянина, і лозину.   
 @@ -19472,8 +19349,7 @@
 Із узбецьким легким акцентом вимовля українські слова.   
 Та цікаво, що буде далі: тут найвищі ноти бери, бо Малишко сидить у залі, — це помітили два Дмитри.   
 Пісня стелиться, пісня лине, та чи автору це не в гнів: слів Малишкових — дві третини, а третина — слова Дмитрів.   
 -— Видно, сплутали щось узбеки? 
 -— настороживсь поет. 
 +— Видно, сплутали щось узбеки? — настороживсь поет. 
 — Що таке? 
 — Щось незвичне, немов далеке, але серцеві все ж близьке!   
 А Дмитри підвелися знишка (поряд ложа їх — бенуар), поглядають в партер на Малишка, — аплодує Зухрі пісняр.   
 @@ -19729,8 +19605,7 @@
 До піонерського будинку край мальовничого села у табір праці й відпочинку юнь з України прибула.   
 Знайомляться загони, класи: гука вожатий і своїм, і гостям теж: — Интр-ац-ла-каса! що значить: "Просим вас у дім!"   
 Наш хлопець, до дурнички ласий, Не знав, що каса в них — це дім. 
 -— Ще й не робив, а вже до каси! 
 -— гукнув, пожвавившись: — Ходім!   
 +— Ще й не робив, а вже до каси! — гукнув, пожвавившись: — Ходім!   
 Нічого дивного немає, що збоку смішно всім було. 
 Подумати — і то ж буває: отак словечко підвело!   
 ДО ПОЕЗІЇ ЛЮБОВ   Є на київській околиці восьмирічка в Крюківщйні. 
 @@ -19790,8 +19665,7 @@
 Тарасик слухав мене, завмерши, уже до бесід зі мною звик. 
 — Коли англійці ступили вперше до австралійців на материк і там уздріли якусь тварину — сумчасте диво на двох ногах — подивувались якусь хвилину, аж гульк — тубілець іде на шлях.   
 Англієць якось йому зненацька: — Що за тварина ця чудернацька? 
 -— Та слів англійських не чувши й близько, знизав плечима той: — Кенгуру! 
 -(що означає по-австралійськи "не розумію", "не розберу").   
 +— Та слів англійських не чувши й близько, знизав плечима той: — Кенгуру! (що означає по-австралійськи "не розумію", "не розберу").   
 Отак і стало це кенгурисько відоме в світі як кенгуру. 
 Все, бачиш, сталось тут випадково, а не зітреш ти його нічим: для австралійців і рідне слово, але як назва — немов вітчим.   
 ПРО ПІВНЯ   Чом півень, як співа, очей не одкриває? 
 @@ -19903,8 +19777,7 @@
 І вже не раз таке він плів, що важко розтлумачить.   
 Вже стільки з ним було розмов старання друзів марні. 
 Федько вживає знов і знов слова паразитарні.   
 -Раз на запитання просте — що значить слово "значить"? 
 -— сказав: це, значить, значить те, що слово "значить" значить!   
 +Раз на запитання просте — що значить слово "значить"? — сказав: це, значить, значить те, що слово "значить" значить!   
 Потішив він своїх дружків (ой Федя бідолашний!). 
 Сміявся з ними й брат федьків, армієць учорашній.   
 Хоч трохи й сором за Федька, та як з халепи вийти? 
 @@ -20001,9 +19874,8 @@
 Мова в ній калинова, древа сонячна гілка, серця тиха розмова, калинова сопілка.   
 І мости калинові до братів до народів, в сім'ї вольній і новій всьому світу на подив.   
 І на кручах дніпрових травня повінь зелена. 
 -На мостах калинових калинові знамена.  
 -
 - Гуляй-Поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м'язах, В трісках... 
 +На мостах калинових калинові знамена.   
 +Гуляй-Поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м'язах, В трісках... 
 І навіть не крячуть ворони —   Жахаються круки, минають здаля, — Шкіриться жаско, смердить земля.   
 Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м'ясом і динамітом... 
 І вже не збагнеш тут, де ж було тіло?! 
 @@ -20053,8 +19925,7 @@
 Десь уже манить... 
 Вже вітер жалобу відбув, і встає, І хмару несе, як знамено своє.   
 Вже вітер шумитиь і полин гуде... 
 -...
 -Хтось там понурний, мов тінь, іде, — Ступає задумливий і мовчазний В кереї своїй бойовій.   
 +...Хтось там понурний, мов тінь, іде, — Ступає задумливий і мовчазний В кереї своїй бойовій.   
 І кінь десь, засідланий, кований вже, Пряде одним вухом і тоскно ірже, І оком кривавим у ніч позира... 
 То не тінь — то страшна мара.   
 Встає від розритих могил і руїн, Іде Гуляй-Поле — проходить один. 
 @@ -20063,9 +19934,7 @@
 Ступа на уламках усіх поколінь. 
 Над кратером чорним понуро стає. 
 Рукою затримує серце своє. 
 -Торкає ногою три черепи він — І чорний, і жовтий, і білий один: 
 -...
 -Прапрадід був, Прадід... 
 +Торкає ногою три черепи він — І чорний, і жовтий, і білий один: ...Прапрадід був, Прадід... 
 І син...   
 Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! 
 — Як буряне море, кипіло й гуло. 
 @@ -20117,9 +19986,7 @@
 Келих не повен. 
 Ще крапля паде. 
 Ще стрілка До риски своєї іде...   
 -Він пестить ефес і жде:   
 -...
 -Вам мало на світі сиріт і калік?!? 
 +Він пестить ефес і жде:   ...Вам мало на світі сиріт і калік?!? 
 Гряде ж М І Й ! 
 Р І К !!   
 І свисне Він так, що туман впаде. 
 @@ -20162,9 +20029,8 @@
 Могутній, як ниви і синь. 
 Вічний В с е р ц я х п о к о л і н ь !   
 Січень, 1944 р. 
 -Тернопіль.  
 -
 - Рідна мова М о в о р і д н а ! 
 +Тернопіль.   
 +Рідна мова М о в о р і д н а ! 
 Колискова Материнська ніжна мово! 
 Мово сили й простоти, — Гей, яка ж прекрасна Ти!   
 Перше слово — крик любови, Сміх і радість немовляти — Неповторне слово "М а т и" — Про життя найперше слово...   
 @@ -20176,17 +20042,10 @@
 Ти могутня, р і д н а м о в о ! 
 Мово — пісня колискова. 
 Мова — м а т е р і у с т а.   
 -Хабаровськ, 1937  
 -
 - Огненне коло  
 -
 -Ніхто більшої любови не мав над ту, як хто власне життя покладе за друзів своїх. 
 -НОВИЙ ЗАПОВІТ, Євангелія від св. 
 -Іоанна, г. 
 +Хабаровськ, 1937   Огненне коло  Ніхто більшої любови не мав над ту, як хто власне життя покладе за друзів своїх. 
 +НОВИЙ ЗАПОВІТ, Євангелія від св. Іоанна, г. 
 15, 13 "Хлопці ж бо то хлопці, як соколи!.." 
 -З стрілецької пісні  
 -
 -I Снилось, що землю їв на вулиці рідного міста... 
 +З стрілецької пісні  I Снилось, що землю їв на вулиці рідного міста... 
 Вирізав тієї землі дві плиті з стіл завширшки й з чверть завтовшки... 
 Потім побачив, що це не просто земля, а торф, з чорними і білими шарами, на смак як вафля пісна, ні, трохи смачніша. 
 А потім ніс ті брили під пахвою. 
 @@ -20322,7 +20181,6 @@
 При відсвітах не так тієї вогненної квітки-папороті, як невідомо чого, побачив людину, перебиту навпіл,— половина з головою лежить перед ним, половина трохи далі. 
 Голова пускав ротом криваві, чорні бульби й дивиться вгору викоченими білками очей... 
 Це видно так чітко-чітко.  
 -
 По обличчю тріпотить, немов павутиння, тріпотить, завмираючи, корч, то життя утікає швиденько, вириваючись з пошматованих решток... 
 Це ж звідси було чути стогін і хрип. 
 Це ж він зітхнув востаннє. 
 @@ -20401,8 +20259,7 @@
 Діяметр його — десятки кілометрів. 
 Всередині те коло тепер залите густою темрявою, димом, мрякою. 
 Де-не-де в темряві раптом зрине лускітнява автоматів, і знову тихо. 
 -Ба, це ж там всередині вся їхня дивізія... і увесь тринадцятий корпус!.. 
 -— думка зринула, як порада, як потіха. 
 +Ба, це ж там всередині вся їхня дивізія... і увесь тринадцятий корпус!.. — думка зринула, як порада, як потіха. 
 І справді — це заспокоїло. 
 Він тут не сам! 
 О, він тут не сам! 
 @@ -20674,8 +20531,7 @@
 Рідне. їхнє! 
 Квітуче. 
 Зворушливо гарне... 
 -...
 -Широке село під горою. 
 +...Широке село під горою. 
 Ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою! 
 Ради такої нагоди навіть не гріх би було в старій пісні переміняти одно слово, вставити нове, щоб дужче пасувало до нової дійсности: "Молодії стрільці до бою!" 
 — як то хтось пробував робити за непогамовним бажанням включити таки себе в цю пісню. 
 @@ -20722,7 +20578,6 @@
 Верніться! 
 Утікайте з нами... 
 Але цього їм ніхто не говорив, це тільки так увижалося й вчувалося, це так можна би було зрозуміти оті погляди замурзаних потом, пилом і порохом війни, вимучених і розтерзаних вермахтівців, що чимдуж тюпали на захід, апатичні й з усього зрезигновані...  
 -
 Петрів ешелон був одним із останніх, а може, й самий останній. 
 Вивантажувався ешелон на станції Ожидів. 
 Як командир батареї тяжкої артилерії Петро мав багато клопоту і, вивантажуючись, кляв когось на чому світ стоїть. 
 @@ -20852,7 +20707,6 @@
 Убити його — Це невідклична потреба, це надзвичайно важливе завдання. 
 Знищити за всяку ціну. 
 Мабуть, над цим і ламають голову по той бік Бродів.  
 -
 16-го була неділя. 
 День був сонячний, радісний, тихий. 
 В близькому селі відбувалася в церкві служба Божа. 
 @@ -21217,8 +21071,7 @@
 Вони зупинилися в якійсь уцілілій хатині, мабуть, єдиній на цілий світ, серед якогось пожарища. 
 Та тепер увесь світ — пожарище. 
 Крім хати на тім пожарищі, де-не-де стирчали комини, обвуглені росохи, стовпи, лежали купи цегли... 
 -...
 -Обсмалені дерева, купи грузу, розбомблені вулиці, опалове небо. 
 +...Обсмалені дерева, купи грузу, розбомблені вулиці, опалове небо. 
 Хата. 
 Його рідна хата в рідному місті... 
 Під стіною хати в дворі стіл. 
 @@ -21987,7 +21840,6 @@
 По пшеницях і по житах ходить вітер, гонить золоті хвилі туди та сюди, пестить ті жита й пшениці, потішає їх, мовляв, почекайте, ось все перегримить, перетарахкотить, все уляжеться, і тоді прийде господар, а не господар, то хтось на його місце, і облегчить стеблинам муку тримати на собі тяжкий колос... 
 Хтось прийде, згромадить буйний урожай в золоті полукіпки й скирти, а землю зоре, скропить її потом, засіє зерном і надіями наново... 
 І все буде по-старому.  
 -
 Ген-ген полями ходить ніжне марево від спеки і грім артилерії на обріях і за обріями видається на справжній грім — ось-ось звідти насунуть грозові хмари, розсипляться блискавками й буйними теплими дощами, зливами напоять землю, життєдатною вологою й підуть десь далі, далі, а на небі стане сліпуча й тиха веселка, як кінець громам і бурям... 
 А ті громи облягали небо все дужче й дужче. 
 Вони стягали обрії велетенським колом все щільніше й щільніше. 
 @@ -23658,8 +23510,7 @@
 Візьми його!" 
 Значить, ще не все. 
 І Петро звівся, похитуючись. 
 -...
 -Не все. 
 +...Не все. 
 Келих ще не допитий і він його мусить допити до дна. 
 До дна. 
 До самого дна. 
 @@ -23771,8 +23622,7 @@
 І риси обличчя її були чисті... 
 І було те обличчя дівоче... 
 І було те обличчя знайоме... 
 -...
 -Ата! 
 +...Ата! 
 Обличчя сіро-бліде, лише з вуха через краєчок, з-під шолома, стікає смужка густої червоні крови і застигає на шиї... 
 Петро думав, що це галюцинація, що це вільне маячіння... 
 Але ні. 
 @@ -23801,9 +23651,8 @@
 В ніщо. 
 В порожнечу. 
 В чорне провалля... 
 -Утікав від того, від чого не можна втекти.  
 -
 - Вовняний білий светр Страшна це річ — любов. 
 +Утікав від того, від чого не можна втекти.   
 +Вовняний білий светр Страшна це річ — любов. 
 Коли вже находить на тебе — забувай про закони логіки. 
 Любов — це ніби море, а ти — човник у тому морі, коли буря. 
 З хвилі на хвилю, з хвилі на хвилю. 
 @@ -24033,11 +23882,7 @@
 Повернулися з двома трикотажними костюмами, а мені светр купили — білий, аж сяє, із чистої вовни. 
 І на дотик ніжний-ніжний, наче шаль Таїси Юріївни. 
 Той светр досі ношу — на великі свята одягаю... 
 -1981  
 -
 - Людина біжить над прірвою РОЗДІЛ ПЕРШИЙ 
 -...
 -А вони хрестили дитину. 
 +1981   Людина біжить над прірвою РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ...А вони хрестили дитину. 
 Хата гойдалася від гримотіння страшних вибухів. 
 Сама твердиня Бога лежала перед їх похололими душами, розторощена й обернена в руїни. 
 Недавнє струнке чудо архітектури Растреллі, вищирилася вона проваллями й хаосом брил, перемішаних із кістьми, зяяла, й димилась, і сходила чадом. 
 @@ -24134,8 +23979,7 @@
 Того роду, що славився колись феноменальним спокоєм і зрівноваженістю, з якої його ніщо не могло вивести, не в силі зіпсувати йому співану ним пісню — буйну й широку, як степ, і гучну, як грім. 
 Роду древнього, роду каменярського. 
 Рештки роду, розметаного війною, але ще таки роду, монолітного і в цих рештках. 
 -Ось він заповнив тут усю хату, аж через дві світлиці заставлену повздовж столами, і під гуркіт далеких вибухів, під завивання, тупіт і скрегіт смерти навколо справляв тут свій, либонь, останній спільний бенкет, — підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, ще й співав свою пісню, п'ючи "за щастя, за долю" для новонародженої й за... 
 -Але цього останнього "за" ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого. 
 +Ось він заповнив тут усю хату, аж через дві світлиці заставлену повздовж столами, і під гуркіт далеких вибухів, під завивання, тупіт і скрегіт смерти навколо справляв тут свій, либонь, останній спільний бенкет, — підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, ще й співав свою пісню, п'ючи "за щастя, за долю" для новонародженої й за... Але цього останнього "за" ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого. 
 Ах, як поєднати радість народження з трагедією неминучої загибелі когось посеред тих, що зійшлися тут разом?!. 
 Усі були тут близькі й рідні, лише Соломон — чужий. 
 Він не належав до роду. 
 @@ -24473,7 +24317,6 @@
 Максим дивився й думав: "Немає... 
 Ні, немає такого Єгипту..." 
 А в вухах, зринувши, стояло жалібне-жалібне: "А в а н т і!"...  
 -
 А на світанку, вибиваючи хміль з голови, в місті загомоніли скоростріли. 
 Хвиля паніки прокотилася з кінця в кінець, а потім уляглась, — то стріляли німецькі ар'єргарди, залишаючи місто. 
 Потім настала павза, мертвий штиль чекання чогось невідомого... 
 @@ -24494,8 +24337,7 @@
 Німці теж не поверталися. 
 Місто лежало, кинуте на поталу анархії, люди дограбували його до решти, користаючися зі стану безвладдя — ні, зі стану справжньої свободи, доказом чого було те, що згори їх однаково старанно кропили літаки і з чорними "павучками", і з червоними зірками. 
 Кропили як вільних, і цілком самостійних, і ні від кого не залежних, і перший раз на своєму віку рівних та повноправних громадян рідного, ними самими грабованого міста... 
 -РОЗДІЛ ДРУГИЙ 
 -... 
 +РОЗДІЛ ДРУГИЙ ... 
 Над церквою кричать стрижі. 
 В синьому небі, в сліпучому зеніті вони в'ються зграями над гаряче-золотим хрестом і кричать-кричать... 
 Такий крикливий вихор у сліпучій синяві. 
 @@ -25090,8 +24932,7 @@
 Спихають і, здається, ось-ось, ось-ось зіпхнуть безповоротно. 
 А вона збирає по краплі рештки вже решток своїх сил та й хоче знову звести голову... 
 Образом і символом цілости та разом і вихідною точкою зображення цієї дії може бути кадр, що потряс душу героєві в дальшому розвитку подій і що його варто перенести звідти й поставити тут, на початку... 
 -...
 -Велика колона приречених на смерть разом із героєм біжить підтюпцем попід парканами, гнана чисельним, до зубів озброєним ворожим конвоєм. 
 +...Велика колона приречених на смерть разом із героєм біжить підтюпцем попід парканами, гнана чисельним, до зубів озброєним ворожим конвоєм. 
 Біжить, гнана десь за місто... 
 Вгорі кружляють сталеві стерв'ятники другого ворога, поливаючи землю вогнем і залізом. 
 Приречені в нудьзі передсмертній витягають голови під залізну зливу, бажаючи вмерти відразу, але перелякана варта притискає колону до парканів і жене її вчвал все туди ж і туди ж, за місто, де має бути суд і розправа над цією колоною сірих умовних знаків, що були колись людьми. 
 @@ -25542,8 +25383,7 @@
 Воно гомонить, вібрує, заливається. 
 Грає в "кльока" і в "свинки", викопавши "дук" посеред вулиці й заважаючи їздити хурам, — ганяє кленовий цурпалок паліччям по сонячній мерехкотняві. 
 Грає в "цур-ки", підбиваючи її в синє небо... 
 -Вечорами грає в "палички-стукалочки", в "латки" і в "квача": Оне, дуне, рес, Віндер-квіндер жес, Оне, дуне, раба, Віндер-квіндер... жаба! 
 -— і біжить, утікає, ховаючись по перевалках, по канавах, попід місточками й за широкими берестами та ясенами в млосних рожевих сутінках травневого вечора. 
 +Вечорами грає в "палички-стукалочки", в "латки" і в "квача": Оне, дуне, рес, Віндер-квіндер жес, Оне, дуне, раба, Віндер-квіндер... жаба! — і біжить, утікає, ховаючись по перевалках, по канавах, попід місточками й за широкими берестами та ясенами в млосних рожевих сутінках травневого вечора. 
 І бавляться з ними кажани й "оленки" та жуки-рогачі, літаючи низько над головами, — одні тихо, нечутно, інші з дзижчанням і гудінням... 
 Оне, дуне, рес... 
 — Держи вправо!.. — це автоматник дерев'яним голосом. 
 @@ -25808,8 +25648,7 @@
 — Та-а-ак?! — здивувався Кутузов. 
 — І коли? 
 — В тридцять сьомому. 
 -— Ум-г-гу-у... 
 -Кутузов зайшов за стіл, поторсав чуба, постояв, кусаючи губу, і спитав зовсім тихо: — Хто був начальником групи? 
 +— Ум-г-гу-у... Кутузов зайшов за стіл, поторсав чуба, постояв, кусаючи губу, і спитав зовсім тихо: — Хто був начальником групи? 
 — Уявіть собі... 
 — Максим подивився на свої пальці, що вилазили з мокрої розлізлої бурки, глянув на Кутузо-ва А зітхнув: — Мені здається, що ви... уявіть собі... 
 Кутузов насупив брови, досить зніяковівши, а начальник спецвідділу дивізії, що вийшов з-за Максимової спини й сів біля столу, посміхнувшись, промурмотів, немов спросоння: — Буває... 
 @@ -26350,9 +26189,7 @@
 Василенко. 
 А село це, значить, — Веселе. 
 Яка іронія!.. 
 -РОЗДІЛ СЬОМИЙ 
 -...
 -Обмерзлі кригою дерева дзвонили й лускотіли, неначе вони були скляні. 
 +РОЗДІЛ СЬОМИЙ ...Обмерзлі кригою дерева дзвонили й лускотіли, неначе вони були скляні. 
 Кожна найменша гілочка була оправлена в прозору кригу, світилася й блищала, і ціле дерево здавалося зроблене геніяльним майстром із чистого скла. 
 При подуві вітру гілочки цокотіли одна об одну, лущали, а при сильних зударах маси таких гілочок об масу, скляної коси об скляну косу скло дрібно билося й з дзвоном осипалося на пішоходи, на скляну ж, вірніше, оправлену в скляне поливо, землю. 
 При недалеких артилерійських вибухах гілочки також подзвонювали і шелестом роняли дрібні блискучі шматочки. 
 @@ -26366,8 +26203,7 @@
 Дзвонять крижинки над цілим світом. 
 Крижинки, опромінені зажуреним, холодним сонцем... 
 А над усім тим, як марево, — ще один моторошний образ... 
 -...
 -Разом із його, Максимовим, товаришем і з багатьма іншими тоді на крижаній алеї було повішено й старого партизана Чубенка, партизана часів революції, — того самого, що, забезпечивши тріюмфтій революції, сидів потім у "рідній" тюрмі, де його було бито його ж орденами по обличчі й ламано йому ребра за ту ж саму свою Вітчизну, в ім'я якої він робив революцію... 
 +...Разом із його, Максимовим, товаришем і з багатьма іншими тоді на крижаній алеї було повішено й старого партизана Чубенка, партизана часів революції, — того самого, що, забезпечивши тріюмфтій революції, сидів потім у "рідній" тюрмі, де його було бито його ж орденами по обличчі й ламано йому ребра за ту ж саму свою Вітчизну, в ім'я якої він робив революцію... 
 А тепер його було повішено разом із Миколою. 
 Знову ж — за Неї... 
 І він висів у шерезі відважних і непримиренних, на крижаній алеї. 
 @@ -26627,8 +26463,7 @@
 Біля дверей примостився вартовий з американським скорострілом, в англійській шинелі і в сибірських повстяниках. 
 У хату, переступаючи через ноги сидячих, зайшов сержант у такій же шинелі й у повстяниках, постояв, сказав: — Ну, от і все в порядку... — й пішов геть. 
 І тюрма зафункціонувала. 
 -З-за ряднини, що нею було завішено двері до хазяйської половини, до т. зв. 
 -"хатини", визирнула жіноча голова, бистроока й молода, похиталася скрушно й, зітхнувши, зникла. 
 +З-за ряднини, що нею було завішено двері до хазяйської половини, до т. зв. "хатини", визирнула жіноча голова, бистроока й молода, похиталася скрушно й, зітхнувши, зникла. 
 — Ей, ви, хлопці! — звернувся до всіх один танкіст — русявий, молодий і веселий шибайголова. 
 — Оце ось визирала — це господиня. 
 Бачили? 
 @@ -26890,8 +26725,7 @@
 Максимові ніби ніхто нічого спеціяльно й не говорив, але він усе увібрав у себе, неначе вапно вологу з повітря. 
 І коли Василенко пізніше переказував йому своїми словами все, що чув, то Максим уже не довідався від нього нічого для себе нового. 
 Він уже знав, що діялося навколо... 
 -...
 -У місті йде "самоїдство". 
 +...У місті йде "самоїдство". 
 Вцілілі обивателі з усієї сили їдять один одного, хто кого перший устигне схопити мертвою хваткою. 
 "Організувалась влада". 
 Якийсь політрук зібрав посеред міста юрбу — переважно тих, що никали по розграбованому місті з вірьовками й порожніми мішками під пахвою та з поначіплюваними (на всякий випадок) червоними стрічками на шапках і рукавах, в надії щось десь поживне підчепити, поки "міжцарів'я". 
 @@ -27031,8 +26865,7 @@
 У хаті запанувала гнітюча тиша, що навалилася на людей разом із присмерком, — тяжка, як учадіння. 
 Увечері, повертаючись із допитів, люди почали приносити нові чутки, в яких з'явилось і нове — ні, не нове, а добре Максимові знане — ім'я Ірчука... 
 Ім'я Ірчука зроджує болючу асоціяцію... 
 -...
 -То була кольорова феєрія! 
 +...То була кольорова феєрія! 
 Сходячи просто в очі, сліпучо сяє сонце. 
 Велике, воно підіймається з-за обрію вогняною півкулею. 
 Це — в центрі. 
 @@ -27304,8 +27137,7 @@
 — Певно. 
 Майор задумався, але, здається, над чимось зовсім іншим. 
 Поворушив губами беззвучно, безвиразно, а далі вернувся думкою до теми й зітхнув: — Ні, цього... записувати... не потрібно вже. 
 -І без того досить там... 
 -— махнув рукою на купу паперів. 
 +І без того досить там... — махнув рукою на купу паперів. 
 Подумав хвилинку, а потім: — Ну і?.. 
 І що ж далі?.. 
 Без сумніву, його зацікавила ця розмова. 
 @@ -27456,9 +27288,7 @@
 Для неї... для нього... для всіх... 
 Навіщо?!." 
 Потім він розгорнув вузлик, і на серці стало ще тяжче. 
 -То була надзвичайна 
 -
 -передача! 
 +То була надзвичайна передача! 
 Кільканадцять пиріжечків і — всі різні. 
 Ні одної пари, всі непарні... 
 Чорний — із картоплею, сірий — із квасолею, світло-сірий — із морквою... з гречаною кашею... з макухою... з капустою... 
 @@ -27552,8 +27382,7 @@
 Ти вже не сердься, брат, тобі хватить... — докинув старшина якось сумно. 
 — Ага! 
 Ще ось... — похопився старшина вже на порозі сіней, куди був ступнув. 
 -— Ще пак ось, на... 
 -Він витяг із кишені шинелі окраєць яшного хліба й подав Максимові: — Це вона передала... їж, брат. 
 +— Ще пак ось, на... Він витяг із кишені шинелі окраєць яшного хліба й подав Максимові: — Це вона передала... їж, брат. 
 І повернувся. 
 — Постривайте, — сказав Максим. 
 Узяв дві пачки махорки й простяг старшині. 
 @@ -28013,8 +27842,7 @@
 Всю цю шамотню переривали близькі перелети літаків. 
 Тоді все заклякало, прилипало до землі й нишкло. 
 А як літаки перелітали, "праця" кипіла знову. 
 -Тягли в старе "бомбосховище", в т. зв. 
 -"щілину" (викопану на низькому грунті глибоку й вузьку канаву) солому, цеглу й дошки, щоб застелити дно, бо там було багато води й екскрементів, і в ту "щілину" набилося повно охоронників, пробуючи, чи добра схованка. 
 +Тягли в старе "бомбосховище", в т. зв. "щілину" (викопану на низькому грунті глибоку й вузьку канаву) солому, цеглу й дошки, щоб застелити дно, бо там було багато води й екскрементів, і в ту "щілину" набилося повно охоронників, пробуючи, чи добра схованка. 
 Потім усі повилазили, але намагалися триматися поблизу. 
 Тепер уже при кожній появі літака варта бігла до "щілини", зриваючись навіть із тих місць, де "сам Заєць" суворо наказав лежати. 
 На те все дивилися з нудьгою жінки під шопою й куталися тремтливо в хустки та коци або й так у благенькі свої пальтечка та кохтини. 
 @@ -28336,8 +28164,7 @@
 Люди починали нагадувати собою диких істот, що на малій площі, в ямі, намагалися видертися геть по головах собі подібних, топчучи одне одного на смерть. 
 Вони шукали рятунку в загибелі ближнього, в зненависті — в тому, в чому рятунку ніколи не було й ніколи не буде. 
 Над людським звалищем, у смороді лахміття, випарів і махоркового диму, тяжка, як сам той дим, стояла зловісна, брудна лайка. 
 -Люди гризлися за місця біля вікон, за те, хто з них був чи є "ворог народу", а хто ні, — хто... 
 -"правильно", по заслузі сидить у цій "буцигарні", а хто "безневинна жертва"... 
 +Люди гризлися за місця біля вікон, за те, хто з них був чи є "ворог народу", а хто ні, — хто... "правильно", по заслузі сидить у цій "буцигарні", а хто "безневинна жертва"... 
 Гризлися за те, хто "чесно жив", а хто з німцями співпрацював, хто любить совєтську владу, а хто ненавидить... 
 Причому все те говорилося якнайголосніше, щоб чула варта за дверима, щоб чув карнач, а то й "сам Заєць". 
 Люди билися кулаками в груди й клялися... й проклинали... 
 @@ -29301,8 +29128,7 @@
 Це слово жило в Максимовій душі, перетворюючися помалу в своєрідну химерну легенду. 
 Вже в школярські роки це слово в його душі розгорталося в надзвичайний образ, асоціюючись одночасно з Шевченковим "За байраком байрак, а там степ і могила" та з Пушкинським полем із "Руслана й Людмили", — тим полем, де лежить одрубана голова велетня на мечі. 
 Нашаровуючись, ці дві асоціяції творили незабутній образ, що лишився на все життя... 
 -...
 -Дике поле й червоне небо, буйна тирса й червоні маки... 
 +...Дике поле й червоне небо, буйна тирса й червоні маки... 
 В тім полі могила козацька, висока-висока, роззяплена, як вулкан, а навколо могили — не одна голова велетня на мечі, а багато-багато їх, сивоусих, чубатих запорізьких голів стоять на мечах, і їх "не приймає земля"... 
 "Нас тут триста, як скло, товариства лягло, і земля не приймає..." 
 А вороння крутиться над ними, виграє на червоному тлі неба над тим полем Грайвороном! 
 @@ -29816,8 +29642,7 @@
 — Нічого, — зітхнув Максим. 
 — Спасибі... 
 — Добре, — додав Костик. 
 -— Тільки от жерти хочеться, товаришу сержанте! 
 -— закінчив він несподівано з жалісною міною. 
 +— Тільки от жерти хочеться, товаришу сержанте! — закінчив він несподівано з жалісною міною. 
 — Жерти?.. 
 — Сержант узяв принесений шматок хліба, примружившись, покрутив його в руках, зітхнув і поклав назад на стіл. 
 І почухав голову, мовби вибачаючись: — Їрунда, братці!.. 
 @@ -30493,9 +30318,7 @@
 Це йшли стежкою один за одним якісь вояки. 
 Йшли мовчки. 
 Лише зрідка чувся стогін. 
 -То де-не-де несли ранених на ношах, теж, очевидно, 
 -
 -зроблених із рушниць. 
 +То де-не-де несли ранених на ношах, теж, очевидно, зроблених із рушниць. 
 Часом зринала приглушена лайка. 
 Максим стояв довго й чекав. 
 Нарешті тіні перейшли. 
 @@ -30700,8 +30523,7 @@
 Догнали. 
 Якийсь час ішли поруч. 
 Один був офіцер совєтської армії, а другий — рядовий салдат, гвардієць. 
 -Офіцер був у рудому кожушку, в смушевій шапці, збитій зі спітнілого чола геть аж на потилицю і в... 
 -Максим помилився щодо німецьких чобіт, — офіцер був у дебелих англійських черевиках. 
 +Офіцер був у рудому кожушку, в смушевій шапці, збитій зі спітнілого чола геть аж на потилицю і в... Максим помилився щодо німецьких чобіт, — офіцер був у дебелих англійських черевиках. 
 Він тримав у руці револьвера, розмахуючи ним, і раз по раз озирався назад. 
 Салдат ішов з фінкою напоготові, теж спітнілий, але в шинелі та шапці-ушанці, й теж в англійських черевиках. 
 Вони дуже поспішали. 
 @@ -31063,8 +30885,7 @@
 Що тоді?.. 
 І він ішов. 
 Найбільше, на що він міг ще собі дозволити, — це постояти на ногах, спершись на костур. 
 -...
 -Як привабливо! 
 +...Як привабливо! 
 Як добре б оце лягти й задерти ноги догори... 
 І тяжко було втриматися від цієї спокуси. 
 Але він тримався, бо знав, що в його стані це було смертельно небезпечно, — можна лягти й уже ніколи не встати. 
 @@ -31837,8 +31658,7 @@
 А настане мить... 
 Та Максим гнав геть саму думку про те, що може настати мить, коли сила його волі вичерпається остаточно чи коли її сталева пружина лусне геть від перенапруги й тоді він ляже лицем у сніг, спаралізований... 
 І тоді буде вже все... 
 -Але він навіть сам не знав ще всіх своїх можливостей, не знав свого другого "я", що сиділо в нім. 
 -А в нім сиділа друга істота, дика й несамовита, озброєна надзвичайним, сліпим, але неймовірно тонким і могутнім волевим інстинктом. 
 +Але він навіть сам не знав ще всіх своїх можливостей, не знав свого другого "я", що сиділо в нім. А в нім сиділа друга істота, дика й несамовита, озброєна надзвичайним, сліпим, але неймовірно тонким і могутнім волевим інстинктом. 
 Коли його свідомість опинялась у вирі маячіння, майже вибуваючи з ладу, тоді його вела та друга істота, що має такий дивний інстинкт. 
 Максим виразно відчув, як та друга істота коригує всі його кроки й рухи, як вона порядкує. 
 Це вже було роздвоєння. 
 @@ -33176,8 +32996,7 @@
 Пішов. 
 Пішов навпростець. 
 А там доріжка, — тією доріжкою... 
 -Вже майже зовсім смеркло, як Максим, ледве переставляючи ноги доріжкою, вперся просто в чиїсь ворота, збиті з кількох лат. 
 -Уперся й став коло них і стояв, тримаючись за лату руками, щоб не впасти. 
 +Вже майже зовсім смеркло, як Максим, ледве переставляючи ноги доріжкою, вперся просто в чиїсь ворота, збиті з кількох лат. Уперся й став коло них і стояв, тримаючись за лату руками, щоб не впасти. 
 Він нічого вже майже не тямив, лише одно — що він прийшов. 
 Прийшов до того хутора, який "в степу, а не на шляху" і в якому напевно є люди. 
 Перед ним, як у тумані, сірів, коливався двір. 
 @@ -33337,8 +33156,7 @@
 А як уже Максим звівся на ноги, дід ураз аж скинувся: — Бач, я ж іще вчора думав!.. 
 Та ж ти босий! 
 Господи! 
 -Підожди ж, постривай!.. 
 -— і подався геть. 
 +Підожди ж, постривай!.. — і подався геть. 
 Подався в сіни. 
 Потім у комору. 
 Довго там шарудів, бубонів, зітхав. 
 @@ -33505,8 +33323,7 @@
 І голос той бринів із самого серця. 
 Це була пісня. 
 Це була пісня пісень із великої-великої книги. 
 -І він співав її, він урочисто проказував її, мовби псалом у великому храмі: 
 -..."
 +І він співав її, він урочисто проказував її, мовби псалом у великому храмі: ..."
 Я буду вмирати, та, поки мого дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитися тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя!.." 
 "Я буду вмирати, та поки моє серце в мені, я буду шукати шляхів до іншого серця, сповнений великої віри в неспалиму купину людської любови, дружби й братерства — братерства приречених на великі страждання, але й на велику, на безумну радість — радість тріюмфу над смертю, над злом, над чадом вічної тьми й загибелі..." 
 "Я буду вмирати, та поки мій розум у мені, я буду змагатись, я буду квапитись, я буду прагнути збагнути глибини великої тайни..." 
 @@ -33614,8 +33431,7 @@
 Павза. 
 І голос із хлівця крізь буйні сльози: — В ж е з н а ю, з н а ю... 
 Але синок не виходить. 
 -Він там десь уткнувся личком у дрова, й ридає від безмежного раптового щастя, і соромиться тих сліз — бо ж він уже не дитина! 
 -— і не виходить, щоб не зрадити, як маленьке його серце й як велика його дитяча душа затремтіли й розгубилися, запалахкотіли великим полум'ям чистої, як кришталь, гарячої, як вогонь, любови... 
 +Він там десь уткнувся личком у дрова, й ридає від безмежного раптового щастя, і соромиться тих сліз — бо ж він уже не дитина! — і не виходить, щоб не зрадити, як маленьке його серце й як велика його дитяча душа затремтіли й розгубилися, запалахкотіли великим полум'ям чистої, як кришталь, гарячої, як вогонь, любови... 
 Потім вони взяли батька за руки й повели двором через поріг до хати. 
 О с ь і п о р і г! 
 Серце Максимове затрепетало. 
 @@ -33704,15 +33520,9 @@
 І згниє геть те, що своїм серцем злобним умерло, захлинулось у зненависті, вдушилось у жорстокості, — все те, що не жило, а чаділо. 
 І ввійде той чад і сморід у сиру землю, в глибини її найдальші. 
 І тоді високо в небо підійметься сад чарівний, над чадом, над злом і над смородом, буйно розквітлий, на цій, на родючій землі. 
 -І пливтимуть над ним білосніжні хмарки, воркуватимуть в ньому закохані горлиці, радітимуть в ньому люди щасливі, а з високих його верховіть, сонцем осяяних, падатимуть радісні сльози, як перламутрові блискітки рос. 
 -Гарміш-Партенкірхен 1948 — 49 рр.  
 -
 - Білий кінь Шептало  
 -
 -"...сутеніє; раптом на галявині — кінь — самотній". 
 -Р. М. Рільке  
 -
 -Босий підпасок тягнув через бригадне дворище батіг — зимно блискало дротяне охвістя. 
 +І пливтимуть над ним білосніжні хмарки, воркуватимуть в ньому закохані горлиці, радітимуть в ньому люди щасливі, а з високих його верховіть, сонцем осяяних, падатимуть радісні сльози, як перламутрові блискітки рос. Гарміш-Партенкірхен 1948 — 49 рр.   
 +Білий кінь Шептало  "...сутеніє; раптом на галявині — кінь — самотній". 
 +Р. М. Рільке  Босий підпасок тягнув через бригадне дворище батіг — зимно блискало дротяне охвістя. 
 Шепталові зсудомило спину: якось повесні він задрімав у приводі, підпасок дошкульно хльоснув, дротинки порвали шкіру, ранка, вподобана ґедзями, досі не гоїлася. 
 Хлопчак наблизився до загорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна прокотилась од клуні, що на краю села, та сивою гадючкою повисла курява. 
 Коні, гризучи й штовхаючи одне одного, сахнулись од пострілу в куток. 
 @@ -33921,9 +33731,7 @@
 Біля комор сонно бив у рейку сторож. 
 Шептало обійшов загорожу — ворота щільно причинені і взяті на ошийник. 
 Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною... 
 -1966  
 -
 - Меч Арея В ЛІТО 376-Е Великий князь київський Велімир повстав усією Руссю, й скинув іго конунга Германаріха готського, й помстився Германаріхові за смерть князя Буса волинського, та його синів, та боляр, що були розіпнуті на хрестах, і була січа велія, й ратилися русини літо, й осінь, і зиму, й побігли готи з землі Руської, а хто лишився, то став платити київському князеві дань. 
 +1966   Меч Арея В ЛІТО 376-Е Великий князь київський Велімир повстав усією Руссю, й скинув іго конунга Германаріха готського, й помстився Германаріхові за смерть князя Буса волинського, та його синів, та боляр, що були розіпнуті на хрестах, і була січа велія, й ратилися русини літо, й осінь, і зиму, й побігли готи з землі Руської, а хто лишився, то став платити київському князеві дань. 
 В ЛІТО 382-Е Упочив князь Великий київський Велімир, і сів на вітчому столі син його старійший Данко, й сів у городі Витичеві, й правити почав Руссю, й Деревами, й Сіверою, й Лугами, й готами, й усіма язиками, кої платили йому дань, і ходили в рать по Великому князеві, й славили його. 
 В ЛІТО 395-Е Місяця стичня в 17 день переставивсь імператор Теодосій Перший, і Римська держава знову розділилася надвоє — Західню й Всхідню. 
 В Римі сів на стіл Гонорій, який полюбляв циркусні бої, та вино, та жін. 
 @@ -34752,8 +34560,7 @@
 Сонце хилилося до заходу, й князь лишив нарочитого можа переночувати в своєму теремі. 
 Той погодився, бо до Витичевого стольного городу їхати ж цілий день. 
 Увечері Богдан сказав йому: — Перекажи Великому князеві, що я не можу сповнити його волю. 
 -Скажеш, у... 
 -Гатила всього півсотні можів, сподужих носити меч. 
 +Скажеш, у... Гатила всього півсотні можів, сподужих носити меч. 
 — Він подивився чоловікові під кущаті брови, бо той ховав очі додолу, й спитав: — Яке твоє ймено? 
 — Морятин, княже, Морята. 
 — Так і речи дідові моєму: п'ятдесят комонників. 
 @@ -35473,8 +35280,7 @@
 — Огняном, на честь... вітця його. 
 В княгининих очах накипіли сльози. 
 — Ти любила єси князя? — роздратовано прорік Богдан. 
 -— Любила-м. 
 -До мертвих не ремствують, княже. 
 +— Любила-м. До мертвих не ремствують, княже. 
 — Ясновида взяла себе в руки й сказала твердим голосом: — Не буде того, Богдане. 
 Маю рід і плем'я, й воно стане за мене. 
 Вже й так була-м удовицею дваж. 
 @@ -36254,8 +36060,7 @@
 Годой зітхнув. 
 — І носиш на шворці їхній знак? 
 — Вірую в святу трійцю, боляре. 
 -— Й, може, рятуючись од неприємної розмови, сказав київському князеві: — Був єсмь у… 
 -Ясновиди. 
 +— Й, може, рятуючись од неприємної розмови, сказав київському князеві: — Був єсмь у… Ясновиди. 
 Маю хіть сватати її. 
 Гатило буркнув: — Будь щасний. 
 Але Годой промовив: — Не воліє вона. 
 @@ -36527,8 +36332,7 @@
 — Дива! 
 — Ввіруємо! 
 Годой сидів як неживий — поганці знущалися з його віри. 
 -— Учини диво — й князь Гатило накине хреста на шию княжичеві Юрію! 
 -— перекричав усіх Богданів тесть Воїбор. 
 +— Учини диво — й князь Гатило накине хреста на шию княжичеві Юрію! — перекричав усіх Богданів тесть Воїбор. 
 Годоєві на думку спадали життя всіляких святих великомучеників, розтерзаних і зганьблених поганцями, й він приготувався до найгіршого. 
 Перед очима попливло й завихрилось у задушному мареві півтемної світлиці, блискали тільки золоті й срібні гривні на шиях язичників та їхні розжарені медом і хіттю вічі. 
 Велій болярин Борислав, який чув усю розмову, тут-таки вигадав: — Поставимо тридесять лучників із заповитими очима, й вони стріляти-ймуть у тебе. 
 @@ -36774,9 +36578,7 @@
 Князь усміхнувся в темряві й спробував уявити, яка вона, та Годоєва сестра, й що зараз думає й відчуває Вишата. 
 Коні стомлено форкали, та злазити не було часу, й Богдан зострожив свого сірого жеребця. 
 Товариші подалися вслід. 
 -Погоня таки наздогнала їх, але Богдан, кілька разів крутнувши своїм важезним гатилом, одного вибив із сідла, другому посадив коня на круп, а решта — троє — 
 -
 -відмовилася битись і повернула назад. 
 +Погоня таки наздогнала їх, але Богдан, кілька разів крутнувши своїм важезним гатилом, одного вибив із сідла, другому посадив коня на круп, а решта — троє — відмовилася битись і повернула назад. 
 — Щось не вельми вони охочі до меча, — завважив Борислав. 
 — А князя серед них не було. 
 — Темно, — тільки й сказав Богдан, і вони погнали далі. 
 @@ -38991,8 +38793,7 @@
 Вона є королева, я ж єсмь сестра королю. 
 Й не підлого роду, а таки ж княжого, як і вона сама. 
 Мушу наввипинки стояти перед нею? 
 -— Перед королевою встати не хочеш, а свого брата змішала єси з... 
 -Гернот ужив досить негарне слово, але Гримільду воно не вразило ніскілечки. 
 +— Перед королевою встати не хочеш, а свого брата змішала єси з... Гернот ужив досить негарне слово, але Гримільду воно не вразило ніскілечки. 
 Вона спитала, раптом дрібно засіпавшись: — Що сте намислили? 
 Що, що!? 
 В ЛІТО 444-Е Ходили біло-горватські, галицькі, червенські та инчі руські князі за Дунай і воротилися з полоном великим, і многі русичі лишилися там орати землю, й осіли аж коло гір Гемських, і нічого не могли вдіяти їм греки, бо їхні роби й челядники не противилися руським ратникам, а єднались із ними противу своїх стратигів та епархів. 
 @@ -39423,7 +39224,6 @@
 — Отакий гладкий, — уточнив Русич, і тепер уже й Пріск розреготався, за віщо консул Максимін нагородив його важким поглядом. 
 Нарешті, нагодовані, розімлілі від вогню та міцного меду, подорожні повдягалися спати, й смерди, господарі тих осель, де вони спинились, віддали їм і зручні поли, й цупкі теплі рядна. 
 Буря ж надворі шаліла всю ніч і припинилася тільки під ранок. 
 -
 "Наступного дня, посідлавши коні й позапрягавши вози свої, сольство рушило до господарки селища вклонитись їй та подяковати з гостину, а такоже піднести їй у дар три серебляні келихи, кілько скор червленого сап'яну, та ще індського перцю, та фініків, та різноличних овочів, котрих у сій землі немає й котрі вельми цінуються варварами. 
 Вклонившись їй, ми смо подалися в путь..." 
 Дороги розвезло після тієї сірашної зливи, коні ледве тягли вози, сковзались під вершниками, й усі потомилися — й тварини, й люди, бо дощі пройшли не тільки в Балті, а й скрізь, де їхало сольство грецького імператора. 
 @@ -41190,8 +40990,7 @@
 Скрізь лунали болісні зойки поранених, рать до хрипу кричала всіма мовами Європи, в повітрі дзижчали стріли, пущені не знати й чиєю рукою, й Гатило продирався між них, цілий і невшкоджений. 
 Готи Теодоріка билися в металевих та цупких, мов підошва, скоряних латах. 
 Русини, як і завше в бою, незважаючи на страшенну спеку, були в овечих, вивернених навиворіт, гунях. 
 -Ворожі мечі й сулиці сковзали по довгій вовні й відскакували незгірш, як од готських лат. 
 -Лише хто не хто з-поміж русів мав на собі скоряну різницю або кольчугу з тонкого дроту. 
 +Ворожі мечі й сулиці сковзали по довгій вовні й відскакували незгірш, як од готських лат. Лише хто не хто з-поміж русів мав на собі скоряну різницю або кольчугу з тонкого дроту. 
 Хтось крикнув: — Пильнуйся, княжеі Богдан підсвідоме нахиливсь, і над самою головою йому прошелестіла в повітрі важка палиця, обкута залізом, улучила в якогось можа-русина й вибила його з сідла. 
 Богдан лише глянув і зострожив коня, бо в раті всіх не пережалієш і всім не допоможеш, а він доконче мусив гнати на свій правий край, де тепер поряд із остроготами Ардаріка, Велімира, Видимира й Тодомира вступили в січу з римськими легіонами й русичі. 
 Богдан прибув дуже вчасно. 
 @@ -41740,8 +41539,7 @@
 Се вже було геть несподіване, й Гатило перестав крутити на кулаці свій довгий цупкий оселедець. 
 — Яку хіть має високорідна сестра імператора римського? 
 По-грецькому в Гатила виходило не дуже вправно, та він мало й уваги звертав на се — стільки літ минуло відтоді й стільки зим, і весен, й осеней... 
 -— Порфіророджена Юста... — папа римський насилу вимовив те, що мав сказати, — 
 -...простягає тобі руку свою. 
 +— Порфіророджена Юста... — папа римський насилу вимовив те, що мав сказати, — ...простягає тобі руку свою. 
 — Тож як? — пойнявся здогадом Гатило. 
 Лев Перший уточнив, бо головне було нарешті сказане: — Руку свою й серце. 
 Великий князь київський засміявсь, але не так, як сьогодні вдень, а зневажливо, не дбаючи про те, образить се римського сла чи не образить. 
 @@ -41867,9 +41665,7 @@
 — Се є той меч, о котрім я землю-м тобі їв. 
 А було те літ тому двадесять і шість. 
 Натовп окіл князя та коваля ріс і ріс, але стояла така тиша, що чути було, як важко сопе Гатило, поринувши в думки. 
 -Людота-коваль натяг смушеву шапку на самі вічі, підібрав обидва вламки перебитого меча, загорнув їх у свою ганчірку 
 -
 -й пішов. 
 +Людота-коваль натяг смушеву шапку на самі вічі, підібрав обидва вламки перебитого меча, загорнув їх у свою ганчірку й пішов. 
 Його земляк Лосько, княжий між із рукою на перев'язу, мовчки подався за ним, і люди розступились перед ними, як не розступалися навіть веліїм болярам. 
 І тільки чути було захоплений шепіт: "Коваль з Городища під городом Києвим... 
 Юрів меч... 
 @@ -43579,8 +43375,7 @@
 Дай бабі таке віно, яке вона сама з тебе заправить! 
 І поки Адаміс Гречин ішов межи столами до нього, він кинув бабусі відьмі: — Все-с провиділа. 
 А лука я відтоді не ношу. 
 -Вже й стріляти розівчився-м. 
 -Хвала тобі, старице! 
 +Вже й стріляти розівчився-м. Хвала тобі, старице! 
 Адаміс потяг бабцю до княжих скітниць, але вона не хотіла йти й не хотіла брати нічого за своє відьмування: — Стара-м, три чисниці до віку, нащо мені твоє золото й серебло! 
 Не маю хоті! 
 А чарку випити до князя — вип'ю. 
 @@ -43667,8 +43462,7 @@
 Ми читаємо твори цих істориків із застереженням, і ніякі "відьми", та "нечисті духи", та казкові країни Кінокефалів-Песиголовців не шокують нас. 
 Але як дивляться на предмет новітні історики? 
 Перелічувати всіх авторів тут було б недоцільно, тож загляньмо до енциклопедій, що ввібрали в себе квінтесенцію знань. 
 -У відповідному томі БСЭ в статті "Гунны" читаємо: "Кочовий народ Центральної Азії, який мешкав спершу на північ і захід від р. 
 -Хуанхе й створив у III — ІІ ст. до н. е. на території Монголії та Пд. 
 +У відповідному томі БСЭ в статті "Гунны" читаємо: "Кочовий народ Центральної Азії, який мешкав спершу на північ і захід від р. Хуанхе й створив у III — ІІ ст. до н. е. на території Монголії та Пд. 
 Прибайкалля військово-племінний союз, відомий з китайських джерел під назвою Хунну". 
 Й далі йдеться про те, як гуни підкорили Китай, як потім, зазнавши поразки, розкололись навпіл, і північна частина їхня почала поволі кочувати на захід, аж доки опинилася в Європі й у середині V ст. прийшла в занепад, а згодом розчинилася серед європейців. 
 Те саме читаємо й в УРЕ. 
 @@ -43744,7 +43538,6 @@
 Чи справді їх асимілювали сармати, заполонивши їхні землі після походів Александра Македонського, як твердить М. М. Карамзін услід за Діодором Сіцилійським? 
 І куди ж ділися тоді самі сармати? 
 Черговий народ-примара?  
 -
 Говорячи про стосунки греків з гунами, візантійський дипломат Пріск Панійський розповідає про те, як напучував послів імператор Феодосій II перед поїздкою до Аттіли: "... 
 Нам звеліли переказати гунському цареві, мовляв, хай не вимагає, щоб до нього виряджали послами сановників найвищого рангу, бо цього не бувало ні за його, Аттілиних предків, ні за давніших правителів Скіфської держави". 
 Або ось уривок уже з переговорів із Аттілою. 
 @@ -43813,8 +43606,7 @@
 Отже, виходить, що "гуни" й "скіфи" — то не самоназви, а просто два іноземні наймення наших предків. 
 Давньоєврейський історик Иосиф Флавій (Иосиф бен Маттіт'яху) в своїй праці "Події давніх літ" /І, 6, І/ писав про населення нашої країни наприкінці минулої ери: "Магог царював над тим народом, що пізніше був прозваний — магогами, а греки називали його скіфами". 
 Ієронім, сучасник Аттіли, підтверджує: "Магог — це скіфи" ("Книга єврейська", 20, 2). 
 -"Але, — читаємо в коментарях О. Скржинської, яка видала твір Иордана, — Ієронім — письменник початку V ст. — безперечно, вкладав у поняття "скіфи" ("магог") інший зміст, аніж Иосиф Флавій — письменник І ст. 
 -Під магогом- скіфами Ієронім мав на оці сучасних йому гунів". 
 +"Але, — читаємо в коментарях О. Скржинської, яка видала твір Иордана, — Ієронім — письменник початку V ст. — безперечно, вкладав у поняття "скіфи" ("магог") інший зміст, аніж Иосиф Флавій — письменник І ст. Під магогом- скіфами Ієронім мав на оці сучасних йому гунів". 
 І відома ленінградська дослідниця пізньої антики робить цей висновок не лише на власних спостереженнях. 
 Вона тут-таки покликається на незаперечний авторитет: "На початку VI ст. архієпископ Кесарійський Андрій у коментарі до Апокаліпсиса писав, що біблійні племена гог і магог — ті ж таки скіфські племена, "що їх ми тепер називаємо гунськими". 
 Такої думки дотримували сучасники Аттіли, так само вважали й історики наступних часів. 
 @@ -43864,8 +43656,7 @@
 І якщо в усьому іншому ці стародавні історики ідентичні, то в епізоді про напад слов'ян на згаданий півострів Йоган Меурсій твердить щось зовсім інше: нападники в нього названі вандалами. 
 Чи не помилка знову? 
 Виявляється, ні, не помилка й не випадковість. 
 -Трохи нижче Й. Меурсій оповідає, що син Фродо III, Фрідлев (од гунської царівни) виховувавсь у... 
 -Русі! 
 +Трохи нижче Й. Меурсій оповідає, що син Фродо III, Фрідлев (од гунської царівни) виховувавсь у... Русі! 
 Так, у Русі: in Russia relicta. 
 Та й за дружину собі цей "руський вихованець" узяв Юрицю, доньку Грубо, чи Грубона (ім'я Грубо й досі побутує серед сербів), отже, теж слов'янську князівну котроїсь сусідньої країни. 
 А що держава Фродо III межувала із Слов'янщиною, про це свідчить той-таки  Саксон Граматик: володіння його ширилися від Рейну до Русі (Pusciam). 
 @@ -43995,8 +43786,7 @@
 Хіба міг переможений Аттіла безборонне ввійти аж в Італію? 
 Тим часом як міфічні "переможці" — готські полки та римські легіони — мов у землю запалися. 
 Всі відомості про Каталаунську битву почерпнуті з вуст людей, які уявлення не мали в справах військових. 
 -Це стверджує й англійський історик кінця XVIII ст. 
 -Едуард Гіббон, й інші пізніші й раніші дослідники. 
 +Це стверджує й англійський історик кінця XVIII ст. Едуард Гіббон, й інші пізніші й раніші дослідники. 
 Після уявної перемоги, яка, певно, народилася на сторінках Йорданової "Гетики", Рим Східний і Рим Західний і далі платили данину не тільки Аттілі, а ще й його синам, візіготи ж змушені були повернутися туди, звідки й вийшли. 
 Такий висновок можна зробити, навіть не ходячи далеко: з аналіз., самого Йордана, бо гуни були й лишилися й надалі жити на своїх землях, нехай і не в ореолі колишньої слави й величі. 
 Ось що каже про них сучасник Йорданів — Прокопій Кесарійський: "Якщо йти з міста Боспора в місто Херсонес, то всі землі, що лежать між ними, належать варварам — гунським племенам". 
 @@ -44092,8 +43882,7 @@
 Де ж мусимо шукати ту землю? 
 Геродот каже про це трохи раніше: виявляється, в країні, яка носить однойменну з річкою назву. 
 Річка Герр витікає з Борисфену там, звідки він уже відомий; ця річка одержала назву від країни, на яку кажуть Герри". 
 -Далі читаємо, певно, переписувачами попсовані рядки: Герр витікає з Борисфену (Дніпра!) і впадає в... 
 -Гіпакіріс (Сіверський Донець!). 
 +Далі читаємо, певно, переписувачами попсовані рядки: Герр витікає з Борисфену (Дніпра!) і впадає в... Гіпакіріс (Сіверський Донець!). 
 Абсурд, бо дніпровсько-донецький вододіл, як свідчать топографи й гідрологи, не дозволив би жодному рукавові, який би витікав з Дніпра "на 40 днів плавання від гирла", впадати в річку зовсім іншої системи. 
 Отже, Герр не витікав з Дніпра, а впадав у нього в області Герри, а за сорок днів од моря Дніпром можна допливти приблизно до Десни (згадаймо, скільки на Подесенні, побіля Прип'яті, Тетерева та Ірпеня давніх могил-курганів!). 
 І Геродот дає уточнення — де саме розташована царська вотчина: "За річкою Герром міститься ота сама Басілея й живуть найхоробріші й численні дуже скіфи, які вважають усіх інших скіфів своїми підданцями". 
 @@ -44147,8 +43936,7 @@
 Не виключено, що дві з половиною тисячі років тому всі ці річки звались по-іншому, хоча гідроніми — річ дуже живуча. 
 На Українському Поліссі, що в давнину звалося Древлянщиною, нині річки з такою назвою справді нема, зате лишилася згадка про існування там принаймні двох річок з дуже цікавими для нас назвами. 
 Річка Деревна протікала в давнину неподалік Житомира. 
 -Її згадано в Іпатівському літописові під роком 1150-м. 
 -Друга річка дожила майже до наших днів, її пам'ятають ще нині живі люди. 
 +Її згадано в Іпатівському літописові під роком 1150-м. Друга річка дожила майже до наших днів, її пам'ятають ще нині живі люди. 
 Річка впадала в Уж і звалася Древлянка. 
 Це задокументовано в Житомирському томі "Історії міст і сіл України". 
 Отак поступово ми й наблизилися до вотчини не всує згадуваних "царських скіфів" — панівного племені найстародавнішої праслов'янської держави. 
 @@ -44198,7 +43986,6 @@
 Отже, маємо й самоназву скіфів: сколоти. 
 Цим іменем себе називали засновані трьома братами-царевичами Ліпоксаєм, Гарпоксаєм та Колаксаєм племена авхати, траспії, катіари та паралати. 
 Але ж, крім "царських" племен, були ще й племена скіфів-кочовиків, скіфів-орачів та скіфів-хліборобів.  
 -
 Видатний радянський історик Б. В. Рибаков твердить: сколоти — це праслов'яни. 
 Але хто ж тоді оті таємничі скіфи-хлібороби та скіфи-орачі? 
 Адже вони споконвіку жили на території Правобережної України, вирощували хліб не тільки для себе, а й на потребу Еллади та інших країн, розвивали ремесла та мистецтва, про які сучасні їм греки й не мріяли. 
 @@ -44309,8 +44096,7 @@
 Ось які слова про великого полководця й державного діяча знаходимо в Пріска та Йордана: "Великий цар-великого народу, господар досі нечуваної могутності, царств Скіфії та Германії самодержець... тримаючи в жаху Рим Східний і Рим Західний..., незліченні підкорені міста не піддавав пограбуванню, а ласкаво обкладав їх щорічною даниною". 
 За портретом цього "варвара", "бича божого" вимальовується постава справді мудрого, гуманного й прекрасного душею русина. 
 Десь-то недаремно навіть Карамзін, який загалом повторює вигадки необ'єктивних ворогів Аттіли, каже після цитування Пріска: "Ми звикли зображувати гунів чудиськами; певно, Аттіла був не дуже потворний, бо Гонорія, сестра імператора Валентинівна, пропонувала йому руку свою". 
 -Та хіба ж не точно таким самісіньким азіатом малював і Святослава Лев Диякон: голе тім'я, маленькі оченята, плескатий ніс?...4 В статті, благословленій до друку академіком Б. О. Рибаковим та академіком М. Т. Рильським, яка була надрукована в ч. 
 -1 журналу "Народна творчість та етнографія" за 1962 рік, говориться: "Протягом довгої героїчної історії Русь переживала періоди розквіту, коли греки й римляни запозичали в неї міфологію, що була важливим елементом античної культури, метали, хліборобство. 
 +Та хіба ж не точно таким самісіньким азіатом малював і Святослава Лев Диякон: голе тім'я, маленькі оченята, плескатий ніс?...4 В статті, благословленій до друку академіком Б. О. Рибаковим та академіком М. Т. Рильським, яка була надрукована в ч. 1 журналу "Народна творчість та етнографія" за 1962 рік, говориться: "Протягом довгої героїчної історії Русь переживала періоди розквіту, коли греки й римляни запозичали в неї міфологію, що була важливим елементом античної культури, метали, хліборобство. 
 Могутня Київська держава IX — XIII ст. була тільки одним з пізніших фактів історії Русі, стародавня ж історія й культура її ще чекають на широкі дослідження". 
 Й одним з таких періодів, на наше глибоке переконання, був період Велімира — Аттіли, й настав час повернутися до них обличчям, скинувши з них ганебний ярлик, пришитий готами. 
 Що ж, готів можна зрозуміти. 
 @@ -44406,9 +44192,8 @@
 Й цей справедливий докір, як казав Олександр Хомич Вельтман, талановитий російський письменник та історик, може, не досить озброєний археологічними матеріалами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного аналітика, — лягає на сумління не так найдавніших істориків, як на істориків доби істинно варварської, коли старанність, доброчесність та прагнення об'єктивності, що існувала раніше, почали в масовому порядку, при переписуванні античних свідчень та хронік, замінюватись невігласькими перекручуваннями, описками та свідомим підтасовуванням для наперед планованого вкорінення в історіографії неіснуючих фактів і дій, прийшлих династій та прийшлих народів-завойовників. 
 Та й нині далеко не кожен історик може похвастатися, що він очистив себе від скверни тих варварських традицій. 
 І наш святий першообов'язок — вишукувати в полові нещирості й тенденційних перекручень зерна правди, хоч би як важко й на перший погляд безнадійно це здавалось. 
 -1972 — 1990 pp.  
 -
 - Катастрофа Роман НІЧ Про що б там не пліткували, мені приємно: я знав про Івана Кириловича більше, ніж уся Терехівка. 
 +1972 — 1990 pp.   
 +Катастрофа Роман НІЧ Про що б там не пліткували, мені приємно: я знав про Івана Кириловича більше, ніж уся Терехівка. 
 Ніскільки тим не пишаюся, не одурюю себе — воля випадку. 
 Загатний потребував слухачів і надибав мене. 
 Свого часу серед терехівської інтелігенції було модно теревенити про вроджене акторство Івана. 
 @@ -44465,8 +44250,7 @@
 Я нічого не вигадую, не додаю од себе, але з його уст це звучало якось реальніше і сумніше. 
 Іван Кирилович умів доходити тої межі сміху, за якою бриніли сльози. 
 Я ж, здається, трохи легковажно розповідаю. 
 -...
 -Одгорнув рукою хмари (так обгортають траву чи жовте листя, коли хочуть напитися з джерела), і перед ним замріла земля в жабуринні хат і лискучоголових будинків, поміж того жабуриння жовтів клапоть майдану, від нього текли вузенькі потічки вулиць, вулицями сновигали з майдану і до майдану людці, що звідси видавалися чорними крапками, ідучи, вони бачили тільки самих себе, а він бачив згори усе людське стовписько, що заклопотано метушилося, та метушня здавалася йому смішною й безглуздою, бо він: "Сперечаємось? 
 +...Одгорнув рукою хмари (так обгортають траву чи жовте листя, коли хочуть напитися з джерела), і перед ним замріла земля в жабуринні хат і лискучоголових будинків, поміж того жабуриння жовтів клапоть майдану, від нього текли вузенькі потічки вулиць, вулицями сновигали з майдану і до майдану людці, що звідси видавалися чорними крапками, ідучи, вони бачили тільки самих себе, а він бачив згори усе людське стовписько, що заклопотано метушилося, та метушня здавалася йому смішною й безглуздою, бо він: "Сперечаємось? 
 На американку. 
 Бери олівця! 
 Рахуємо по мінімуму..." 
 @@ -44525,8 +44309,7 @@
 — Через два рядки чекати на редактора? 
 — Він у себе. 
 — Товаришу секретар... 
 -— Я не скорочую редакторових матеріалів, ви що, перший день на роботі? 
 -— закричав Іван в обличчя жінці.— Пробачте... 
 +— Я не скорочую редакторових матеріалів, ви що, перший день на роботі? — закричав Іван в обличчя жінці.— Пробачте... 
 — На хворих не ображаються, — грюкнула дверима Пріська. 
 Знову зірвався. 
 Коли гніваєшся, нервуєшся, мимоволі скочуєшся до одного рівня з ними. 
 @@ -46419,8 +46202,7 @@
 Уже потім з оточенням... 
 Оксанка прокинулась десь після дванадцятої, закомизилась і не здалась на жодні Андрієві зацитькування. 
 — Давай переповимо та погодую, хоч і ранувато, але, може, потім довше поспить, — рівним голосом сказала дружина, ніби зовсім не спала. 
 -...
 -Можна просити дві кімнати з кухнею, в райцентрі з квартирами вельми сутужно, але в редакції сімейних претендентів немає, а райком будує, десь під осінь здаватимуть. 
 +...Можна просити дві кімнати з кухнею, в райцентрі з квартирами вельми сутужно, але в редакції сімейних претендентів немає, а райком будує, десь під осінь здаватимуть. 
 Якщо Гуляйвітер захоче — виб'є. 
 А можна ще привезти з села її матір і ненароком похвалитися редактору, мовляв, дивіться, як живемо, — троє дорослих і дитина в одній кімнатці, і тридцять карбованців щомісяця, й дружина лише з вересня працюватиме. 
 Гуляйвітер — сентиментальний поза своєю діловитістю, він любить опікувати. 
 @@ -46654,8 +46436,7 @@
 Я плачу за тиждень уперед". 
 Його відповідь довго мандрувала по Терехівці. 
 — Ви не читали Белля? — якось поцікавився Іван. 
 -— ..
 -Золя читав, а Белля не доводилось, здається. 
 +— ..Золя читав, а Белля не доводилось, здається. 
 Стільки роботи, знаєте...— зніяковів завідувач. 
 "Тільки не вистачало, щоб ти читав Белля. 
 Прочитав попередній розділок про себе — бридко стало. 
 @@ -47170,9 +46951,7 @@
 І це була твоя перша велика помилка. 
 Бо в тих, хто штовхається навколо драбини, своя згодність. 
 Ага, він стояв збоку, Наполеон, Мефістофель, святенник, думав, ніби кращий, чистіший від нас, ну, ми йому покажемо,— і причавлять. 
 -А тобі, якщо вже хотів так несподівано рвонути, треба було щілину нагледіти й хоч трохи задніх випередити з першого ривка, тоді б ті, хто лишився за твоєю спиною, підштовхували б тебе про всяк випадок, не з 
 -
 -любові, звичайно, а з розрахунку, що таки дістанешся драбини і про них згадаєш. 
 +А тобі, якщо вже хотів так несподівано рвонути, треба було щілину нагледіти й хоч трохи задніх випередити з першого ривка, тоді б ті, хто лишився за твоєю спиною, підштовхували б тебе про всяк випадок, не з любові, звичайно, а з розрахунку, що таки дістанешся драбини і про них згадаєш. 
 І не було б згодності між тими, що перед тебе, і тими, що позаду. 
 А це дуже важливо. 
 Одне слово, наївно ви сьогодні вчинили, дуже наївно, хоч, визнаю, сміливо. 
 @@ -48244,8 +48023,7 @@
 Приклади? 
 Більше ніж досить. 
 Наполеона досі вважають великою людиною. 
 -Тільки вдуматись у ці слова: ве-ли-ка лю-ди-на... 
 -Хочеться сміятись і плакати. 
 +Тільки вдуматись у ці слова: ве-ли-ка лю-ди-на... Хочеться сміятись і плакати. 
 Годі було доводити Загатному супротивне. 
 Його присуд був категоричний. 
 Головне ж, від того присуду віяло похмурою безвихіддю. 
 @@ -48477,8 +48255,7 @@
 Все ще газуючи, він жадливо пестував у пам'яті малюнок: крихітне озерце у вибалку, серед тьмяно-золотої стерні, а в озерці білі-білі птахи на довгих ногах, непорушні, урочисті, ніби висічені з коштовного каменю. 
 Здавалось, йому на хвилю відкрився інший світ, що існує над ненависними терехівцями і буденністю. 
 Світ; що його бачать лише вибрані. 
 -А може, все це сниться — і шалений рух, і озеро, і обриси білих птахів у степу? 
 -— подумав, різко гальмуючи та розвертаючись. 
 +А може, все це сниться — і шалений рух, і озеро, і обриси білих птахів у степу? — подумав, різко гальмуючи та розвертаючись. 
 Лишив мотоцикла на узбіччі дороги, під вербами. 
 Сторожко, тамуючи віддих, пішов у степ. 
 Поля дрімали, сповиті сизими тінями. 
 @@ -48487,9 +48264,7 @@
 Потривожені лелеки видобули з-під крил по другій нозі, кинулися врозтіч, з розгону піднялися вгору, в малахітове небо, й понеслись рожевими тінями над Івановою головою, мало не торкаючись його пружними крилами. 
 Раптом думка, холодна й гостра, мов лезо ножа, пройняла всю святість хвилини: "І все одно Я щасливіший за них, бо глибоко відчуваю світ, так глибоко, як ніхто з них ніколи не відчує..." 
 — Загатний упав на стерню й заплакав з пекучого жалю до себе... 
 -1967—1968  
 -
 - Сад гетсиманський Роман Пропонований увазі читачів роман "Сад Гетсиманський" належить перу Івана Багряного — письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. 
 +1967—1968   Сад гетсиманський Роман Пропонований увазі читачів роман "Сад Гетсиманський" належить перу Івана Багряного — письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. 
 Іван Багряний (1907 — 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 
 1945 року змушений був емігрувати з СРСР. 
 У ФРН були написані романи "Сад Гетсиманський", "Огненне коло", "Тигролови", численні поезії, п’єси. 
 @@ -48501,8 +48276,7 @@
 Коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ця!.." 
 Ще він говорив, коли се Юда, один з дванадцяти, приходить, а з ним багато народу з мечами й дрюччям од архієреїв та старших людських... 
 Та й узяли його… 
 -Єванг. від св. 
 -Маттея, гл. 
 +Єванг. від св. Маттея, гл. 
 26. 
 Частина перша І Швидко біжать поїзди степами, швидко пливуть кораблі морями, ще швидше летять літаки попід небесами, та найшвидше летить материне серце. 
 Через гори високії, через води глибокії, через краї чужі несходимі мчить воно ластівкою, за синами шукаючи, їх виглядаючи, та й — повертається назад змучене, — нема. 
 @@ -48581,13 +48355,11 @@
 Та туди б образи!.. 
 Тож святе місце!.. 
 — Нічого, — промовила Галя і стала, захищаючи спиною покуть. 
 -— Це міи батько! 
 -— і блиснула очима. 
 +— Це міи батько! — і блиснула очима. 
 Вона промовила це так і так блиснула тими очима, що отець Яков махнув рукою і сів на своє місце: — Ну й ну... 
 Дітки... 
 — Це Андрій малював, — уперто додала Галя, ніби відповідаючи, які то дітки тепер. 
 -І, одійшовши насеред хати, обернулась лицем до покутя: — Батько... 
 -— прошепотіла тихо. 
 +І, одійшовши насеред хати, обернулась лицем до покутя: — Батько... — прошепотіла тихо. 
 На покуті, залитий сонцем, під сліпучою синявою неба сидів старий Чумак. 
 Як живий. 
 Величезний портрет в олійних фарбах був виконаний хоч і по-дилетантськи,  але натхненно, з Божою іскрою. 
 @@ -48698,7 +48470,6 @@
 Бувший, так?.. — звернувся він до Андрія ніби з байдужим запитанням, оглядаючи з ніг до голови. 
 Андрій засміявся та й тільки, вітаючись з братами. 
 А пілот промовив: — Ну, от тепер ми всі, мамо!  
 -
 Ось так злетілися сини-соколи. 
 Чумака старого діти, на клич батьків. 
 Запізнилися, та шлях був далекий. 
 @@ -48717,7 +48488,6 @@
 Добре знав. 
 І болів душею. 
 Та тільки ж...  
 -
 Ще їдучи з двірця миршавим візником додому (де не був шість років), ні, ще в поїзді, Андрій увесь час думав про них, хоч ніяк не сподівався їх отак зустріти та ще всіх разом. 
 Не сподівався і радів з того. 
 Бо навіщо? 
 @@ -48877,8 +48647,7 @@
 Андрій ще більше захвилювався. 
 Знав, що це правда. 
 Бо того, що було, не можна забути. 
 -І він, власне, насварив сестру, щоб сховати своє хвилювання від всього, що бурею знялося в нім. 
 -Але Катря зникла, як тінь. 
 +І він, власне, насварив сестру, щоб сховати своє хвилювання від всього, що бурею знялося в нім. Але Катря зникла, як тінь. 
 — "Добре. 
 Потім..." 
 — заспокоював своє серце, вирішивши за всяку ціну побачитись. 
 @@ -49594,7 +49363,6 @@
 На цім полустанку, саме як сходило сонце, Андрій і його дальший ескорт — начміліції й два міліціонери — злізли, забравши лантух з якимсь барахлом, валізку й течки з паперами, а решта повернули коней і поїхали шагом назад. 
 Щоб було зручніше, начальник укинув течки в лантух. 
 По якомусь часі підійшов дачний поїзд і забрав надзвичайну групу з полустанка К; дачний поїзд, що йшов-таки з Андрієвого міста до заштатної столиці Української Соціалістичної Республіки.  
 -
 Від надмірної напруги нерви Андрієві притупіли, до того ж він був морально вбитий, внутрішньо розчахнений — в результаті зовнішній світ переставав його цікавити, насіла глибока апатія й страшенно захотілось спати, як було завжди з ним, коли аварійний душевний стан доходив до критичної точки. 
 Це брав гору інстинкт самозахисту —-гасив розбурхане полум’я, стримував шалений гін крові, склепив вуха й очі, ввергав душу в сон. 
 Спати... 
 @@ -49974,8 +49742,7 @@
 Дуже коректно, чемно й дуже зручно. 
 Але фурію аж била істерія: — Як... 
 Як ти, гад (і цілий фейєрверк найвіртуознішої лайки), сидиш, га?!! 
 -Андрій почервонів, переклав ноги навпаки — то була права зверху, а тепер стала ліва зверху, але фурія не вгавала: — Як сиди-и-иш?!
 -І А руки, руки як тримаєш?!!! 
 +Андрій почервонів, переклав ноги навпаки — то була права зверху, а тепер стала ліва зверху, але фурія не вгавала: — Як сиди-и-иш?!І А руки, руки як тримаєш?!!! 
 Андрій прибрав руки з колін і склав їх на грудях. 
 Фурія від того зовсім сказилася. 
 — Ах ти ж!.. 
 @@ -50164,8 +49931,7 @@
 Потім Андрій помітив, що тих наглядачів у кожнім коридорі два —один в однім кінці, другий в другім. 
 Так вони зійшли на третій поверх. 
 Пройшовши мертвий коридор до середини, черговий нарешті зупинився й тихе клацнув пальцями... 
 -В Андрія пробіг легенький морозець поза шкірою — вони зупинилися перед камерою ч. 
 -49. 
 +В Андрія пробіг легенький морозець поза шкірою — вони зупинилися перед камерою ч. 49. 
 Йому здалося, що це число дуже знайоме. 
 Та ні, просто йому видавалися знайомими кожні двері тут, бо вони були абсолютно подібні й в одні з них він ходив колись цілий рік у такій от мертвій тиші. 
 На тих був номер 39... 
 @@ -50279,8 +50045,7 @@
 Випадок з аматором аеродромів, що його Андрій так добре "поголив", показав, що ця людина бувала в бувальцях. 
 Сам Андрій нікого ні про що не розпитував, нічим абсолютно не цікавився, ні до кого особливо (на сповид) не приглядався, а так само не хвилювався — був індиферентний і зовсім спокійний. 
 Переступивши поріг камери, він тепер був рівноправний арештант і розташувався, "як у себе вдома" І потяглися арештантські будні. 
 -28-й в’язень камери ч. 
 -49 відразу увійшов у колію й зажив загальним камерним життям, підпорядковуючись усім неписаним правилам. 
 +28-й в’язень камери ч. 49 відразу увійшов у колію й зажив загальним камерним життям, підпорядковуючись усім неписаним правилам. 
 Першим неписаним правилом, якого він мусив дотримуватись, був арештантський закон, що кожен новоприбулий стажує від "параші", цебто дістає місце біля достославної тюремної реліквії, яка за звичаєм стоїть біля дверей; і лише в міру прибуття нових і вибуття старих в’язнів посувається помалу до середини. 
 Андрій розташувався біля реліквії — згорнув свої штани й сорочку і підклав їх під голову, так як це мали й всі, під боком він мав також те саме, що й всі, — шматок голої, вогкої від поту паркетної підлоги (дерев’яний паркет в ялинку). 
 "Параша", як кожна "параша", трохи смерділа, хоч і була добре закрита, але Андрій не шкодував, що так починається нова його арештантська кар’єра, він навіть був задоволений з такого місця — воно в дійсності вигідніше, аніж всі інші місця. 
 @@ -50651,8 +50416,7 @@
 Карапетьян помовчав після такого вступу, а тоді почав оповідати свої фрагменти, нанизуючи їх на барвистий разок мальовниче й опукло, як колись його прапрабабуся — перська Шехеразада свої фантастичні новели "Тисяча й однієї ночі". 
 Говорив він таким барвистим і оригінальним діалектом, який, на жаль, годі відтворити будь-якою іншою мовою. 
 Звичайний же переказ — то лише тінь їхня бліда. 
 -...
 -І от побликав того дурного Аслана товариш слідчий та й каже: — Піп твій сволоч, усіх вірмен завербував. 
 +...І от побликав того дурного Аслана товариш слідчий та й каже: — Піп твій сволоч, усіх вірмен завербував. 
 Що ти на це скажеш? 
 Аслан мнеться. 
 Сказати "правда" — зле. 
 @@ -50709,8 +50473,7 @@
 Пиши — все правда. 
 — Ти мені тут очей не замилюй! 
 "Правда". 
 -Нащо мені така твоя правда?.. 
 -— слідчий страшенно злоститься, тупотить ногами, аж піниться. 
 +Нащо мені така твоя правда?.. — слідчий страшенно злоститься, тупотить ногами, аж піниться. 
 Карапетьян показує, як саме той слідчий злоститься та піниться. 
 — Ти мені говори, що ти робив? 
 І як ти робив?! 
 @@ -51383,8 +51146,7 @@
 Все це робилося без ніякої змови, а так, якось само собою. 
 Незадоволений був лише Узуньян, що дали ліпше місце, порушивши правило, але його ніхто не підтримав. 
 Тепер уже Георгіані роздягся й був такий, як і всі, вже не гордував товариством, а, навпаки, придивляючись та прислухаючись, скільки міг, все більше й більше дивувався: він раптом "побачив", "розпізнав" людей, яких спершу не пізнавав і проти яких сам пішак. 
 -Він упізнав Гепнера й інженера Н 
 -... 
 +Він упізнав Гепнера й інженера Н ... 
 І було видно, що йому тяжко перед такими знайомими переживати свою ганьбу — "його били". 
 Його, заслуженого чоловіка перед революцією, що все віддав в ім’я її торжества, отак от потягли, мов пса на оривку, й у якомусь там закапелку били нещадно й ганебно. 
 І робили найдивовижніші закиди самі визнаючи їхню абсурдність, але вимагали, щоб він їх підтвердив, бо так потребує "партія й уряд", так треба для загального добра... 
 @@ -51735,15 +51497,10 @@
 Так щодо тих, кого викликають "з вещами", так і щодо іншого, невідомого в’язням, але болюче цікавого, як от, наприклад: куди дівають померлих або розстріляних? 
 Одні кажуть, "на мило переробляють", другі — "натоптують в ями й засипають негашеним вапном", треті — "годують ними псів-енкаведистів, щоб ті не знали для в’язнів пощади". 
 Але були речі, які не потребували гадання, а були ясними й безсумнівними. 
 -До таких належав факт, що кожен в’язень обвинувачується одразу по кількох пунктах статті 54-ї т. зв. 
 -Карного Кодексу УССР, як от: пп. 
 -1 (зрада вітчизни), 2 (збройне повстання), 8 (терор), 10 (агітація) й, 11 (організація) — і все це одноразово, про що кожному в свій час пред’являється т. зв. "протокол обвинувачення"! 
 -Окремо трималися обвинувачені по п. 
 -6 (шпигунство) — їх тримали на окремому — п’ятому — поверсі тюрми, й від самого сидіння там люди сивіють і божеволіють. 
 +До таких належав факт, що кожен в’язень обвинувачується одразу по кількох пунктах статті 54-ї т. зв. Карного Кодексу УССР, як от: пп. 1 (зрада вітчизни), 2 (збройне повстання), 8 (терор), 10 (агітація) й, 11 (організація) — і все це одноразово, про що кожному в свій час пред’являється т. зв. "протокол обвинувачення"! 
 +Окремо трималися обвинувачені по п. 6 (шпигунство) — їх тримали на окремому — п’ятому — поверсі тюрми, й від самого сидіння там люди сивіють і божеволіють. 
 Хоч дехто, а зокрема Карапетьян, який побував уже й на п’ятому поверсі, — твердив, що немає зовсім ніякої різниці між поверхом п’ятим і поверхом першим. 
 -Отже, зовсім смирні й зовсім безобидні люди мали по кілька страшних пунктів обвинувачення і, що саме найцікавіше, — вони ті всі страшні пункти признавали 
 -
 -й підтверджували, зізнавалися в найстрашніших злочинах проти "уряду, партії й родіни". 
 +Отже, зовсім смирні й зовсім безобидні люди мали по кілька страшних пунктів обвинувачення і, що саме найцікавіше, — вони ті всі страшні пункти признавали й підтверджували, зізнавалися в найстрашніших злочинах проти "уряду, партії й родіни". 
 "Р о з к о л ю в а л и с ь". 
 І часом ті люди були могутньої будови, атлетичного складу. 
 Такою ж безсумнівною річчю була цілковита нездібність людини протистояти злобі, роззброєність тієї людини через внутрішнє роздвоєння, а роздвоєння те повстає з колізії — людина робила революцію й будувала новий порядок речей, нове життя, а той новий порядок речей знайшов непередбачене вивершення в системі терору й узаконеного паскудства, яка (система) посадила цю людину в тюрму, і от тепер та людина є, з одного боку, в’язнем системи й її мучеником, а з другого, — організатором і будівничим тієї системи. 
 @@ -51914,9 +51671,7 @@
 Грамотний!" 
 Одначе Андрій все-таки папірця прочитав, перш ніж його підписувати, не звертаючи уваги на всі підганяння. 
 В тім папірці стояло: "ПРОТОКОЛ ОБВИНУВАЧЕННЯ". 
 -А далі під цим заголовком говорилося, що громадянин такий ось (ім’ярек) притягається до карної відповідальності за контрреволюційну, антисовєтську діяльність, а обвинувачується по статті 54-й т. зв. 
 -Карно-Процесуального Кодексу УССР, пп. 
 -2, б, 8, 10 і 11, про що йому, громадянинові такому, й доводиться до відома. 
 +А далі під цим заголовком говорилося, що громадянин такий ось (ім’ярек) притягається до карної відповідальності за контрреволюційну, антисовєтську діяльність, а обвинувачується по статті 54-й т. зв. Карно-Процесуального Кодексу УССР, пп. 2, б, 8, 10 і 11, про що йому, громадянинові такому, й доводиться до відома. 
 В кінці стоїть рядок про те, що цей протокол обвинувачення читав — (підпис). 
 — Слухайте, — сказав той, що папірця пред’являв (мабуть, співробітник головного управління, а не службовець тюремної канцелярії), грубо, але в той же час тоном умовляння: — Не клейте дурня й підписуйте. 
 Це ж тільки пред’явлення вам обвинувачення. 
 @@ -51944,8 +51699,7 @@
 Андрій назвав. 
 — Добре, — сказав черговий у рурку, — в порядку!.. 
 За півгодини?.. 
 -Єсть! 
 -— послухав ще трохи (в рурці клацало й бубоніло), сказав наостанку з веселою іронією: — "Так точно!" 
 +Єсть! — послухав ще трохи (в рурці клацало й бубоніло), сказав наостанку з веселою іронією: — "Так точно!" 
 — й почепив рурку. 
 Потім дивився на Андрія якусь мить і напружено щось думав. 
 Те думання закінчилося наказом оперативникові, показавши на Андрія: — Давай в "брехалівку". 
 @@ -51994,8 +51748,7 @@
 — З неба...
 Ха-ха-ха!.. 
 — І що ж там на небі думає святий Петро? 
 -Ми ось стоїмо до нього в чергу... 
 -— це хтось з найдальшого кутка. 
 +Ми ось стоїмо до нього в чергу... — це хтось з найдальшого кутка. 
 — Пішов з ключами до коменданта, — бовкає інший з другого. 
 — Житлоплощі в раю забракло для нас... — додає третій і закінчує розпачливо: — Пішов питати, чи дозволить слідчий і там організувати "брехалівку"... 
 Поскалозубивши, помалу затихли. 
 @@ -52024,8 +51777,7 @@
 Позлипалися в суцільну масу, в глевку брилу людського м’яса й ганчір’я і так стоячи спали. 
 Не спали тільки ті нещасливці, що стояли на вікові реліквії... 
 Хоча один і тут приноровився спати, уткнувшись в куток і спираючись другим боком на товаришів, що, хоч-не-хоч, мусили його підтримувати, аби самим не попадати. 
 -Андрій уже скучав за камерою ч. 
 -49, як за домом. 
 +Андрій уже скучав за камерою ч. 49, як за домом. 
 "Що то там хлопці роблять тепер?" 
 І здавалася вона такою рідною, такою бажаною порівняно з цією "брехалівкою". 
 Десь біля півночі відчинилася тихо кормушка й перед віконечком став зовсім молодесенький оперативник, ще хлоп’я, яке, очевидно, з романтичних поривів, начитавшись поетичних славословлень якого-небудь Шульги-Шульженка або Сосюри про "легендарні", "героїчні" "органи революційної законності й правосуддя", пішло охочекомонно в ті "органи правосуддя" працювати. 
 @@ -52123,8 +51875,7 @@
 Такі думки й такі почуття товчуться в голові і в серці, випихаючи геть тривогу, скріпляючи душу оптимізмом і снагою незахитаної гордості. 
 Гордості представника класу-гегемона. 
 Гегемон іде на Олімп!.. 
 -...
 -І тільки десь незнищима тая тривога вібрує уперто перед загадковою перспективою, як перед завданням з багатьма невідомими. 
 +...І тільки десь незнищима тая тривога вібрує уперто перед загадковою перспективою, як перед завданням з багатьма невідомими. 
 Вони підіймаються крутими, яскраво освітленими сходами попід гамаками в годину по півночі — попереду Андрій із закладеними за спину руками, а за ним його "архангел" — малесенький оперативник. 
 Андрій іде тяжкою, повільною ходою, дивлячись під ноги на широкі гранітові плити сходів, і маленький оперативник не насмілюється його підганяти, хоч навколо в самій атмосфері відчувається великий поспіх і нервозний божевільний темп. 
 Після гробової тиші й тьмяного світла тюремних присмеркових коридорів тут, в управлінні, куди їх випущено з тюрми крізь вузесенькі, обковані залізом двері просто на сходині обвішані цирковими тенетами, — сліпуче яскраво, і повітря вібрує від невиразного шуму й гудіння, нагадуючи фабрику, що працює нічну зміну. 
 @@ -52151,8 +51902,7 @@
 1932 рік... 
 Тоді тут було Всеукраїнське управління ОГПУ; його отак теж вели на допит — в пальто наопашки, в розшнурованих ботинках на босоніж, взятий з самотньої келії і супроводжуваний двома аргатами, він вийшов з вузеньких обкованих залізом дверей, що сполучають тюрму з управлінням, і обходив оцю віндову клітку... 
 Йшов у супроводі посиленого конвою. 
 -Думав про методи оборони на наступній "ставці" і раптом... 
 -— побачив свого вчителя й натхненника! 
 +Думав про методи оборони на наступній "ставці" і раптом... — побачив свого вчителя й натхненника! 
 Ось на цім самім місці в і н стояв разом з другим. 
 Низенький, сухорлявий, з великими очима, з широкими чорними бровами і смутний-смутний. 
 Вони ждали на вінду, викликані, очевидно, на черговий контроль до цієї установи, що хоч і не була культурно-мистецькою інституцією, але завідувала душами всіх митців і романтиків. 
 @@ -52294,8 +52044,7 @@
 Чи ви знаєте тезу Максима Горького про те, що "Коли ворог не здається, його знищують!" 
 Запам’ятайте її. 
 6. 
 -Не розраховуйте ні на яке милосердя, бо людина є п ш и к. 
 -Ви жорстоко помилитеся, якщо думатимете, що з вами хтось тут буде панькатись. 
 +Не розраховуйте ні на яке милосердя, бо людина є п ш и к. Ви жорстоко помилитеся, якщо думатимете, що з вами хтось тут буде панькатись. 
 Нам нема коли панькатись. 
 Вас — і не тільки вас персонально, а всіх там — тут роздавлять, як муху, і ніхто не жалітиме. 
 І оком не змигне. 
 @@ -53076,8 +52825,7 @@
 Нерви його тремтіли, але він намагався володіти ними. 
 Хотів бути спокійним. 
 Похнюпився і мовчав. 
 -— Всі ці "безглузді" пункти цілком відповідають твоїм поглядам, хіба не так? 
 -— уїдливо викарбував Великін. 
 +— Всі ці "безглузді" пункти цілком відповідають твоїм поглядам, хіба не так? — уїдливо викарбував Великін. 
 А дійсно. 
 Коли говорити правду, то ці пункти цілком відповідали його поглядам та тому, про що він не смів говорити й до чого його ніколи не змусять. 
 Але вони відповідали й фікції, яку фабрикують тут! 
 @@ -53879,8 +53627,7 @@
 Починаючи їх, Сергєєв офіційно попередив, що вони мають написати протокол допиту, а тому відповідати він мусить точно, правдиво й прямо. 
 За цим пішли запитання. 
 — Ув’язнений Чумак! 
 -Ви обвинувачуєтесь по пунктах статті 54 Карного Кодексу УССР, пп. 
 -1, 2, 6, 8,10,11. 
 +Ви обвинувачуєтесь по пунктах статті 54 Карного Кодексу УССР, пп. 1, 2, 6, 8,10,11. 
 Ви не заперечуєте? 
 Андрій напружив усю свою волю, зваживши, як єхидно ставляться запитання: — Ні, я заперечую, — промовив тихо. 
 — Як це? 
 @@ -53899,9 +53646,7 @@
 — Добре. 
 Але ви так і ставте запитання... 
 — Добре, добре. 
 -Отже, повторюю запитання (і Сергєєв прочитав уже з протоколу запис), — ув’язнений Чумак, ви обвинувачуєтесь по ст. 
 -54 Карного Кодексу УССР, пп. 
 -1, 2, б, 8,10,11. 
 +Отже, повторюю запитання (і Сергєєв прочитав уже з протоколу запис), — ув’язнений Чумак, ви обвинувачуєтесь по ст. 54 Карного Кодексу УССР, пп. 1, 2, б, 8,10,11. 
 Ви не заперечуєте? 
 — Заперечую. 
 — Так і запишем. 
 @@ -53954,8 +53699,7 @@
 — Ні, не відрікаюсь... 
 — Ага! 
 Так і запишемо — "не відрікаюсь". 
 -— Я не відрікаюсь від своєї моралі, але відрікаюсь від чужої мерзості! 
 -— випалив Андрій. 
 +— Я не відрікаюсь від своєї моралі, але відрікаюсь від чужої мерзості! — випалив Андрій. 
 — Тихше, тихше... 
 Побережи сили, вони тобі здадуться. 
 Ич ти! який шпаркий! 
 @@ -54726,9 +54470,7 @@
 Всі інші мовчали. 
 Андрій дивився на Давидове схилене обличчя, на його майже дівочий профіль, в якому щось було біблійного, либонь, від тих отроків, що їх вкинуто було в піч вогненну і що в тій печі не згоріли (але ж то була не та піч! 
 В ось цій печі все згорає!), дивився на всю його зігнуту постать тендітну, створену не для тортур, що відповідала й всій його душевній конституції, створеній теж не для тортур, і думав не про поради, думав про щось інше... 
 -Він думав чомусь про одного юнака, теж жида з походження, що він його бачив колись у цій таки тюрмі 
 -
 -і що був єдиним жидом наглядачем (коридорним) на цілу тюрму, — то була рідкість неабияка, бо обслуга і тюремна варта складалися виключно з Авдрієвих одноплеменців, людей, прославлених репутацією вірних і твердих служак. 
 +Він думав чомусь про одного юнака, теж жида з походження, що він його бачив колись у цій таки тюрмі і що був єдиним жидом наглядачем (коридорним) на цілу тюрму, — то була рідкість неабияка, бо обслуга і тюремна варта складалися виключно з Авдрієвих одноплеменців, людей, прославлених репутацією вірних і твердих служак. 
 Той жид був зовсім молоденький, такий як і Давид, кучерявий, інтелігентний — очевидно, перед тим був студент чи щось в тім роді. 
 Завжди був мовчазний, лише очі дивилися на в’язня чемно. 
 Одного дня цей наглядач з шумом відчинив двері, покинув їх навстіж і побіг до вікна зачиняти його. 
 @@ -55276,8 +55018,7 @@
 "Не може бути!" 
 Він примирився з можливістю зради братів; він не вірить в це, але примирився й, захищаючи себе, свою душу, він захищає їх, пам’ять про них. 
 Але це б була крапля, яка може його геть зломити... 
 -...
 -Самотня вершинка вібрує в останньому божевільному напруженні... 
 +...Самотня вершинка вібрує в останньому божевільному напруженні... 
 Помалу заспокоюється й стоїть, як чорна свічка, скорбна й випростана, чекаючи нового шквалу... 
 Чекає... 
 "Не може бути", — говорить хтось із сльозами безнадії. 
 @@ -55945,8 +55686,7 @@
 Н-ськоґо району Сафигін? 
 Всіх їх четверо — четвертим був Сергєєв. 
 — Ну-с, — вів своє Великін.— Так, може, ви нарешті підпишете протокол, а? 
 -А разом і протокол про закінчення слідства на підставі ст. 
 -200-ї, а? 
 +А разом і протокол про закінчення слідства на підставі ст. 200-ї, а? 
 Андрій тихо, але категорично попросив "справу" для ознайомлення. 
 Він "нічого не має проти підписування протоколу про закінчення слідства", але категорично проти протоколу зізнання, а тому, посилаючись на закон, на ту саму статтю 200-ту, він вимагає "справу" для ознайомлення. 
 Це його право. 
 @@ -55955,8 +55695,7 @@
 Зараз-зараз ти дістанеш справу... 
 А як же!.. 
 Ах ти ж!! 
 -— Ніякого протоколу про закінчення слідства не може бути, це помилка! 
 -— буркнув Фрей. 
 +— Ніякого протоколу про закінчення слідства не може бути, це помилка! — буркнув Фрей. 
 — Та то я так, — засміявся Великін, — до закінчення ще далеко! 
 Ого! 
 Я хотів перевірити цього мудреця... 
 @@ -55965,8 +55704,7 @@
 Він написаний на підставі ваших щиросердних зізнань... 
 Чи ви хочете сказати, що перед нами ви щиросердно не зізнаєтесь і не зізнавалися?! 
 — Той протокол, що ви написали, належить вам... — промовив Андрій твердо. 
 -— Не може бути! 
 -—зіронізував Сафигін. 
 +— Не може бути! —зіронізував Сафигін. 
 Андрій подивився на Сафигіна, на Фрея, на двох інших і побачив той самий вираз на всіх обличчях — бажання, щоб той протокол було підписано і то такий, який він є, і то за всяку ціну. 
 Так, вони всі в цьому зацікавлені, дуже зацікавлені. 
 — Ні, — сказав Андрій, зітхнувши. 
 @@ -56059,9 +55797,7 @@
 Говорив тихо-тихо й плакав. 
 Плакав журними акордами далекого рояля, сходив у млосній темряві зливою журних голосів, немов блискучими краплями сліз дівочих. 
 І вже обурювався й закипав гнівом, протестом, мстивою злістю, гірким полином прокляття й безвихідного розпачу... 
 -Й знову все поверталося до вихідної точки: 
 -...
 -Хвилі Ворскли, і місячне сяйво, і сині очі, повні великих сліз, і повінь журної сонати... 
 +Й знову все поверталося до вихідної точки: ...Хвилі Ворскли, і місячне сяйво, і сині очі, повні великих сліз, і повінь журної сонати... 
 Андрій маячів у гарячці, напівпритомний. 
 Маячів, але не втрачав свідомості остаточно. 
 Він лежав у кутку, а над ним побивалися товариші — лікар професор Литвинов, Давид, Руденко. 
 @@ -56101,8 +55837,7 @@
 Будь ласка, зайдіть. 
 — Пускай падайдьот. 
 — Зайдіть, бо він не може встати. 
 -— Нічєво, нічєво, пускай падайдьот! 
 -—обірвав лікар Охріменка грубо. 
 +— Нічєво, нічєво, пускай падайдьот! —обірвав лікар Охріменка грубо. 
 — Та ви людина чи?! — визвірився Голіят. 
 Та тут Охріменка спинив Андрій: — Нічого, не хвилюйтесь. 
 Я от зараз... 
 @@ -57556,8 +57291,7 @@
 Нарешті дверцята відчинилися і його теж забрали. 
 IV Ад’ютант казав правду. 
 Астрономічна цифра виявилася зовсім не божевільною фантазією, а божевільною дійсністю. 
 -Андрій це усвідомив в першу ж мить, як переступив поріг камери ч. 
 -І2, однієї з загальних камер Другого Спецкорпусу, про які говорив ад’ютант. 
 +Андрій це усвідомив в першу ж мить, як переступив поріг камери ч. І2, однієї з загальних камер Другого Спецкорпусу, про які говорив ад’ютант. 
 І першим почуттям, яке вразило його свідомість, було почуття, що, мабуть, ніякі найсміливіші чутки й припущення все-таки не можуть перевершити реальної дійсності в цьому царстві — в царстві НКВД, в цій державі в державі. 
 До цього почуття приєдналася ціла веремія інших. 
 Так, мабуть, найвиразнішим з усіх тих почуттів було все-таки почуття радості. 
 @@ -57648,8 +57382,7 @@
 А місця було занадто мало. 
 Андрій поклав свою торбиночку, сів на голу підлогу поруч з Миколою і — так, наче й був у цій камері. 
 Одразу вріс в цю масу людей, як нормальна й природна частка цього ярмарку. 
 -Цікава ця камера ч.
 -І2. 
 +Цікава ця камера ч.І2. 
 Це окремий, оригінальний, фантастичний світ. 
 Так би мовити, світ в домовині. 
 Республіка "людішек". 
 @@ -57704,9 +57437,7 @@
 При цій системі не можна втриматися на лінії людської гідності, не можна перемогти... 
 Тут вони не зійшлися в поглядах і поки що розмову на цю тему урвали. 
 Андрій мав ту властивість, що глибоко відчував людську трагедію і не ліз в людську душу. 
 -Як і не осуджував нікого, з 
 -
 -тих, що впали й вже не можуть підвестись, лише тяжко мучаться своєю розчавленою душею. 
 +Як і не осуджував нікого, з тих, що впали й вже не можуть підвестись, лише тяжко мучаться своєю розчавленою душею. 
 Для нього Микола був двічі нещасний, і він чим міг намагався його підтримати, без зайвих слів, не подаючи й виду про своє таке співчуття, а навпаки, затушковуючи своє глибоке зворушення в якнайгрубішу, байдужу форму. 
 Він знав із свого досвіду, що дорослі люди, які хочуть бути мужніми, не люблять сентиментів і нудної солодкавості співчуття. 
 Вони співали. 
 @@ -57772,8 +57503,7 @@
 Укластись спати — це була тяжча проблема тут, аніж в камері 49-й. 
 Почався ярмарок... 
 Одні люди потребували більше місця вже не тільки тому, що були великі, а й тому, що мали клунки з теплою одежею тощо, приготовані на випадок етапу, інші люди були маленькі й не мали нічого абсолютно, але ризикували втратити й маленьке своє місце, бо "заможніші" й більші розпросторювались якось само собою. 
 -Для старости то був величезний клопіт, і тільки при цій процедурі — при процедурі розподілу підлоги — Андрій збагнув, яка то тяжка річ бути президентом демократичної республіки, цебто старостою в камері ч. 
 -І2 у 2-му спецкорпусі. 
 +Для старости то був величезний клопіт, і тільки при цій процедурі — при процедурі розподілу підлоги — Андрій збагнув, яка то тяжка річ бути президентом демократичної республіки, цебто старостою в камері ч. І2 у 2-му спецкорпусі. 
 Кожного вечора староста все мусив переміряти й розподіляти підлогу та парувати людей наново, бо прибували нові люди. 
 І тепер — він взяв шматочок крейди й мотузочок (а був цей староста не просто якийсь бородатий дідок, а високофаховий, знаменитий, всесоюзної слави інженер) — звелів усім перейти в один бік камери й почав свою тяжку працю. 
 Він розміряв мотузочком підлогу й робив крейдою риски — межі для кожної людини, в які вона мусила вкластися. 
 @@ -57845,8 +57575,7 @@
 Цей старостат був платний... — діставав від камери додаткову пайку хліба і додаткову пайку юшки, виторгувану камерою спеціально від тюремного "роздатчика". 
 Староста управляв камерою, але тюремній адміністрації був абсолютно не підлеглий, а тим більше ніякій секретній частині, бо його не тюремна адміністрація призначала, а вибирала камера для себе, щоб не задушитись в хаосі. 
 Він тримав порядок— призначав щодня чергових камери, по два на кожну половину, в обов’язки яких входило — мити підлогу вранці, замітати ввечері, розносити хліб по рядах, миски, тягати банячки з юшкою та "баландою", роздавати ту юшку та "баланду", носити діжку (яку, до речі, тягли всі чотири чергових заразом, та ще й кликали когось з силанів на допомогу), мити миски тощо. 
 -До речі, бути черговим — це було привілеєм, бо за це чергові діставали теж додаткову пайку хліба, тому, згідно з загальним рішенням населення республіки ч. 
 -І2, чергувала лише окрема каста людей, самих найбідніших, найбільш голих і голодних. 
 +До речі, бути черговим — це було привілеєм, бо за це чергові діставали теж додаткову пайку хліба, тому, згідно з загальним рішенням населення республіки ч. І2, чергувала лише окрема каста людей, самих найбідніших, найбільш голих і голодних. 
 Це був своєрідний камерний пролетаріат, всі ті в’язні, що серед вбогих були найубогішими. 
 Камерна ж аристократія (ті в’язні, що були багатші, бо мали гроші на конто і користалися тюремною "лавочкою", де могли все купити, та й мали речі, які могли міняти, або були занадто панського складу) з такої постанови була задоволена, бо праця чергового — то, зрештою, тяжка, каторжна праця. 
 Середняки були менше задоволені і в міру виголоджування переходили до числа тих, що мусили чергувати. 
 @@ -57903,8 +57632,7 @@
 Вечеря складалася з однієї (однієї!) ложки каші і на триста сорок чоловік вся вміщалася в однім бачку, рідко в двох. 
 Між цими процедурами роздачі їжі люди займалися всім, на що хто здібен, від ранку до пізньої ночі. 
 Ще кожноденною подією була прогулянка. 
 -Вона була до обіду або після обіду, залежно від того, як випадала черга для камери ч. 
 -12. 
 +Вона була до обіду або після обіду, залежно від того, як випадала черга для камери ч. 12. 
 Їх виводили партіями по 50 — 60 чоловік на тюремне подвір’я, межи блоки, на п’ятнадцять хвилин, зараховуючи й перехід по сходах туди й назад в число тих хвилин. 
 На перехід йшло найменше п’ять хвилин. 
 Лишалося "чистих" на прогулянку десять хвилин. 
 @@ -57912,11 +57640,9 @@
 В подвір’ї ходили "гусаком", дихали, повітрям, а водночас гарячково полювали за шматочками цегли, цвяшками, залізячками, шматочками дроту — за всім, з чого можна зробити заборонену річ в камері. 
 Крім всіх цих, так би мовити "спланованих" подій, було багато подій несподіваних, непередбачених, які збурювали камеру брутально, як ураган, ставили все догори ногами. 
 До таких належали труси, наглі перевірки, візити НКВДівського контролю, візити начальника тюрми тощо, кари й штрафи за порушення порядку та за заборонені речі, дезинфекція камери, похід до лазні і, нарешті, тюремна "лавочка", яка нагло звалювалася на тлі всіх попередніх нещасть, як несподіване благословення боже, як велике щастя. 
 -Цікаві люди сиділи в камері ч. 
 -12. 
 +Цікаві люди сиділи в камері ч. 12. 
 Надзвичайна галерея типів. 
 -Це, власне, була та сама камера ч. 
 -49, лише колосальних масштабів. 
 +Це, власне, була та сама камера ч. 49, лише колосальних масштабів. 
 Було що спостерігати, що слухати, з чого дивуватись. 
 Насамперед на всю масу в 340 чоловік майже не було людей з нижчою освітою, за винятком вірмен та кількох селян. 
 Переважно були люди з вищою та середньою освітою, високі фахівці всіх профілів, деякі з республіканськими іменами. 
 @@ -57959,8 +57685,7 @@
 На якого чорта такі люди живуть на світі. 
 І це блюзнірство саджати таку людину до тюрми, де все-таки сидять люди — люди! — що не втрачають людської подоби й людських почуттів навіть в тяжкій трагедії, навіть в такім вертепі. 
 Та він не один. 
 -Хіба це не Узуньян ч. 
 -2, отой вірменський "аристократ" з золотими зубами? 
 +Хіба це не Узуньян ч. 2, отой вірменський "аристократ" з золотими зубами? 
 Це категорія людей. 
 Сидів цей Іщук по обвинуваченню, цілком відповідному до його вдачі. 
 Його нібито посадили за фразу: "Як був Миколка-дурачок, була булочка п’ятачок!" 
 @@ -58131,8 +57856,7 @@
 Тоже мені нація зачухана! 
 І після того заходився бити. 
 Й бив доти, доки Дахно не підписав протокола, що він терорист, шпигун, і диверсант, і керівник великої контрреволюційної організації вегетаріанців. 
 -І тепер Дахно сидить в камері ч. 
 -12 і помалу умирає, уперто, але марно домагається окремих пісних харчів. 
 +І тепер Дахно сидить в камері ч. 12 і помалу умирає, уперто, але марно домагається окремих пісних харчів. 
 Він здався як "контрреволюціонер і враг народа", але, як вегетаріанець, не хотів здаватись. 
 І не мав наміру. 
 Він мав намір умерти. 
 @@ -58343,8 +58067,7 @@
 Між іншим, приколки (оті дерев’яні шпички) треба було кожного разу здавати черговому тюрми, бо вони були раховані, але в’язні їх розколювали, збільшуючи число, таким чином було що здавати й чим писати. 
 Крім галош писали ще на шматках скла, вийнявши обережно з вікна, а потім назад в нього ж вставляючи на випадок трусу чи якогось алярму. 
 Шматок скла натирався крейдою, надертою із стіни й розведеною слиною, тоді йому давали просохнути, а тоді вже писали тонко загостреною приколкою, тримаючи скло проти чогось темного. 
 -Лиш малювати як слід на склі не можна було, зате на галошах професор малювання виробляв чудеса, упиваючись прекрасним матеріалом та технікою малювання на нім. 
 -Виходили справді гарні речі з найтоншими нюансами чорного й білого тону. 
 +Лиш малювати як слід на склі не можна було, зате на галошах професор малювання виробляв чудеса, упиваючись прекрасним матеріалом та технікою малювання на нім. Виходили справді гарні речі з найтоншими нюансами чорного й білого тону. 
 Трапився один випадок, який за малим не завалив усю справу: професор малював штурмана, портрет виходив дуже подібний. 
 Аж тут відкрились раптом двері й наглядач загорланив: "Чергові — нести парашу!". 
 Саркісьян, якому належала галоша (Андрій її в нього позичив на сеанс) і який був черговим, згарячу вихопив галошу, надів її на босу носу й подався. 
 @@ -58352,8 +58075,7 @@
 І щиро шкодував, що образ у вбиральні змився на мокрій підлозі. 
 Лекція тривала далі. 
 Аж раптом в коридорі зчинилася метушня. 
 -Згодом виявилося, що там сталася страшна подія: від дверей камери ч. 
 -І2 і аж до вбиральні було на підлозі відбито кілька разів образ людини. 
 +Згодом виявилося, що там сталася страшна подія: від дверей камери ч. І2 і аж до вбиральні було на підлозі відбито кілька разів образ людини. 
 На це нагодився начальник тюрми — альбінос, викликав начальника караулу й ще когось. 
 Все те збіглося на місце події й не могло вийти з дива, — хто це намалював на підлозі, та ще так гарно й так чітко портрет людини. 
 Куди дивився наглядач!!? 
 @@ -58464,8 +58186,7 @@
 Найменше знали в’язні про тюрму на Раднаркомівській (тобто про тюрму при управлінні НКВД), бо там було багато таких камер, про які нічого не було відомо, й взагалі там зв’язок з камерами був неможливий. 
 Люди взнавали про своїх сусідів камери, лише потрапивши в одну з міських тюрем, — на Холодну Гору, на Кінну, або на Тюремну, або в "брехалівку". 
 Телеграф тут першорядний — рури парового опалення проходили крізь увесь корпус по вертикалі й по горизонталі; груба рура, пристосована посередині зовнішньої стіни, з’єднувала найвищий поверх з найнижчим, тоненька, йдучи поземно при самій підлозі, крізь стіну проходила в іншу камеру. 
 -Так в обох половинах камери ч. 
 -І2. 
 +Так в обох половинах камери ч. І2. 
 Стукалося держачком зубної щіточки усторч об руру. 
 Добрим також був черепочок від розбитої тарілки. 
 Ці черепочки ще були найкращими інструментами для обточування цвяшків та дроту, — вузенька площина розламу заступала собою найкращі бруси та напильники. 
 @@ -58489,8 +58210,7 @@
 Бо її просто не було, а був спеціальний, окремий жіночий корпус. 
 Це устійнено, але поза тим більше нічого, бо між жіночим корпусом і корпусами мужськими не було ніякої дифузії —жінок в мужські камери не саджали. 
 Ті відомості, які вдалося здобути, були дуже скупі — лише те, що жінок сиділо дуже багато та що найбільше серед них таких, які сидять "по дєлу мужа". 
 -Телеграф працював цілісінькі дні — як не розмовляла к. 
 -І2, то розмовляли інші, і рури безперервно цокотіли, і часом траплялися такі випадки: до камери нагло входив черговий корпусу, в якій-небудь справі й в метушні ніхто не встигав подати алярмовий сигнал по рурах, щоб припинили розмову несамовиті телеграфісти, найчастіше з причини, що не було під рукою черепки або щіточки, а інші тукання в руру не мали значіння. 
 +Телеграф працював цілісінькі дні — як не розмовляла к. І2, то розмовляли інші, і рури безперервно цокотіли, і часом траплялися такі випадки: до камери нагло входив черговий корпусу, в якій-небудь справі й в метушні ніхто не встигав подати алярмовий сигнал по рурах, щоб припинили розмову несамовиті телеграфісти, найчастіше з причини, що не було під рукою черепки або щіточки, а інші тукання в руру не мали значіння. 
 Черговий зупинявся посеред камери й слухав тукіт в рурах— і тут приходив іспит для чергового, чи він "порядний" чоловік, чи "хам". 
 В розподілі чергових на "порядних" і "хамів" такі випадки відогравали виключну роль. 
 Коли він був "хам", він підіймав страшенну бучу, коли ж був порядний, то поводився так, як Пересада. 
 @@ -58505,8 +58225,7 @@
 Там уже щось сталося. 
 Під сміх інженер взяв щіточку, але, звичайно, телеграм не приймав, лише дав "відбій". 
 Всі думали, що розшифрованого телеграфіста спіткає кара, але ніяка кара на його голову не впала. 
 -Іноді на камеру ч. 
 -І2 (як і на весь корпус) нагло звалювався трус. 
 +Іноді на камеру ч. І2 (як і на весь корпус) нагло звалювався трус. 
 Своїм характером проведення й своєю брутальністю—це щось виняткове. 
 Перший такий трус справив на Андрія прикре вражіння. 
 Одного дня залементували тривогу рури, але ніхто не встиг прийняти телеграми, як до камери ввалилися люди в білих халатах, неначе лікарі чи ветеринари. 
 @@ -58675,9 +58394,7 @@
 Далебі, забуватися. 
 Як і його забули всі. 
 Людина ніби потонула й потрапила в інше царство. 
 -VI Однієї ночі Андрієві приснився дивний сон: 
 -...
 -Пурпуром і міддю погоріла зоря. 
 +VI Однієї ночі Андрієві приснився дивний сон: ...Пурпуром і міддю погоріла зоря. 
 На вітер. 
 Ні, то загравами пожеж взялося небо й мерехкотить, немов сяйво північне, то спалахує, то пригасає. 
 Це ніби далека заполярна Колима —і... це ніби його рідне місто, це Харків, і Київ, і сонячна Одеса з кораблями на рейді... 
 @@ -58788,8 +58505,7 @@
 Андрій уперто хапається очима за лампочку, боючись, що вона зникне, ця лампочка, ця межа між тяжким сном і дійсністю. 
 Нарешті оговтується й глибоко зітхає. 
 Зітхає з жалем — це камера. 
 -Це сонна камера ч. 
 -І2. 
 +Це сонна камера ч. І2. 
 "Валет в замок" поламався, і люди лежать, як трупи на побойовищі. 
 "Значить, люди в білих халатах стягли-таки знову всіх до камери", — думає він іронічно, а перед ним сидить дідусь на прізвище Мороз і поправляє своє штучне око. 
 В нього, пак, штучне, скляне око. 
 @@ -58991,8 +58707,7 @@
 — Ви зараз підете до камери. 
 Але не надовго. 
 Чуєте? 
 -Н е н а д о в г о. 
 -Думайте і добре думайте. 
 +Н е н а д о в г о. Думайте і добре думайте. 
 І пам’ятайте — чим ви будете упертіші, тим гірше буде для вас. 
 Адьє... 
 Гм, вам, здається, там добре сидиться і ніколи думати? — додав він іронічно, — ножики та люлечки робите... 
 @@ -59087,8 +58802,7 @@
 "Комітет не журись" — славний Хорошун, некоронований король камери, голова "президії" — вибухнув, як вулкан, а за ним всі його "корішки". 
 Але на них ніхто з чотирьох не звернув уваги. 
 Микола був почав говорити, Сашко закипів, але їх зупинив штурман — "Сашку, Миколо, покиньте, заждіть-но". 
 -Він вибрав місце — ось тут, о. 
 -Ану чиї це речі — здай вправо. 
 +Він вибрав місце — ось тут, о. Ану чиї це речі — здай вправо. 
 Ніхто не рушився, лише стояв галас. 
 Штурман випростався, сапнув повітря на всі свої широченні грудища, помовчав, а тоді промовив тихим голосом: — Ану здай направо! 
 "Кровавая піща" мав занадто грізну моряцьку славу, щоб слова лишились без висліду — підкоряючись тому тихому голосові, ближчі хутенько здали вправо, і хлопці, посміхаючись поклали свої манатки на підлогу біля вікна, не звертаючи уваги, що на них ззаду насідає Хорошун з компанією. 
 @@ -59215,8 +58929,7 @@
 Але "Інтернаціонал" лишився недоспіваний. 
 Приблизно на половині з усіх правих, і лівих, і нижніх камер забило тривогу по телеграфу, пісня враз згасла, хор вклався на підлогу, й всі завмерли в чеканні, захропли для проформи. 
 Довго нікого не було, чути, як грюкали двері в нижніх камерах. 
 -Нарешті прийшли до камери ч. 
 -І2. 
 +Нарешті прийшли до камери ч. І2. 
 Відчинилися двері, і вскочили до камери сполохані й заспані начальники, з самим найстаршим на чолі, з тим альбіносом. 
 — Заключонниє! 
 Садітесь!!! 
 @@ -59307,8 +59020,7 @@
 Коли вранці всі встали на перевірку, один не встав, він лежав мертвий у калюжі крові. 
 Знову в іншій камері хтось повісився вночі на ґратах перед самісінькими дверима на роздертому рушнику... 
 Таких випадків було досить, і кожен боявся дійти до такого стану, коли лишається тільки розбити череп об мур або перетяти артерії. 
 -В камері ч. 
 -І2 зняли одного з петлі — це був інженер з групи начальника харківського залізничного вузла Малія, обвинуваченої в шкідництві й терорі і надзвичайно катованої в застінках ДТО (Дорожно- Транспортного Отдєла) знаменитим начальником того ДТО Курпасом. 
 +В камері ч. І2 зняли одного з петлі — це був інженер з групи начальника харківського залізничного вузла Малія, обвинуваченої в шкідництві й терорі і надзвичайно катованої в застінках ДТО (Дорожно- Транспортного Отдєла) знаменитим начальником того ДТО Курпасом. 
 Вони всі чекали смерті, і в чеканні тієї смерті інженер заліз під стіл, припасував якось мотузку й вирішив утекти від Курпаса і його смерті в свою смерть — задушитись лежачи. 
 Але, на щастя, він занадто сильно дриґав ногами, його почули підстольні мешканці — представники камерного пролетаріату, а найперше Гриша-студент, спеціаліст від малювання свастик на вчительських черевиках, і інженера витягли з петлі й з-під столу, як тяжкого злочинця. 
 Після того інженер вже двічі був "сірниковим королем", а Гришу зробив своїм джурою, віддаючи йому половину "лавочки", — користався з того, що Курпасова смерть щось забарилася, й грав напропале. 
 @@ -59445,8 +59157,7 @@
 Ряту-уй нас!! 
 — Рятуй нас... — віддало луною в другій камері. 
 І тяжко було збагнути, чи це вияв убійчого шибеничного гумору, чи слова, адресовані до справжнього Карла Маркса — патрона цієї країни, а значить, і патрона цієї тюрми, як апофеозу Великої революції що вибуяла на Марксовім генії. 
 -Як би там не було, але цей епізод і поява цього "Карла Маркса" стала причиною пізніших великих дискусій і словесних герців в камері ч. 
 -12 між ним, як уособленням Карла Маркса, як фанатичним його послідовником, що ідеально правив за Марксів дублікат, і штурманом та іншими. 
 +Як би там не було, але цей епізод і поява цього "Карла Маркса" стала причиною пізніших великих дискусій і словесних герців в камері ч. 12 між ним, як уособленням Карла Маркса, як фанатичним його послідовником, що ідеально правив за Марксів дублікат, і штурманом та іншими. 
 В його особі прийшла в камеру Марксова доктрина на перевірку, посаджена в тюрму, тим ствердивши, за словами штурмана, що "Процес дійшов цілком свого діалектичного заперечення". 
 Тим часом на запрошення Гепнера "Карл Маркс" вагався якусь хвилину, вхопився руками за голову в безмежнім розпачі: — Боже, боже!.. 
 — Та це не Карл Маркс, це піп! — кинув хтось глузливо. 
 @@ -59467,8 +59178,7 @@
 Виявилось у висліді переклички, що в камері сидить все пролетаріат, його верхівка, його інтелігенція. 
 Переставши питати, "Маркс" звісив голову на груди й тяжко зітхнув. 
 Був він надзвичайно подібний до К. Маркса, цей професор, а найбільше тієї подібності додавала типова його професорська поведінка — поведінка розсіяної, наївної людини, що нічого не знає, що в світі робиться поза його кабінетом, і, зіткнувшись з реальним світом, найменші дрібниці відкриває, як Колумб Америку. 
 -Відкривши таким чином камеру ч. 
 -12, як обіталище пролетаріату й ветеранів революції, Карл Маркс постояв і, не знаючи, що ж сказати тут, розвів якось смішно руками: — А мене от витягли з постелі... 
 +Відкривши таким чином камеру ч. 12, як обіталище пролетаріату й ветеранів революції, Карл Маркс постояв і, не знаючи, що ж сказати тут, розвів якось смішно руками: — А мене от витягли з постелі... 
 Він, здається, хотів виправдатися, що в такім добранім товаристві опинився без штанів. 
 — Нічого, то ще півбіди, — потішив його хтось. 
 — Біда попереду. 
 @@ -59478,8 +59188,7 @@
 Камера вклалась спати. 
 По кількох днях гарячих дискусій із штурманом й іншими К. Маркса забрали на допит і привезли назад побитого. 
 Потім на очах цілої камери обстригли йому розкішну шевелюру й бороду, й професор Марксо-ленінського інституту з "Карла Маркса" став маленьким, зморщеним, безмежно погнобленим дідком, подібним до Манєвича. 
 -З нього зроблено страшного ворога народу, й він з першого ж допиту геть все підтвердив і в усьому "признався", "розколовся" й, сидячи в камері ч. 
 -12, зітхав дні і ночі. 
 +З нього зроблено страшного ворога народу, й він з першого ж допиту геть все підтвердив і в усьому "признався", "розколовся" й, сидячи в камері ч. 12, зітхав дні і ночі. 
 Ні, цей витвір Марксової доктрини зовсім не по його зубах і не по його нервах. 
 Забирали з камери Сашка. 
 Прийшов черговий корпусу й покликав Грязнова. 
 @@ -59611,9 +59320,7 @@
 Двадцять діб карцеру!" 
 Але Андрія не вкинуто до карцеру. 
 Його звели вниз і впхнули в іншу камеру. 
 -Це була т. зв. 
 -"Штрафна камера" ч. 
 -3. 
 +Це була т. зв. "Штрафна камера" ч. 3. 
 Вогка цементова підлога, півморок, тмяна електрична лампка в стелі, брак будь-яких  вікон і повнісінько півголих людей в лахмітті — це перше, що кинулося в очі. 
 Постоявши біля дверей, Андрій, не чекаючи запрошення, почав розташовуватись біля параші, як вдома. 
 Це його законне місце. 
 @@ -59709,8 +59416,7 @@
 Жила таким же життям, як і камера 12, як і всі камери й всі тюрми. 
 Те життя де в чому різнилося від інших, але в основному воно було те саме, бо в основному й люди були ті самі — вони мали живу людську душу, справжню душу, що навіть нашарована жахливим шаром фізичного й морального бруду, все підіймалася, як фенікс з попелу, й поривалася втекти звідси. 
 І в тому прагненні люди творили ілюзію життя тими ж методами, що й інші. 
 -Поки людська саламаха камери ч. 
 -З була нездиференційованою, вона видавалася суцільною сіризною, безбарвною, в одній частині ворохобною і по-блатняцьки галасливою, а в другій погнобленою й мовчазною масою. 
 +Поки людська саламаха камери ч. З була нездиференційованою, вона видавалася суцільною сіризною, безбарвною, в одній частині ворохобною і по-блатняцьки галасливою, а в другій погнобленою й мовчазною масою. 
 Але помалу, в міру ознайомлення, та саламаха почала диференціюватись, і Андрій побачив цілу низку цікавих і оригінальних типів. 
 Навіть дуже цікавих. 
 От Чернуха. 
 @@ -59844,16 +59550,14 @@
 Так що це не кримінальні в властивому розумінні слова, а оригінальний мішаний тип в’язня — отак він кримінальний, а отак — політичний, "ворог народу". 
 Це особливо огірчувало недавніх "соціально близьких". 
 До таких належав і Чернуха. 
 -Камера ч. 
 -З різнилася від 12-ї і від трійників тією найприкрішою деталлю, що з неї не водили на прогулянку. 
 +Камера ч. З різнилася від 12-ї і від трійників тією найприкрішою деталлю, що з неї не водили на прогулянку. 
 Взагалі нікуди не водили, тільки "на оправку". 
 Всю решту часу люди перебували в замкненім приміщенні, не бачачи денного світла, так що ніхто ніколи не знав напевно, яка пора дня за мурами. 
 Час видавання обіду, вечері та вкладання спати ще нічого не говорив, бо не завжди було дотримувано точного регламенту, це всі знали. 
 Так що, коли раз їх якось опівночі підняли й погнали до лазні — всі були страшенно здивовані, що надворі був ясний день. 
 Одначе таке щастя — вирватися на повітря — з ними сталося лише один раз, та й то, замість того щоб радіти, кілька людей знепритомніло на свіжому повітрі. 
 Дбаючи за їхнє здоров’я, їх більше навіть до лазні не водили. 
 -Другою прикрою подробицею камери ч. 
 -З була відсутність рур парового опалення. 
 +Другою прикрою подробицею камери ч. З була відсутність рур парового опалення. 
 Так що телеграф не працював і Андрій почував себе відрізаним від усього світу. 
 Спроба ж достукатися через мури скінчилася нічим — чи занадто товстими ті мури були, а чи нікого там, за тими мурами, не було. 
 Повна ізоляція. 
 @@ -60298,8 +60002,7 @@
 — Та... 
 Груба течка... 
 — А, груба, груба... 
 -— Може б, ви мені таки дали з нею познайомитись... згідно з законом? 
 -— посміхнувся Андрій вже інакше. 
 +— Може б, ви мені таки дали з нею познайомитись... згідно з законом? — посміхнувся Андрій вже інакше. 
 — Навіщо? 
 Ви ж сказали, що це купа сміття... 
 Ви пригадуєте? 
 @@ -60422,9 +60125,7 @@
 А поза тим... 
 Здається, вже злостивий геній не міг більше нічого вигадати. 
 Можливо, й Донець це знав і не міг зважитися, до чого йому вдатись такого, щоб всі обіцянки враз здійснились. 
 -Але, мабуть, він 
 -
 -і про те прекрасно знав, що все, що спізнав Андрій, все-таки достатньо страшне, особливо страшна перспектива його повторення, — не треба бути аж таким пильним, щоб проглянути це, щоб вловити це під машкарою Андрієвого зовнішнього спокою й бравади. 
 +Але, мабуть, він і про те прекрасно знав, що все, що спізнав Андрій, все-таки достатньо страшне, особливо страшна перспектива його повторення, — не треба бути аж таким пильним, щоб проглянути це, щоб вловити це під машкарою Андрієвого зовнішнього спокою й бравади. 
 Проте Донець, мабуть, найменше думав над цим. 
 Він щось має своє на меті. 
 Наприклад, він ні разу не натякнув прямо на Катерину попри всі сподівання Андрієві. 
 @@ -60727,8 +60428,7 @@
 А ще знали, що він якось особливо тяжко "розколовся" і тепер чекав на етап, бо діло нібито пішло на ОСО. 
 А може, прийде й розстріл — це, як гра в лотерею. 
 Діло могло піти й на трибунал. 
 -І от одного дня до камери ч. 
 -І2 вкинуто нову людину, в подертій і заяложеній військовій уніформі, змучену, видно, дуже й довго мордовану... 
 +І от одного дня до камери ч. І2 вкинуто нову людину, в подертій і заяложеній військовій уніформі, змучену, видно, дуже й довго мордовану... 
 Ця людина була досить відомим грізним слідчим Криворучком. 
 Вона зустрілася з Соколом і відбулася приголомшуюча сцена на очах всієї камери. 
 Криворучко, ставши перед Соколом, заплакав і проговорив з трагічним докором: — Гриша! 
 @@ -60772,8 +60472,7 @@
 А аргументів Сокіл мав досить. 
 Гробив себе, але угробив і Криворучка. 
 З грізного слідчого Криворучко опинився в ролі арештанта окремої категорії, до якої належали всі "викриті" співробітники НКВД, й його так бито, що м’ясо відвалювалося від костей після "великого конвейєра". 
 -"Розколовши", Криворучка нарешті вкинули до Холодногорської тюрми, де він випадково потрапив до камери ч. 
 -І2, ніби зумисне доля хотіла звести їх докупи — двох друзів дитинства. 
 +"Розколовши", Криворучка нарешті вкинули до Холодногорської тюрми, де він випадково потрапив до камери ч. І2, ніби зумисне доля хотіла звести їх докупи — двох друзів дитинства. 
 І тепер камера мала потіху. 
 Староста примістив Криворучка поруч із Соколом, і вони сиділи насурмлені — два затятих вороги. 
 Криворучко поглядав на Сокола, й його очі бралися сльозами. 
 @@ -60818,8 +60517,7 @@
 Після повороту Андрій знову зайняв своє місце в "президії", в кутку біля Миколи й Руденка. 
 Штурмана вже не було — його десь забрали й не повертали більше. 
 Зате в кутку був Андріїв джура — Санько Печенізький, чому Андрій зрадів, а ще більше зрадів Санько такій зустрічі. 
 -З штрафної камери Санька перевели сюди тоді, як їх усіх розводили, а тут він зблизився із штурманом, з Миколою й Руденком на тій підставі, що випадково розповів штурманові про Андрія та про камеру ч. 
 -3. 
 +З штрафної камери Санька перевели сюди тоді, як їх усіх розводили, а тут він зблизився із штурманом, з Миколою й Руденком на тій підставі, що випадково розповів штурманові про Андрія та про камеру ч. 3. 
 З того моменту він не вилазив з кутка, хоч і жив у протилежному кінці камери під столом, разом з камерними "пролетарями". 
 Санько в кутку вчився. 
 Він був досі неписьменний, цей син розкуркулених батьків, і тут з надзвичайною жадобою, з тремтінням накинувся на науку, звичайно, маскуючи це, як і належить Санькові, в презирливе, іронічне — "від нічого робить". 
 @@ -61007,8 +60705,7 @@
 Ці шарпання не покидали Андрія. 
 Серце його було прип’яте до Донцевої постаті та до свого вчинку, заглушаючи все інше. 
 По телеграфу Андрій довго шукав Донця геть у всім корпусі, поки нарешті таки знайшов. 
 -Він був у камері ч. 
 -6, два поверхи нижче, зовсім близько. 
 +Він був у камері ч. 6, два поверхи нижче, зовсім близько. 
 Андрій делікатно випитував у телеграфіста, як там поводиться "чекіст", попередивши про дискретність їхньої розмови та пояснивши, що це його колишній слідчий. 
 Колега з 6-ї камери охоче передавав свої спостереження й про все інформував Андрія. 
 "Чекіст" поводиться нормально. 
 @@ -61065,8 +60762,7 @@
 — Та, мабуть, закрутилася голова… 
 Перехилився... 
 Ну й утопився... 
 -Одчепись! 
 -— закінчив той, що докладав; і теж зашився в звалище. 
 +Одчепись! — закінчив той, що докладав; і теж зашився в звалище. 
 Нема й того, що докладав. 
 — Одставіть пєсні! 
 Нести сюда парашу!! 
 @@ -61091,8 +60787,7 @@
 Лиш жодного свідка не може бути "за", всі ж 340 свідків, напевно, "нічого не бачили", а, якщо треба, то й ствердять, що йому "закрутилася голова", а тому справа ця безнадійно програна Барбаровим, пропаща. 
 Та й взагалі людина тут нічого не варта, хоч би навіть це й був колишній начальник самого альбіноса. 
 Така-от доля чекає чекіста в тюрмі, така перспектива стоїть перед кожним. 
 -Після випадку з Барбаровим Андрій зразу потелеграфував до камери ч. 
 -6: — Як там Донець?.. 
 +Після випадку з Барбаровим Андрій зразу потелеграфував до камери ч. 6: — Як там Донець?.. 
 Андрій боявся, чи не сталося вже й з ним щось подібне. 
 Ні, з Донцем поки нічого не сталося. 
 Але все можливе. 
 @@ -61111,8 +60806,7 @@
 Це була категорична вимога й така ж категорична обіцянка "викласти все, як на лопаті". 
 Суб’єкт поїхав, а Андрій нетерпляче став чекати виклику. 
 Він тільки боявся, щоб Донець не "розколовся" передчасно, як той Карапетьянів Аслан, чесний чистій черевиків, бо тоді все піде догори ногами. 
 -Поки що з камери ч. 
 -6 доносили, що Донець переніс тортури, але ще тримається ніби героїчно, про що можна судити з особливо суворого режиму, застосованого до нього, та з різних чуток. 
 +Поки що з камери ч. 6 доносили, що Донець переніс тортури, але ще тримається ніби героїчно, про що можна судити з особливо суворого режиму, застосованого до нього, та з різних чуток. 
 На другий день Андрія забрав "Чорний ворон". 
 За столом сидів Фрей, старший начальник і прокурор нагляду — ота худенька жіночка, що колись складала візит до камери 12-ї. 
 Андрій зразу попросив відбути тут очну ставку з Донцем. 
 @@ -61543,8 +61237,7 @@
 В такий день збожеволів Гепнер, Юлій Романович Гепнер— професор Харківського Марксо-ленінського інституту. 
 "Соратник" самого Леніна, й приятель Сталіна, та друг Льва Троцького! 
 Агов, всі студенти Харківського Марксо-ленінського інституту, що цього професора знали й, може, любили! 
 -Ваш професор збожеволів у камері ч. 
 -І2 в спецкорпусі номер два на Холодній горі в день буденний року божого І939-го. 
 +Ваш професор збожеволів у камері ч. І2 в спецкорпусі номер два на Холодній горі в день буденний року божого І939-го. 
 В день відчаю й безвихідного розпачу. 
 Він забагато думав і переживав, знехтувавши намагання всіх інших професорів і теж не менших діячів революції заглушити особисту трагедію амальгамою — може, й дурною часом, може, й брутальною часом, але все-таки рятівничою до якоїсь міри — амальгамою арештантської шибеничної бравади. 
 Вій стерявся від надміру безглуздя й цинізму, нагромаджених на душу його колишніми "соратниками", й від нервової перенаснаги, щоб той цинізм перебороти або принаймні якось збагнути й виправдати. 
 @@ -61987,8 +61680,7 @@
 — Що ж... 
 Ви все "бавитесь"? 
 .. 
 -Ну, бавтесь, бавтесь..
 -І Смаліть далі в тому ж дусі. 
 +Ну, бавтесь, бавтесь..І Смаліть далі в тому ж дусі. 
 Тим гірше для вас... 
 По тих словах Фрей одвернувся й пішов. 
 Андрій тільки помітив у профіль, що обличчя Фреєве кривилося від сміху. 
 @@ -62105,8 +61797,7 @@
 Писаний давно колись, з Далекого Сходу, з ОКДВА... 
 Але навіщо йому слідчий його дав? 
 Андрій ніяк не міг збагнути, для чого слідчий дав Миколиного листа?.. 
 -А-а... 
 -"щоб підкреслити тотожність почерку"... 
 +А-а... "щоб підкреслити тотожність почерку"... 
 Гм... 
 Він міг би цього й не робити... 
 Ясно. 
 @@ -62230,10 +61921,8 @@
 Так, це була свобода. 
 Свобода зробити нарешті так, як він хоче. 
 Тепер він уже зможе здійснити свій задум. 
 -Він потрапив у камеру ч. 
 -12 знову. 
 -В камері ч. 
 -12 був великий рух — багатьох забирали, ще більше приводили. 
 +Він потрапив у камеру ч. 12 знову. 
 +В камері ч. 12 був великий рух — багатьох забирали, ще більше приводили. 
 Забирали людей здебільшого вночі і все з "вєщами", від чого камера перебувала весь час в стані тяжкої депресії. 
 За арештантськими прикметами, коли забирають вночі "з вєщами" цілими партіями, то то дуже погано... 
 То дуже погано!.. 
 @@ -62708,8 +62397,7 @@
 Увечері під час "оправки" в'язні побачили в убиральні величезний напис, надряпаний на всю стіну: "Товариші залізничники! 
 Мерзотник Курпас застрілився!" 
 Це справило приголомшуюче вражіння. 
 -Курпас — це ж знаменитий Курпас, начальник т. зв. 
 -ДТО (Дорожно-Транспортного Отдела") УГБ НКВД; Від одного імені цього Курпаса в залізничників ішов завжди мороз по шкірі. 
 +Курпас — це ж знаменитий Курпас, начальник т. зв. ДТО (Дорожно-Транспортного Отдела") УГБ НКВД; Від одного імені цього Курпаса в залізничників ішов завжди мороз по шкірі. 
 Рафінований садист, безжалісний і кровоненажерний, здоровенний, з необмеженою владою. 
 Бувши начальником ДТО, він власноручно мордував в’язнів, і хто в нього побував—ніколи того не забуде, якщо вийшов живий. 
 Але живих з його рук мало виходило, власне, виходили живі до трибуналу, кого не замордовано на слідстві, щоб трапити під розстріл, — їх судив трибунал і, згідно з "визнаними" колосальними злочинами, судив на смерть. 
 @@ -62789,8 +62477,7 @@
 Та що вони всі розлетяться по світах і ніколи вже не побачаться більше... 
 Так нехай же їхне життя буде хоч таке, як цей убогий торт... там... десь... 
 Після цієї незграбної й коротюнької промови Руденко набусурменив свої біляві брови й занадто вже строгим голосом дав слово старості. 
 -Схвильований староста камери ч. 
 -12, всесоюзної слави будівничий, звівся й не знав, що ж йому сказати. 
 +Схвильований староста камери ч. 12, всесоюзної слави будівничий, звівся й не знав, що ж йому сказати. 
 Він дивився на камеру, й очі йому непристойно воложилися все більше... 
 Його підбадьорювали голоси. 
 Ось-ось він скандально розплачеться, а він же мусить сказати промову. 
 @@ -62816,8 +62503,7 @@
 Не знайшовшись, що сказати, Санько подивився Андрієві в очі, скривив обличчя і, маскуючи сльози, що були "на кілочку", тихо й понуро, якось химерно продекламував: "...
 Будеш проклятий, милий синочку, Як зігнеш себе, мов билиночку!.." 
 Вони на прощання міцно потисли один одному руки. 
 -В дверях Андрій помахав рукою всій камері ч. 
 -12. 
 +В дверях Андрій помахав рукою всій камері ч. 12. 
 Двері зачинилися. 
 За дверима його чекали два оперативники з Раднаркомівської. 
 А під тюремною брамою чекав його "Чорний ворон". 
 @@ -63159,17 +62845,14 @@
 Це все брехня!! 
 Провокатор!!!—кричить в самісіньке Юдине обличчя. 
 Перелякане те обличчя полотніє від сатанинського Андрієвого вигуку й погляду. 
 -— Ні, це правда! 
 -—шарпає Юда кадичком і інстинктивно перед несамовитими Андрієвими очима відсахується, хрестить ті очі... 
 +— Ні, це правда! —шарпає Юда кадичком і інстинктивно перед несамовитими Андрієвими очима відсахується, хрестить ті очі... 
 Але рука зависає в повітрі... 
 У віччю Андрієві мелькнуло Катрине обличчя, мала сестра Галя й бідолашна мати... 
 Мов підкинений пружиною, Андрій зривається й дико хапає за кадичок в нестямі... 
 Сергєєв скочив злякано, але, перш ніж він встиг щось зробити, Андрієва брачка рука конвульсійне згребла тяжке мармурове прес-пап’є й усіма рештками сили опустила його на Юдину голову... 
 Після того Андрій втратив свідомість. 
 Йому здалося, що це на його власну голову опустилося те тяжке мармурове прес-пап’є... 
 -Коли Андрія витягали, він від болю опритомнів і, мов крізь туман, побачив фінальну сцену своєї єдиної й останньої очної ставки: 
 -...
 -Перед столом нерухомо лежала якась маса, а за столом стояв з ребрастою палицею в руці Сергєєв і, підпершись в боки, несамовито й захоплено реготав: — Га-га-га! 
 +Коли Андрія витягали, він від болю опритомнів і, мов крізь туман, побачив фінальну сцену своєї єдиної й останньої очної ставки: ...Перед столом нерухомо лежала якась маса, а за столом стояв з ребрастою палицею в руці Сергєєв і, підпершись в боки, несамовито й захоплено реготав: — Га-га-га! 
 Оце так ставочка!! 
 Оце так очна ставочка!.. 
 Готово, брат! 
 @@ -63680,9 +63363,7 @@
 Потім питали його, чи він не хотів би комусь написати листа... 
 Чи передати якесь прохання... 
 Ні, Андрій не хотів нікому писати листа. 
 -І не хотів нікому передавати 
 -
 -прохання. 
 +І не хотів нікому передавати прохання. 
 Він пригадував той нещасливий лист до мадері, Сергєєва й Нечаєву і... 
 Ні, він не хотів вже нікому писати листа. 
 Та й кому?... 
 @@ -63769,21 +63450,18 @@
 Галя Чумаківна... 
 Ніхто з приречених не просив помилування. 
 Але "помилування" прийшло... 
 -Невідомо хто з волі подав апеляцію, й т. зв. 
 -"верховний суд" вироку не затвердив через "неоформленість справи". 
 +Невідомо хто з волі подав апеляцію, й т. зв. "верховний суд" вироку не затвердив через "неоформленість справи". 
 Розстріл було замінено... двадцятилітньою каторгою. 
 Лиш не замінили нічим Катриного божевілля... 
 -...
 -Ось так скінчилася зустріч чотирьох братів рідних ще й сестри їхньої — дітей старого Чумака, добрих, і вірних, і в рід свій залюблених, нащадків славного роду ковальського. 
 +...Ось так скінчилася зустріч чотирьох братів рідних ще й сестри їхньої — дітей старого Чумака, добрих, і вірних, і в рід свій залюблених, нащадків славного роду ковальського. 
 Ось так скінчилася зустріч і тих, що до того роду прив’язані серцем. 
 IX Багато доріг пройшли вони, з багатьох рік пили вони, багато могил полишали вони, багатьох друзів розгубили вони в землі й по божевільнях, і багато ще їм іти, багато ще їм проб приготовила доля, Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком... 
 І вони йдуть... 
 Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись, доти, доки її не перейдуть. 
 І в одного з них завжди звучатиме в душі "Місячна соната" Бетховена, яка не мала нічого спільного з болючою емблемою, вирізьбленою на вогненному щиті далекого місяця, що на ній брат підняв брата на вила. 
 Соната така, як її наповнило собою вірне серце тієї, що знала ціну любові: соната про дружбу, про вірність, про любов велику й непереможну, — незалежно від того, чи про це думав той, хто її творив. 
 -1948—50р.  
 -
 - Ирій Повість ЗЕЛЕНА КОРОВА МАНЬКА Я вчув його, щойно ступив із сінешних сутінків на залитий окропом ранкового сонця рундук: тонкий, протяглий, наче далекий згук сурми, посвист рака в зарослім осокою Жерелі, зеленкуватого, з темними пупирцями на спині та клешнях, старого бувальця, який видряпувався навіть з відра, що в нім безнадійно копошилися його нещасливі побратими, шкеребчучи об цинк панцирами, перевалювався в траву, хапко повз до води та плюхався під карячкуватий вільховий пень. 
 +1948—50р.   
 +Ирій Повість ЗЕЛЕНА КОРОВА МАНЬКА Я вчув його, щойно ступив із сінешних сутінків на залитий окропом ранкового сонця рундук: тонкий, протяглий, наче далекий згук сурми, посвист рака в зарослім осокою Жерелі, зеленкуватого, з темними пупирцями на спині та клешнях, старого бувальця, який видряпувався навіть з відра, що в нім безнадійно копошилися його нещасливі побратими, шкеребчучи об цинк панцирами, перевалювався в траву, хапко повз до води та плюхався під карячкуватий вільховий пень. 
 Я нетерпляче очікував на той поклик друге літо — відколи, захмелівши од чарки міцного червоного, із свідоцтвом за сім класів у пітній долоні, відтанцювував на випускному вечорі пакульський краков'як; відколи дядько Денис урочисто пообіцяв, ласкаво погладжуючи барилкувате черево, де тільки-но зникла третя сковорода яєшні і сулія чистого, як материна сльоза, самогону, що я у восьмий, дев'ятий й десятий неодмінно ходитиму до міської школи, і він зробить з мене людину — кухаря в ресторані чи шофера таксі, бо і в кулінарній школі, і на шоферських курсах він має знайомства. 
 Мати, моя свята, схожа на іконну Марію, мати, що мала звичку різати у вічі правду, мовила од мисника, вимахуючи правицею, неначе рубала тупою сапкою осот на городі: — Я свій вік прогибіла в Пакулі, то вже ж тільки й думки моєї, аби Михаль не крутив волам хвости. 
 Але ж Дора візьме мого хлопця до себе, хіба тоді, як свисне раку Жерелі… 
 @@ -63812,8 +63490,7 @@
 У кожного дитинства, мабуть, є свій ирій; моїм ирієм було місто за Собакаревою горою. 
 І нарешті рак у Жерелі свиснув, я скинувся, мов кавалерійський кінокінь, що вчув поклик бойової труби, стрибнув через перелаз на задвірок та зирнув у бік міста — за вишняками ніжно-блакитне ранкове небо підпирав стовп куряви, буцім на Пакуль набігав гайсакуватий вихор. 
 Скоро долинуло знайоме дзеленькотіння велосипеда, шпаркий передзвін розхитаних спиць, педалей, крил, ланцюга, що теленькали, джеркотіли, бамкали, погримували на різні голоси, лякаючи пакульських псів, аж вони тікали світ за очі в поля та ліси, а котрі були прип'яті в дворах, забиралися під рундуки і затуляли лапами вуха. 
 -— Мамо, рак у Жерелі свиснув, і дядьків велосипед брязкотить під селом! 
 -— гукнув я, вбігаючи, схвильований, до сінець, де мати лущила квасолю. 
 +— Мамо, рак у Жерелі свиснув, і дядьків велосипед брязкотить під селом! — гукнув я, вбігаючи, схвильований, до сінець, де мати лущила квасолю. 
 — Іди ж, синку, та натруси для дядька груш із верби, — мовила мати, підводячись і хрестячись на світлу пройму дверей. 
 — Се вже він по тебе, сон мені сьогодні такий побачився. 
 А заодно і Маньку заберете. 
 @@ -64000,8 +63677,7 @@
 Багряні смуги на обрії тугішали, звужуючись, і були схожі на лаз у той задушливий день, який щойно кипів над землею і оце неквапно утік. 
 Між бур'янами дзвеніли обпаленими, скров'янілими пелюстками маки, і чорний смуток, просіяний між ними, вивіювався увсібіч тихо і замислено. 
 Вервечки березки спиналися на стебла лободи, купчилися поверх трави, і її білі квітки дзвеніли довірливо й мило… під бриніння потічка, що народжувався з-під корови, повнився моїми та дядьковими стараннями і вже гомінливою річечкою збігав з Собакаревої гори в долину, відрізаючи нас від Ирію. 
 -…
 -Смеркало, і звужувалося поле, все тугіше підперезуючись цупким перевеслом обрію, і дорога білою стрілою гнулася від небокраю до небокраю. 
 +…Смеркало, і звужувалося поле, все тугіше підперезуючись цупким перевеслом обрію, і дорога білою стрілою гнулася від небокраю до небокраю. 
 Обриси горбів спершу гострішали, підмальовуючись з одного боку тінями, а потім розпливалися, ховаючись один за одним, тонучи, і вже усе поле вирівнювалося, стаючи однотонним… 
 Місто оддалік проростало вогкими листочками вогнів. 
 — А все ж, Михалю, ми ще приїдемо в Пакуль на власному автомобілі! — раптом прорік дядько Денис, пробуджуючи мене від мрійливого споглядання нашої чарівної природи. 
 @@ -64010,9 +63686,7 @@
 Корову, що помітно спала з боків, дядько узяв правицею попід черево і поклав до кишені ширококрилого галіфе, голова Маньки з підпиляними рогами зеленіла над малиновим генеральським лампасом. 
 Я сів на раму велосипеда між дядькових рук. 
 Дядько Денис відштовхнувся ногою від землі, колеса зашерхотіли по стежці, і ми, шукаючи броду, покотили з Собакаревої гори вздовж потічка, який вирував… 
 -ВЕЧІРНЯ ПРОГУЛЯНКА ПО ИРІЮ 
 -…
 -Ирій — це казкова країна, де ніколи не буває зими, де сонце днює й ночує на ясно-зелених пагорбах, де карасі надвечір вичалапують на піщаний беріг і лагідно бесідують із щуками та акулами, де вовчиці вигодовують своїм молоком ягнят, а леви наглядають за курчатами, аби ті не заблукали в лісових нетрях; Ирій — це край, куди щоосені поспішає птаство і звідки воно повертається весною, аби в нас перелітувати, буцім міські дачники; це край, звідки дме теплий вітер, що приносить відлигу у найлютіші морози, і якщо мати, мерзлякувато грюкнувши хатніми дверима, з надією в голосі скаже увечері: "Вітер з го́рода…" 
 +ВЕЧІРНЯ ПРОГУЛЯНКА ПО ИРІЮ …Ирій — це казкова країна, де ніколи не буває зими, де сонце днює й ночує на ясно-зелених пагорбах, де карасі надвечір вичалапують на піщаний беріг і лагідно бесідують із щуками та акулами, де вовчиці вигодовують своїм молоком ягнят, а леви наглядають за курчатами, аби ті не заблукали в лісових нетрях; Ирій — це край, куди щоосені поспішає птаство і звідки воно повертається весною, аби в нас перелітувати, буцім міські дачники; це край, звідки дме теплий вітер, що приносить відлигу у найлютіші морози, і якщо мати, мерзлякувато грюкнувши хатніми дверима, з надією в голосі скаже увечері: "Вітер з го́рода…" 
 — ти, тулячись до вихолодаючого комина, напевне знаєш, що завтра сіверець не пронизуватиме наскрізь твою куфайчину, і завтра ліпитимуться сніжки, і на великій перерві клас на клас піде війною, а після школи ти допізна ковзатимеш з гори, підмостивши до блиску вишеретувану бляху; Ирій — це країна морозива в крихких хрускотливих відерцях, які обгризаєш, наче шкірку груші, аби потім надовше лишився в роті смак солодкого закрижавілого молока, країна кавунів, що ними радує тебе матір, щасливо спродавши антонівки, країна червоних півників на дерев'яних скіпках і пістолетів, таких схожих на справжні, пістолетів, що звабно темніють на вітринах крамниць, недосяжні для твоєї дірявої кишені, країна морсу, ситра і халви; Ирій — це країна, звідки кінщик привозить щотижня нові кінофільми, а бібліотекар — книги, і де ці кінофільми знімаються, а книги пишуться та друкуються незбагненно розумними й освіченими людьми; Ирій — це країна, де існує насправжки те ідеально прекрасне життя, про яке тобі з першого шкільного дня розповідають учителі і про яке так гарно пишеться в книгах, країна молочних рік і медових берегів… 
 Ирій — це країна твого майбутнього. 
 Радісно та щасливо, як і належало справжньому школяреві, ступав я по викладених плитками шоколаду хідниках до своєї нової школи. 
 @@ -64220,8 +63894,7 @@
 Я читав усюди — за обіднім столом, по дорозі до школи, на уроках під партою, навіть на уроках фізкультури, на багатокілометрових дистанціях, і, звичайно, за комином на холоднім черені, засвітивши парафінову свічку, коли тітка Дора, повернувшись з пивниці, задля економії сердито клацала вимикачем. 
 Але сьогодні я був не в гуморі, сотні кішок з нявкотом та писком шкребли душу. 
 Я ліг між книжкових пак за комином і стомлено заплющив очі. 
 -…
 -Принеси картоплі з погріба! — гукне вранці тітка Дора. 
 +…Принеси картоплі з погріба! — гукне вранці тітка Дора. 
 Я спущуся по заінених сходах мурованого льоху. 
 З-за оббитих залізом дверей на мене війне вогкістю, гнилизною й вином, що його давить з гнилих яблук дядько Денис. 
 Я піду між пузатих бочок та сулій по льохові, якому нема кінця. 
 @@ -64351,13 +64024,11 @@
 На зло своей хандре Еще я в этой конуре, Где доступ свету загражден Цветною росписью окна! 
 Где запыленные тома Навалены до потолка; Где даже утром полутьма От черной гари ночника; Где собран в кучу скарб отцов. 
 Таков твой мир! 
 -Твой отчий кров! 
 -— кричав я на всю Солом'янку, калічачи кожне друге слово "сільською" вимовою, а Солом'янка відгукувалася наполоханим валуванням псів. 
 +Твой отчий кров! — кричав я на всю Солом'янку, калічачи кожне друге слово "сільською" вимовою, а Солом'янка відгукувалася наполоханим валуванням псів. 
 Явись! 
 Явись! 
 Явись! 
 -Пусть это жизни стоит! 
 -— вперто перекрикував я псів, а на ґанку з'являвся дід Єврась у старій, ще часів першої імперіалістичної гімнастерці, у синовім галіфе і в червоних бахилах на босу ногу. 
 +Пусть это жизни стоит! — вперто перекрикував я псів, а на ґанку з'являвся дід Єврась у старій, ще часів першої імперіалістичної гімнастерці, у синовім галіфе і в червоних бахилах на босу ногу. 
 Поки він підозріливо зиркав у мій бік з-під жовтої долоні, я уклонявся псові та кабану, скидав з плечей брезент і, стомлений, прошкував зі сцени. 
 Услід мені вдячно шелестіли груші, вишні та яблуні, кабан захоплено рохкав, а Нерон-Балалайка схвильовано барабанив лапами по перевернутій догори денцем порожній мисці. 
 Внутрішньо я був готовий до великої сцени. 
 @@ -64380,8 +64051,7 @@
 Перебендя стрибнув на долівку, м'яко приземлився, пружинячи м'язами ніг, і тернув долоня об долоню: — Бо — емоції! 
 Сам таким був, знаю. 
 Але не ловіть мене на слові, дорогий товаришу мій: тим, ким я є, ви не будете. 
 -Ви можете стати Наполеоном, Бальзаком, Платоном, Чкаловим, Миклухо-Маклаєм, Македонським, ну ким ще? 
 -— окрім актора. 
 +Ви можете стати Наполеоном, Бальзаком, Платоном, Чкаловим, Миклухо-Маклаєм, Македонським, ну ким ще? — окрім актора. 
 І це сказав вам Кузьма Перебендя. 
 Бо ви граєте лише самого себе і чуєте на сцені лише себе. 
 Ви для себе — і актор, і глядач, і критик. 
 @@ -64425,8 +64095,7 @@
 Нарешті ми вийшли в темний осінній вечір. 
 Місяць ще не вибрався з-за шиферних дахів Солом'янки, лампочки на перехрестях ледве блимали з-під бляшанок — робочий день контролерів закінчився і солом'янчаки, хитромудро обминувши з допомогою голок та дротів електролічильники, повмикали нагрівачі й плитки. 
 Але ми навіть жовті плями перехресть обминали десятою дорогою — тулилися до парканів, нишкли по глухих провулках, брели через городи: втрапити на колючі язики солом'янчан аж ніяк не входило в далекосяжні плани дядька Дениса, та і я, звичайно, не прагнув у такім вбранні здибати однокласників, а надто дівчину з календаря, хіба що, коли б їй загрожувала смертельна небезпека… 
 -…
 -Вона ввійшла в жовте коло від вуличного ліхтаря, голубим зблиснули її кісники, а чорна тінь уже скрадалася до неї від паркану і лезо ножа горіло білим вогнем просто місяця, який визирнув на той мент з-за хмари, і вона зойкнула, бо помітила нападника. 
 +…Вона ввійшла в жовте коло від вуличного ліхтаря, голубим зблиснули її кісники, а чорна тінь уже скрадалася до неї від паркану і лезо ножа горіло білим вогнем просто місяця, який визирнув на той мент з-за хмари, і вона зойкнула, бо помітила нападника. 
 Я ментом перестрибнув паркан, опершись рукою об стовпець, як стрибають у кіно, а друга моя рука уже хапала нападника за карк. 
 Він скрикнув і повернув до мене перестрашене обличчя, тоді я вдарив його в пах, і він заточився і впав у канаву, хоч ніж його в останню хвилину басамнув по моїх грудях. 
 Я повільно облягав на посріблений місяцем пісок вулиці, і дівчина з настінного календаря схилилася наді мною, гірко ридаючи, бо думала, що я мертвий, але я був тільки поранений. 
 @@ -64442,8 +64111,7 @@
 Гору грошей можна нагребти уміючи, я уже підрахував. 
 Тебе я посаджу на другу чи третю бочку, це вигодніше, аніж закінчити університет і скніти в якомусь Пакулі на вчительській ставці, підростеш — дядькові ще як дякуватимеш… 
 — Шановний Денисе Єврасовичу! 
 -Ласкаво просимо зайняти своє місце в оркестрі! 
 -— прогучав від вбиральні, що сірим, розпластаним по землі птахом бовваніла в темряві, хриплий, проте лагідний голос. 
 +Ласкаво просимо зайняти своє місце в оркестрі! — прогучав від вбиральні, що сірим, розпластаним по землі птахом бовваніла в темряві, хриплий, проте лагідний голос. 
 — Дід Кіндрат, перша бочка! — зашепотів дядько. 
 — На той світ сьогодні збирається, а очі ще — як у сови, за кілометр бачить. 
 Не відходь від нього ані на крок, і коли що — хапай віжки та охляп на бочку! 
 @@ -64536,8 +64204,7 @@
 Місяць уже висів у бляклому небі — тонкий, прозорий, наче остання лусточка сала, що її мати ховає для затовки на високій полиці, — я розказував матері про майбутні космічні польоти. 
 Я знав системи двигунів, пропоновані фантастами і науковцями, знав швидкості, які треба вибирати, аби відірватися від Землі, Місяця, Марса, Венери, Юпітера і всіх інших планет, знав про канали на Марсі, кратери на Місяці і про атмосферу Венери, і все те висипа́в перед безмовною матір'ю, закуфаєною, завішеною в теплі хустки, підперезаною конопляним мотузком, і мати терпляче слухала, похитуючи головою в такт моїм словам і глухому човганню щербатих кобилячих копит по битій дорозі. 
 Отак, на мішках з картоплею, на торохких возах, запряжених худоребрими шкапами, започатковувалася космічна ера людства… 
 -…
 -Тоді Кіндрат, але його зватимуть уже не Кіндрат, а якось космічніше — Кін, Кір (персидський цар Кір, урок історії), тоді даватимуть людям звучні імена, а не якісь там пакульські Кіндрати, Дениси, Горпини, Параски, Домахи, Єврасі. 
 +…Тоді Кіндрат, але його зватимуть уже не Кіндрат, а якось космічніше — Кін, Кір (персидський цар Кір, урок історії), тоді даватимуть людям звучні імена, а не якісь там пакульські Кіндрати, Дениси, Горпини, Параски, Домахи, Єврасі. 
 Кір покладе на пульт свої вузлуваті, з темно-синіми валами вен руки і скаже: "Ти, Реше́т, поведеш далі наш космічний корабель і посадиш його на Землю, а я доживаю останні хвилини, я іду од вас на тисячу років, бо тільки через тисячу літ людство навчиться реставровувати індивідуальність за її генетичним кодом", — і дві сльозинки побіжать з його лагідних очей по сірих в'ялих щоках до золотистих вусів, що потічками спадатимуть на срібногрудий комбінезон, але він не заплаче, а вклониться нам і зникне в глибинах корабля, а ми стоятимемо непорушно в капітанській кабіні і затуманеними очима дивитимемося, як по стінах-телеекранах крізь чорноту космосу лолотіє маковиння астероїдів та далеких зір, як мерехтить блискітками хвоста заблудна комета, як підморгує на планеті, повз яку несемося, космічний маяк, і тільки застережливий згук про небезпеку та тривожне бриніння приладів пробудили мене від сумовитих роздумів про тимчасовість і безкінечність людського буття. 
 Я звів очі і побачив просто корабля багряну заграву, в яку ми падали, клубок розплавленої космічної магми, що пожадливо вибухав язиками полум'я. 
 Я упав у капітанське крісло за приціл атомної гармати, залишався один-однісінький запал, і тільки від мене залежала зараз доля експедиції, на результати якої з нетерпінням чекає Земля. 
 @@ -64792,8 +64459,7 @@
 І чорти в пеклі з тебе реготітимуть… 
 Вони давилися сміхом, а Жук тим часом підважив дубову колоду, що здавна лежала біля дядькового двору, не розмахуючись, кинув її в бік лісу; колода з оглашенним ревом та свистом пронеслася над соснами й безслідно зникла за пеленою мряки. 
 Я мовчки глянув їй вслід і пішов через вулицю до ґанку Цекалового будинку, де беззахисно й зворушливо білів берет. 
 -…
 -Наші могили будуть поруч, вбрані барвінком, і люди розійдуться по теплих хатах, сказавши про нас гарні слова, вони ще не знатимуть, що смерті не існує, а є тільки перевтілення, і я стану кущем калини, а вона стане кущем любистку під білою парасолею квіту, як зараз під беретом, і ми перемовлятимемося; а одного дня до моєї могили прийде дівчина з календаря і посадить клена, бо я люблю клени, і я переселюся в клена, а любисток мене ревнуватиме, а я скажу дівчині в білому береті, ні я скажу це ще тепер, що люблю іншу і рятую її не з любові, а заради справедливості, бо інакше не можу вчинити, якщо хочу себе поважати, а душа Жука, якого скарають на смерть за його злочин, переселиться в свиню, або в старого шолудивого пса, або в коростявого мерина, або в блоху на бродячій бездомній кішці, або взагалі ні в кого не переселиться, а згниє в сирій землі, бо для жуків безсмертя немає… 
 +…Наші могили будуть поруч, вбрані барвінком, і люди розійдуться по теплих хатах, сказавши про нас гарні слова, вони ще не знатимуть, що смерті не існує, а є тільки перевтілення, і я стану кущем калини, а вона стане кущем любистку під білою парасолею квіту, як зараз під беретом, і ми перемовлятимемося; а одного дня до моєї могили прийде дівчина з календаря і посадить клена, бо я люблю клени, і я переселюся в клена, а любисток мене ревнуватиме, а я скажу дівчині в білому береті, ні я скажу це ще тепер, що люблю іншу і рятую її не з любові, а заради справедливості, бо інакше не можу вчинити, якщо хочу себе поважати, а душа Жука, якого скарають на смерть за його злочин, переселиться в свиню, або в старого шолудивого пса, або в коростявого мерина, або в блоху на бродячій бездомній кішці, або взагалі ні в кого не переселиться, а згниє в сирій землі, бо для жуків безсмертя немає… 
 Я залишив свій страх по цей бік хвіртки, на розквашеній мжичкою вулиці, ступив на першу сходинку ґанку і сказав нарочито сухим, без жодних емоцій голосом: — Не подумайте, що я у вас закоханий. 
 Я люблю іншу. 
 Але маю за обов'язок порятувати вас від Жука. 
 @@ -64896,8 +64562,7 @@
 Стояв під липами, дивився на оранжевий, цяткований вітрилами, по яких уже стелили золотистий околот, корабель, і сльози мої висихали на теплому, з Ирію, вітрі. 
 І потім, не один раз, коли мені було холодно, голодно або просто незатишно й гнітко на душі, я приходив під липи і дихав тим далеким чарівним світом, що його відділяла від крайніх пакульських хатин широка смуга лугу. 
 Згодом почув від старших, що на лугу за селом будується новий колгоспний двір з корівниками, коморами та клунями, але тверезі поправки на реальність не лишили по собі глибокого сліду, бо на все, що відтоді здибувалося мені в житті, я вже дивився крізь те щасливе, найясніших тонів видиво… 
 -…
 -А люди ходитимуть у білих ясних одежах і рухи їхні будуть повільні, розважливі, а мова мелодійна. 
 +…А люди ходитимуть у білих ясних одежах і рухи їхні будуть повільні, розважливі, а мова мелодійна. 
 Вони любитимуть одне одного і казатимуть саму правду, вони житимуть у білих мармурових будинках із сферичними скляними стелями, крізь які до їхніх квартир зазиратимуть зорі, місяць та сонце, стінами їм слугуватимуть стелажі з книгами; і вечорами по роботі вони сидітимуть у квартирах-бібліотеках і слухатимуть серйозну музику, оту музику, з якої насміхається дядько Денис і вимикає приймача, коли чути ніжно-роздумливий  голос рояля або скрипки; а ще ті люди майбутнього читатимуть старезні книги в грубих шкіряних обкладинках і пізнаватимуть таємниці життя, поки їхні кораблі плаватимуть у далеких Галактиках; і ті люди розмотають нитки минулого життя, як мати розмотує клубок і надибує під нитками квитанцію за торішню страховку, про яку її давно запитували в конторі; люди майбутнього знайдуть мене, що таким молодим загинув від руки солом'янського бандюги Жука, подивуються несправедливості і повернуть мене до життя, і я, подивований, щасливий, ходитиму по їхньому заквітчаному Ирію, де з-поміж шовкової трави любистку та чорнобривців (за колишнього життя ці квіти росли довкола моєї хати) випинатимуться ясно-білі півкулі будинків, а у міському саду я побачу клітку, за чавунними ґратами якої сидітиме Жук, схожий на горилу з підручника зоології; я підійду до клітки і скажу йому: "Я знав, що ти непотрібний майбутньому, а якщо й потрібний, то лишень для того, аби нові люди знали, як важко ішли вони до самих себе…" 
 Я заплющив очі і приречено ступив з автобуса на розкошлачений колісьми машин пісок. 
 Тої ж миті вугластий Жуків кулак полічив мені зуби, нарахувавши тридцять два з половиною, і всі вони заболіли мені. 
 @@ -65184,8 +64849,7 @@
 Пилипи, Андрії, Векли, Радивони, Вавили, Гапи, Клими, Йосипи, Ганни, Мотрі, Михії, Олешки, Параски, Романи, Халимони, Тараси… — без ліку, без часових меж. 
 І Пакуль видовжився, як видовжується у полі вітер, та ліг на тисячоліття людського буття — так лягає на карту світу, на моря, материки, океани й острови в океанах сітка меридіанів і паралелей. 
 А я був щось незрівняно крихітне біля нього, глухого, забагнюченого, загубленого в лісах і болотах Пакуля, порошинка в потокові віддзеркаленого від нього світла, і водночас — щось більше од нього, бо він уже був у мені, як зернина в землі, мною відчутий і осмислений. 
 -Тоді я подумав, як далеко в минуле і далеко в майбутнє розпросторився я і Пакуль у мені, Пакуль і я в нім. 
 -І Василь Решето, "з предків козак", щасливим випадком вихоплений писарком з присмерків історії, і дід Семирозум, який на початку століття змайстрував дерев'яного літака, маючи задумку полетіти на Місяць, і дядько Остап, червоний кіннотник, що наклав головою під Жмеринкою, і дядько Кузьма, який лежить у братській партизанській могилі неподалік пакульського клубу, і мій батько, що на нього в сорок четвертім прийшла похоронка з фронту, і я, Михайло Решето, майбутній великий актор, будівничий, космонавт, поет, радіоконструктор, геолог, ботанік — лише вузлики на неосяжнім корені неосяжного, гінкого й крислатого дерева, ім'я якому (хрестоматійно заглянцьоване, але того вечора, на Собакаревій горі, вперше вилущене мною з лушпиння приручених слів) — народ… 
 +Тоді я подумав, як далеко в минуле і далеко в майбутнє розпросторився я і Пакуль у мені, Пакуль і я в нім. І Василь Решето, "з предків козак", щасливим випадком вихоплений писарком з присмерків історії, і дід Семирозум, який на початку століття змайстрував дерев'яного літака, маючи задумку полетіти на Місяць, і дядько Остап, червоний кіннотник, що наклав головою під Жмеринкою, і дядько Кузьма, який лежить у братській партизанській могилі неподалік пакульського клубу, і мій батько, що на нього в сорок четвертім прийшла похоронка з фронту, і я, Михайло Решето, майбутній великий актор, будівничий, космонавт, поет, радіоконструктор, геолог, ботанік — лише вузлики на неосяжнім корені неосяжного, гінкого й крислатого дерева, ім'я якому (хрестоматійно заглянцьоване, але того вечора, на Собакаревій горі, вперше вилущене мною з лушпиння приручених слів) — народ… 
 Я повернувся з Собакаревої гори, коли в гучномовці на П'ятикутках било дванадцять: дядька Дениса вдома не було. 
 Вранці мене розбудив скрип немазаних коліс під вікном будинку. 
 За штахетами з людських постатей — чергу до дядькової винниці солом'янці займали вдосвіта, — на густо посоленій першим крупчатим сніжком вулиці стояла продовгувата, сіра од вапна бочка асенізаторської валки. 
 @@ -65466,9 +65130,7 @@
 Тут було тихо й сутінково. 
 За вікнами згасав зимовий день, бузково пестячи тюлеві фіранки. 
 Підібгавши ноги, я усівся на дивані і віддався сумнуватим, щемко-солодким думкам. 
 -Звичайно, мені вже ніколи не пощастить здибати її, вона навіки загубилася в багатолюдді світу, але нікого іншого, ніколи я не покохаю, 
 -
 -я залишуся самотнім на все життя, бережучи й плекаючи в серці ту яскраву й коротку, як фотоспалах, мить, коли вона сиділа за бібліотечним столом на тлі сонячних шибок… 
 +Звичайно, мені вже ніколи не пощастить здибати її, вона навіки загубилася в багатолюдді світу, але нікого іншого, ніколи я не покохаю, я залишуся самотнім на все життя, бережучи й плекаючи в серці ту яскраву й коротку, як фотоспалах, мить, коли вона сиділа за бібліотечним столом на тлі сонячних шибок… 
 Через багато літ, через довгі десятиріччя, коли ми обоє постаріємо, як ось дід Єврась та баба Одарка, і ми випадком здибаємося в тій же бібліотеці, впізнаємо одне одного і освідчимося, оросивши щасливими слізьми книжковий столик, що усе життя шукали одне одне і все життя — ждали… 
 Але промине і ця зворушлива мить, як усе минає на цім світі, і ми знову розійдемося, бо вже буде запізно починати життя спочатку, розійдемося, щоб знову, уже назавжди, зустрітися там… 
 Мені раптом до відчаю гостро забажалося, аби все, що довгими зимовими вечорами, притулившись до теплого комина, розповідала моя забобонна, обплутана пережитками минувщини мати про тамтешнє буття, було правда: вона ждатиме на мене (або я на неї) на білому, як сніг, оболоку сьомого райського неба, ми візьмемося за руки, й, безтілесні, легко, мов тіні, полинемо крізь ясну небесну блакить до сріблястого леліття зір. 
 @@ -65676,8 +65338,7 @@
 Виповнений весняною водою, яка все ще прибувала, Стрижень узяв нашу посудину на жовто-синю  хвилясту спину і стиха, але владно поніс за течією. 
 З піднятих весел золотисте скрапувала вода, а ми безшелесно, мов у сні, пливли серединою ріки з лабет міста, що тисячооко, проте безсило стежило за нами з пагорбів. 
 Ми проминули спортивні бази з блакитно-зеленим пагінням приланцюгованих човнів, міський причал, гори вивантаженої з барж на салатовий берег крейди, тополиний гай з чорними цятками гайворонячих гнізд у гіллі; і вже сріблясто-синя неозорість залитих повінню луків відкрилася нашим очам, і вже мереживна дуга повислого над Стрижнем залізничного мосту мріла в небі, а ми все ще мовчали, зворушені, заворожені, піднесені видивом висрібленої у сонці, безмежно розпростореної ріки, такої ж осяйної, світлої, простеленої в далеч, як і наше майбуття, наше доросле завтра, і такої ж приязно гостинної та щедрої на втіху. 
 -І так кортіло назавжди полишити шкільні стіни й окунутися в цей зичливий лагідний легіт, по якім пливеш і пливеш, простерши в безхмарне небо весла-руки 
 -… 
 +І так кортіло назавжди полишити шкільні стіни й окунутися в цей зичливий лагідний легіт, по якім пливеш і пливеш, простерши в безхмарне небо весла-руки … 
 Це був наш солодко-дитинний, короткочасний сон, що закінчився, як і всі земні сни, пробудженням у тверезу реальність. 
 Першим пробудився Славко Пасічник та скомандував гучним, жорстким голосом: — Весла — на воду! 
 Ми з Політайлом забили веслами об воду, наче обважніла домашня гуска крилами, іскристі водограї вихопилися з-під весел, але баркас незворушно сунув за течією, і мереживо залізничного мосту все чіткіше пеленало небо над нашими головами. 
 @@ -65736,8 +65397,7 @@
 Промчишся з вітерцем до Пакуля? 
 І кузов заодно притримаєш, щоб вітер не здував… 
 Я хотів віддалитися в гордій самотині, але голова самовільно кивнула на згоду, а ноги почовгали до "опеля": у веснянім Ирії я, мов перелітний птах, марив Пакулем… 
 -…
 -Пакуль — це країна, куди щовесни повертаються з сонячного, казкового щедрого на барви Ирію перелітні птахи, край ясно-жовтого латаття на залитих паводдю луках, край матерів, закушканих у чорні куфайки та вовняні хустки, матерів з чорноземними, як поле, долонями, край, де започатковуються ріки; Пакуль — це країна викладених зеленою шпоришинною мозаїкою доріг і доріжок, сходжених твоїми босими ногами, країна золотистої стерні, повитої в долинах сивим туманом, на плеса яких випливають гуси, поки ти, примостившись під скиртою, химериш собі власний книжний світ; край мальованих чорним по білому тинів, ліс, соняшникових частоколів, заставлених кукурудзинням призьб, що від згадки про них тобі досі завмирає серце; Пакуль — це країна твого першого слова, першої любові, першої зненависті, країна, де започаткувалася недитинна, гіркувата печаль твоїх очей; Пакуль — це твій Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся в широкі світи; Пакуль — це ти сам… 
 +…Пакуль — це країна, куди щовесни повертаються з сонячного, казкового щедрого на барви Ирію перелітні птахи, край ясно-жовтого латаття на залитих паводдю луках, край матерів, закушканих у чорні куфайки та вовняні хустки, матерів з чорноземними, як поле, долонями, край, де започатковуються ріки; Пакуль — це країна викладених зеленою шпоришинною мозаїкою доріг і доріжок, сходжених твоїми босими ногами, країна золотистої стерні, повитої в долинах сивим туманом, на плеса яких випливають гуси, поки ти, примостившись під скиртою, химериш собі власний книжний світ; край мальованих чорним по білому тинів, ліс, соняшникових частоколів, заставлених кукурудзинням призьб, що від згадки про них тобі досі завмирає серце; Пакуль — це країна твого першого слова, першої любові, першої зненависті, країна, де започаткувалася недитинна, гіркувата печаль твоїх очей; Пакуль — це твій Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся в широкі світи; Пакуль — це ти сам… 
 Ледве торкаючись колісьми дороги, перестрибуючи підсохлі, але усе ще підозріливо темні весняні калабані, нанизуючи ясно-зелені поля і верби обабіч шляху, як буревій нанизує зчухране з дерев листя, мчали ми на крилах давньої тітко-дядькової мрії до рідного Пакуля. 
 Ті розпростерті крила, вищерблені, визублені по краях гризотами невдач та гірких розчарувань, ревіли, стогнали, вили обабіч машини, буцім екскорт реактивних літаків, і ми, ошелешені, не могли перекинутися ані словом. 
 Втім, рожева, наче кулька над першотравневою колоною, дійсність промовляла за нас: чим ближче до Пакуля, тим рясніше люду було на весняних полях, і жодного пакульця не залишав байдужим стрімкий лет Солом'яників на власнім "опелі". 
 @@ -65781,9 +65441,7 @@
 Із зеленої корова за зиму стала сріблясто-сизою, буцім вдяглася в риб'ячу луску, а може, вона й насправді переродилася, здаля годі було достоту роздивитися. 
 Біля корови Маньки стрибала на одній нозі половина попелястої курки, а під сосною лежав, меланхолійно вимахуючи хвостом, Нерон-Балалайка в ошийникові з мідною пряжкою. 
 Зачувши дядькове погейкування та дзеленчання інвалідного "опеля", корова Манька, половина зозулястої курки і пес метнулися до берега, стрибнули в холодно-сині хвилі Стрижня і зникли з наших очей: здичавіли… 
 -НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ НА СОЛОМ'ЯНКУ 
 -…
 -А пси ще вдосвіта валували на Солом'янці, а вороння чорними хмарами напливало з лісів та байраків, а солом'янці осудливо хитали головами, наштиркнутими на горстряки парканів, а тітка Дора, збираючи мене й дядька в далеку дорогу, зловісно пророкувала солодкий кінець подорожі в солом'янських палісадниках, де саме достигають полуниці, густо-червоні, наче краплі ранкового сонця, де наливається білим яблучним соком налив, де попід штахетами рясно грониться смородина, а в літніх кухоньках духмяно жаркотять яєшні з ніжно-рожевим солом'янським салом, де дівчата тілисті, наче зшиті з пампушок, а очі в них звабливі, вологі, і це божевілля, безглуздя, безум, шаленство, дурість — жертвувати літом, відпусткою, канікулами, а то й важити життям після стількох майже безслідних експедицій… 
 +НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ НА СОЛОМ'ЯНКУ …А пси ще вдосвіта валували на Солом'янці, а вороння чорними хмарами напливало з лісів та байраків, а солом'янці осудливо хитали головами, наштиркнутими на горстряки парканів, а тітка Дора, збираючи мене й дядька в далеку дорогу, зловісно пророкувала солодкий кінець подорожі в солом'янських палісадниках, де саме достигають полуниці, густо-червоні, наче краплі ранкового сонця, де наливається білим яблучним соком налив, де попід штахетами рясно грониться смородина, а в літніх кухоньках духмяно жаркотять яєшні з ніжно-рожевим солом'янським салом, де дівчата тілисті, наче зшиті з пампушок, а очі в них звабливі, вологі, і це божевілля, безглуздя, безум, шаленство, дурість — жертвувати літом, відпусткою, канікулами, а то й важити життям після стількох майже безслідних експедицій… 
 Ми кивнули головами на знак згоди з тверезим тітчиним реалізмом, закинули за плечі клунки, повні юної наснаги та рожевих надій, і вийшли на вулицю, де просто двору Солом'яників уже пахкав паровоз. 
 Строгий профіль дядька Якова у темно-синій парадній формі вирізьблювався у кабіні крізь сизі оболоки пари та диму, що затушковували машину. 
 На тендері порядкував Андрій Політайло з обличчям, темним від вугільного пилу і солом'янської піщуги. 
 @@ -65797,9 +65455,8 @@
 Я все ж з вами…" 
 Тої миті дядько Денис з приступки паровозної кабіни рішуче махнув рукою: тітка Дора заголосила на ґанкові, буцім по померлім, заґелґотіло в небі вороння, запащекували голови солом'янчан на штахетах, з новим завзяттям завалували, забрязкотіли ланцюгами пси, а оркестр залізничників дружно ударив традиційний туш. 
 Проте, переважуючи грім оркестру, притлумлюючи зловісне виття псів, пригинаючи вершини гінких тополь обабіч вулиці і струшуючи зеленки по садах, брижачи синє, гаптоване пасмами диму небо (аж сонце загойдалося, ніби віддзеркалене в потривоженім плесі Стрижня), тричі прогув наш паровоз, важко підім'яв вали сухого сипучого піску і рушив у незвідані простори Солом'янки, що застережливо дихали навстріч медово-упокійливим полуничним духом… 
 -1971 р.  
 -
 - Дощі у травні Доктор біологічних наук Андрій Васильович Приймак (підлеглих по лабораторії і Колег в інституті він привчив вимовляти замість Приймак — Прймак, а якщо хто забувався — уперто поправляв) не любив, згадувати свого дитинства. 
 +1971 р.   
 +Дощі у травні Доктор біологічних наук Андрій Васильович Приймак (підлеглих по лабораторії і Колег в інституті він привчив вимовляти замість Приймак — Прймак, а якщо хто забувався — уперто поправляв) не любив, згадувати свого дитинства. 
 Рахунок дням своїм і рокам вів од того дощового ранку, коли з диктовим чемоданчиком у руці, у бавовняному костюмчику й парусинових черевиках вийшов на привокзальний майдан і, довідавшись, що до університету — три трамвайні зупинки, почимчикував пішки, аби заощадити на трамвайному квитку. 
 А в глибині душі Андрій Васильович знав, хоч і не часто признавався собі в цьому, що нове життя його почалося на екзамені з математики: він зумів прихилити до себе не так знанням, як вродженою селянською впертістю відомого академіка (тоді він, правда, був ще не академіком — лише членом-кореспондентом ). 
 Згодом Андрій Приймак одружився з його дочкою, тесть допоміг початкуючому вченому подолати перші, найважчі щаблі наукової й адміністративної кар'єри. 
 @@ -65831,8 +65488,7 @@
 По телефону Приймак завжди розмовляв підкреслено офіційно, навіть з дружиною. 
 — Андрійку! 
 Невже це ти?! 
 -Ой, чортяко, скільки років я тебе не чув і не бачив! 
 -— заволало в трубці, аж дзвеніла мембрана. 
 +Ой, чортяко, скільки років я тебе не чув і не бачив! — заволало в трубці, аж дзвеніла мембрана. 
 — Вгадай, хто дзвонить! 
 Не вгадуєш? 
 Льонька Утікайло з Товстоліса! 
 @@ -65979,8 +65635,7 @@
 За містком, де дорога збігала в яр, йому стало страшно: ніколи ще не ходив Андрій так далеко від свого села. 
 Житами котилися, наче величезні гадюки, зелені хвилі, в акацієвому гайку над яром тривожно стрекотіли сороки, з-за скирти торішньої соломи визирало щось таке, що й імені йому не було. 
 Андрій плакав зі страху, але йшов і йшов шляхом — назустріч учительці... 
 -...
 -З дому Андрія Васильовича проводжали, як завжди, всією родиною. 
 +...З дому Андрія Васильовича проводжали, як завжди, всією родиною. 
 Дружина впакувала валізу, набивши її свіжими сорочками та модними краватками. 
 Посиділи на прощання, як належить у порядних сім'ях. 
 Тоді гукнули з балкона шоферові — щоб зайшов і взяв валізу. 
 @@ -65994,11 +65649,7 @@
 Досі, коли їхав уночі поїздом, з жахом уявляв, що міг би на все життя зав'язнути десь там, де заздро, як уявлялося Андрію Васильовичу, блимають навздогін експресу вогники занесених снігами хат. 
 Сьогодні йому вперше подумалося, що в цьому комфортабельному купе спального вагона їде зовсім не він, Андрій Приймак, а хтось інший. 
 А справжній Андрій Приймак усе ще йде вербовим шляхом — маленький, голодний, закоханий у вчительку... 
 -1980  
 -
 - Тигролови ЧАСТИНА ПЕРША Розділ перший ДРАКОН 
 -...
 -Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. 
 +1980   Тигролови ЧАСТИНА ПЕРША Розділ перший ДРАКОН ...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. 
 Не з китайських казок і не з пагод Тібету — він знявся десь з громохкого центру країни "чудес", вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами... 
 Над безмежжям Уралу... 
 Через хащі Сибіру... 
 @@ -66006,8 +65657,7 @@
 Через дикі кряжі Зайбакалля... 
 Через Становий хребет, — звивався над ним межи скель і шпилів... 
 Високо в небі, сіючи іскри й сморід, летів і летів у безмежній ночі. 
 -...
 -Палахкотів над проваллями... 
 +...Палахкотів над проваллями... 
 Звивався над прірвами... 
 Пролітав із свистом спіраллю над диким бескиддям і нагло зникав десь у надрах землі — занурювався, як вогненноокий хробак, зі скреготом і хряском у груди скелястих гір, свердлив їх з блискавичною швидкістю, розсипаючи іскри. 
 Зникав... 
 @@ -66270,8 +65920,7 @@
 А рука не в одного тяглася до шапки, щоб стягти її до сирої землі: "Земля тобі пером, безумний сміливцю!" 
 Пригадувались слова, кинені якось ним у темряві ночі зі стогоном: — Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючиї Та з розпукою крізь стиснені щелепи: — Жить! 
 — Відплатить!!. 
 -...
 -Або вмерти. 
 +...Або вмерти. 
 По цілій масі змарнованих, знеосіблених людей ніби хто струм пропустив. 
 Геть скільки їх тут стояло — в кожного сколихнулося серце. 
 Давно розчавлена людська гідність підводилась рвучко... 
 @@ -66304,15 +65953,13 @@
 У м'яких купе мрійно і затишно. 
 Заставлені квітами, набиті валізами і патефонами, осяяні світлом різнокольорових абажурів, вони були заселені експансивними і горластими мешканцями різного віку й статі. 
 Цілий експрес був набитий ними, творячи окремий світ — світ на колесах, і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної "шостої частини світу" — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану. 
 -...
 -Інженери і авіатори, ударники і так літуни, партробітники і туристи, колгоспні колективізатори і радгоспні бюрократи, раціоналізатори й індустріальні авантюрники, прокурори і розтратники, потенціальні злодії й імпотентні фарисеї... 
 +...Інженери і авіатори, ударники і так літуни, партробітники і туристи, колгоспні колективізатори і радгоспні бюрократи, раціоналізатори й індустріальні авантюрники, прокурори і розтратники, потенціальні злодії й імпотентні фарисеї... 
 Цивільні і військові... 
 Працівники органів "революційної законності" і контрабандисти... 
 І літні "відповідальні" панії, і ексцентричні, але так само "відповідальні" панни, чи то пак "товаришки" пані і "товаришки" панни з коханцями й без коханців, з портфелями і без, з партстажем і без... 
 Закохані "кішечки" і ще більш закохані "котики"... 
 Відповідальні відрядженні і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без... 
 -...
 -Експансивні відкривателі давно відкритого і зухвалі рекордсмени давно перейденого. 
 +...Експансивні відкривателі давно відкритого і зухвалі рекордсмени давно перейденого. 
 Шукачі карколомних пригод, а ще більше карколомних кар'єр. 
 Шукачі щастя і довгих карбованців. 
 Аматори довгих відряджень і ще довших чисел в банкових чеках, передбачених К 3 О Том ("Кодекс Законов о Трудє"). 
 @@ -66499,8 +66146,7 @@
 Експрес не рушав доти, доки не чіплявся останній пасажир. 
 Провідники всіх своїх знали в обличчя і могли здалеку точно устійнити, чи вештається ще котрийсь по юрбі, а чи сіли всі. 
 Рушили від Байкалу, експрес довго смердів рибою і дуднів баргузинським та взагалі прибайкальським чи "про"байкальським фольклором. 
 -То шукачі щастя їли омулі, ревли "Славноє морє, священний Байкал" і розповідали та вислухували легенди, трагедійні і героїчні історії, анекдоти та географічні й природознавчі довідки про те дивне море, в якому вода стоїть вище, ніж у всіх інших морях, бо: 
 -..."
 +То шукачі щастя їли омулі, ревли "Славноє морє, священний Байкал" і розповідали та вислухували легенди, трагедійні і героїчні історії, анекдоти та географічні й природознавчі довідки про те дивне море, в якому вода стоїть вище, ніж у всіх інших морях, бо: ..."
 І ото у дні є дірка. 
 І йде та дірка аж до Льодового океану. 
 А там, як відомо, лід. 
 @@ -66609,11 +66255,9 @@
 — І піти, побігти туди... 
 Знову тунелі... 
 Потім експрес влітав у ніч, як у суцільний тунель, і, запалавши вогнями та опустивши фіранки, летів у фантазію. 
 -Гойдаючись під звуки патефонних танго і фокстротів, гомонячи, відступаючи, люблячи й мріючи, мріючи, мріючи... 
 -— летів, миготів десь у казку. 
 +Гойдаючись під звуки патефонних танго і фокстротів, гомонячи, відступаючи, люблячи й мріючи, мріючи, мріючи... — летів, миготів десь у казку. 
 Творив її і стремів у неї, гублячи межу між дійсним і фікцією, між фактами та їх інтерпретацією. 
 Гуготів у неї і був уже її часткою — часткою світу пригод, того царства Арсеньєва, того царства Дерсу-Узала і Амба.  
 -
 В салоні-вагоні було ясно і затишно. 
 В стелі крутились віяла, оберталися нечутно по горизонталі, творючи лагідний вітер. 
 На сніжно-білих столиках в такт поїздові видзвонювали малиновим дзвоном пляшки: червоне "Бордо" і пиво, коньяк і лікери, і золотоверхові портвейни — стоять вони купками, не відкорковані, посередині білих обрусів і гомонять срібно. 
 @@ -66756,8 +66400,7 @@
 Кельнер, пива!!. 
 І розливаючи пиво в склянки, веселий "професор" авторитетно починає виклад на природничу, географічну, а разом і на релігійну тему, про те, "як Бог сотворив той химерний край", те золоте ельдорадо, куди вони їдуть і що в нім "сам чорт ногу зломить, поки розшолопає, що й до чого". 
 Отже... 
 -...
 -Відомо, що там усе є. 
 +...Відомо, що там усе є. 
 Все, що існує у цілім світі, є й там, як у музеї, скажімо. 
 І тварини, і рослини, і все!.. 
 Нема тільки бананів та мавп, якщо не числитися з дослідами Дарвіна, та крокодилів, якщо вважати за крокодилів лише те, що плаває у воді десь там поблизу хеопської піраміди. 
 @@ -66902,8 +66545,7 @@
 Тер свого чуба, тер скроні і ніяк не міг загальмувати навали тривожних спогадів, що враз завирували в ньому, зв'язані з тим проклятим іменем... 
 Це ж той диявол... 
 Це ж той, що він з ним пегодеп був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя, либонь. 
 -...
 -Він пригадує ту виняткову епопею перед двома роками — епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком та авіаконструктором, приятелем літуна Чухновського, — над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини. 
 +...Він пригадує ту виняткову епопею перед двома роками — епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком та авіаконструктором, приятелем літуна Чухновського, — над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини. 
 Брр... 
 Тії очі з кривавими росинками на віях, — вони стоятимуть перед ним вічно... 
 Що він з ним не робив!.. 
 @@ -66951,8 +66593,7 @@
 То знайоме йому, відколи він попсував собі нерви на тій роботі... 
 Наливав коньяк тремтячою рукою і жлоктав. 
 А асоціації напирали, як вода крізь прорвану греблю. 
 -...
 -Наврочив диявол! 
 +...Наврочив диявол! 
 Після того мовби наврочив. 
 Він пригадує ті задушливі безсонні ночі, що тільки йому одному відомі. 
 І маячіння в них... 
 @@ -67487,9 +67128,7 @@
 І сміються, сміються дзвінкі дівочі голоси, і скачуть луни лугом, горою... 
 Пахне терпкий-терпкий чебрець під бором... 
 Він лежить на гарячій печі і дивиться, як горить лампада і мерехтять образи під королівськими рушниками. 
 -А мати крутить веретено і снує тонюньку-тонюньку пісню: 
 -...
 -Мати ж моя пава, Тепер я пропала, Що ти ж мене туди дала, Де я й не була... 
 +А мати крутить веретено і снує тонюньку-тонюньку пісню: ...Мати ж моя пава, Тепер я пропала, Що ти ж мене туди дала, Де я й не була... 
 Мати ж моя вишня… 
 Мати ж моя вишня... 
 Хтось у ньому, непокірний і бунтівливий, хоче підвести йому голову, але вона не підводиться. 
 @@ -67533,7 +67172,6 @@
 Мати ж моя вишня..." 
 І замовкло. 
 Як іскра, заллята водою.  
 -
 Місяць, що зійшов над хребтами лісистих кряжів, стояв, мов вогненний щит, низько прибитий до брами в нові краї, в невідомі світи. 
 Він здавався живим — то яснів, то темнів, надимаючись. 
 То обличчя! 
 @@ -67810,7 +67448,6 @@
 Думки ще вовтузились, але важка втома, непереможний сон і спокій підступили і збороли його... 
 По короткій боротьбі він здався. 
 Змикаючи очі, бачив лиш, як дівчина ходила по хаті, мов пливла, ставна та горда і заразом насмішкувата...  
 -
 Сонце залляло стіл і ткало золоті прошви на білій скатертині. 
 На столі сиділо ведмежа і кумедно хапало себе передніми лапами за писок — ловило бджолу, що хоробро вилась навколо, намагалась на той писок сісти. 
 Малий ласун, що вічно тикав свого носа у солодке, бо бабуня його мизила, мав тепер з того клопіт. 
 @@ -68255,7 +67892,6 @@
 Зраділе ведмежа, вхопившись зубами за пілку спідниці, сіпало її з радісним бурчанням. 
 Ластилось, як мала дитина, і теж просило їсти. 
 Бабуся його любила і мизила, як дитину.  
 -
 Перед хатою цвітуть гвоздики. 
 Насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками, — червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися ген скрізь по схилу до річки і аж у ліс і перегукуються пишними кольорами серед безлічі інших квітів в морі яскравої зелені, буйної і соковитої. 
 Великими суцільними масивами рожевіє плакун. 
 @@ -68341,8 +67977,7 @@
 — Кажіть, я й так чую... 
 Ось доперу... 
 — Як ти думаєш, що з нашими? 
 -Дівчина протягла, кепкуючи: — Ну-у... 
 -А що з нашими? 
 +Дівчина протягла, кепкуючи: — Ну-у... А що з нашими? 
 Їдуть десь. 
 — Бозна... 
 Таке ж .тепер настало, Господи прости! 
 @@ -68917,8 +68552,7 @@
 — От хто справді спортив дерево! 
 — Знаменита гвинтівочка, знаменита! 
 Ач, як довбе!.. 
 -Спасибі Блюхерові! 
 -— тішився старий Сірко. 
 +Спасибі Блюхерові! — тішився старий Сірко. 
 — Знающий стрілець. 
 Добрий з тебе цілок, синку! 
 Що трохи вище взяло — то нічого, то рушниця забирає трішки вгору. 
 @@ -69114,8 +68748,7 @@
 А з ними хоч до дідька в зуби! 
 А розумні стерви! 
 Ти ж глянь — вони розуміють, що це ми про них говоримо, ач як скіряться. 
 -Заливай! 
 -— покликав Грицько, і страшний широкогрудий якут підбіг, зазираючи в очі. 
 +Заливай! — покликав Грицько, і страшний широкогрудий якут підбіг, зазираючи в очі. 
 Усе в нього, як у німецької вівчарки, але на масивних лапах, груди, як у вепра, а очі іскряться й мерехтять, повні буйної сили, безоглядної сміливості і вірності. 
 Грицько поплескав його по страхітній морді. 
 — Це Наталчин дружок! 
 @@ -69580,8 +69213,7 @@
 — От-такої!!. — це Гриць розпучливо. 
 — Куди ти преш, Марійко, куди ти преш, цілуватись, кирпата?!. 
 Я ж ось!.. 
 -— Тю-тю-у... 
 -Ото ти такий?.. 
 +— Тю-тю-у... Ото ти такий?.. 
 Ха-ха-ха!.. 
 З отакими-о губами?!. 
 Іди, там он моя кобила, ха-ха-ха!.. 
 @@ -70109,7 +69741,6 @@
 Під столітнім дубом лицем угору лежала Наталка. 
 В головах сідло. 
 Дівчина лежала нерухомо і дивилась широко розплющеними очима просто себе вгору і лише зрідка кліпала — з віт падала роса.  
 -
 Ще сонечко не позолотило вершини найвищих дерев, як Сірки розпрощалися з Морозами. 
 Швидко зібрались і рушили, кожен за своїм маршрутом. 
 Морози пішли на південь, Сірки — на північ. 
 @@ -70419,8 +70050,7 @@
 Як сонце похилило на захід, Григорій з батьком вирядились і пішли, захопивши бінокль, сітки проти мошки, сокиру й зброю. 
 Рушаючи, батько зняв кашкета і перехрестився. 
 Перші кілометри батько читав новакові "інструкцію" щодо пантовки. 
 -...
 -Сидіти тихо, хоч би навіть блохи з'їли зовсім. 
 +...Сидіти тихо, хоч би навіть блохи з'їли зовсім. 
 Не чхати, не кашляти — і іншого нічого не робити, хоч би й цілу ніч довелось... дивитись у віконечко, не спускаючи очей з солонця, дивитись обома. 
 Стріляти йому, цебто Григорієві, першому. 
 Без заперечень! 
 @@ -70868,8 +70498,7 @@
 Приголомшений Григорій стояв посеред двору як вкопаний. 
 Відчував, як у грудях скажено билося серце. 
 Так, ніби його кинуто з височенної скелі на землю, в провалля. 
 -Змішане почуття тривоги, здивування, скаженого руху, неспокою... 
 -— ціла буря найдивовижніших почувань та асоціацій опанувала ним. 
 +Змішане почуття тривоги, здивування, скаженого руху, неспокою... — ціла буря найдивовижніших почувань та асоціацій опанувала ним. 
 Помалу буря уляглась, а натомість росло невиразне, бентежне передчуття чогось страшного. 
 Вовчий інстинкт прокинувся, як у того Рушая, і віщував недобре. 
 Він тормосив чуба, хмурив брови і стояв так посеред двору, дивлячись в блакитний обрій, де в сонячній імлі зникли літаки. 
 @@ -71203,8 +70832,7 @@
 І враз ніби його хто нагло вдарив під серце. 
 Аж дух захопило. 
 Захвилювався, розгубивсь... 
 -...
 -На камені, по тім боці, зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу... 
 +...На камені, по тім боці, зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу... 
 Вода плюскотіла, збігала срібним струмочком. 
 Наталка! 
 Гола і дивна, як мавка лісова. 
 @@ -71318,8 +70946,7 @@
 Бурчала на "старого", що задумав "занапастити дитину". 
 Крім хлопців, на заготпункті ночували ще два цікавих типи. 
 Цікаві тим, що були п'яні і все розповідали один одному (бо Мокієнкам давно вже набридло слухати), як вони вчора увечері стріляли і як їх ведмеді "мало не поїли". 
 -Один з них був голова гольдяцького мисливського колгоспу імені Хагаєвича, з р. 
 -Хунгарі, росіянин, на прізвище Судаков. 
 +Один з них був голова гольдяцького мисливського колгоспу імені Хагаєвича, з р. Хунгарі, росіянин, на прізвище Судаков. 
 Другий — з-за Амуру, з річки Анюй, — голова якоїсь сільради, Тищенко Макар, українець. 
 Обидва дебелі, міцно збиті, обидва "не любили випити", тільки один — Судаков — низенький, забайкалець з походження, другий — здоровенний амурець, лубенець з походження. 
 Вони щирі приятелі, хоч розділяла їхні хати тут територія, на якій могла б вміститись ціла, скажім, Польща. 
 @@ -71626,7 +71253,6 @@
 Навпростець. 
 А в очах... 
 А в очах йому стояли сльози.  
 -
 З того ізюбра, з ніжок, пізніше Наталка пошила собі унти, лапчаті. 
 Чотирьох ніжок було мало — це лише на один унт, — але вона добавила ще чотири від тих, що були з пантування, і пошила. 
 Розцяцькувала їх горностаєвими сніжинками, оторочила риссю. 
 @@ -71914,13 +71540,9 @@
 Ей, ви (гидка лайка)!.. ілі вас прігласіть?!. 
 Пилка — чирги... чирги.... 
 Небо синє та холодне, і пустеля — пустеля. 
 -І раптом на лютім морозі, підпихаючи тяжку, тугу пилку, зринає голос, зовсім молоденький, журливий дівочий голос, ніжний, степовий, як чайчине ячіння: 
 -...
 -Ой, куди ж, куди, куди Я тепер попала, — Замело й малі сліди Там, де я ступала!.. 
 +І раптом на лютім морозі, підпихаючи тяжку, тугу пилку, зринає голос, зовсім молоденький, журливий дівочий голос, ніжний, степовий, як чайчине ячіння: ...Ой, куди ж, куди, куди Я тепер попала, — Замело й малі сліди Там, де я ступала!.. 
 Чайчине ячіння, — туга безмежная... 
 -А другий голос, такий же юний і журливий, підтримує, горнеться в холоді до першого, як волошка до волошки: 
 -...
 -Там, де я ступала, Там, де я страждала... 
 +А другий голос, такий же юний і журливий, підтримує, горнеться в холоді до першого, як волошка до волошки: ...Там, де я ступала, Там, де я страждала... 
 Мати ж моя, мати ж моя, — Я ж тепер пропала!.. 
 — Адставіть пєсні!!. 
 І клац-клац закривкою. 
 @@ -71941,8 +71563,7 @@
 Здавалось — він не зрушить їх. 
 Стояв і дивився туди, підсвідомо то знімав гвинтівку, то чіпляв її знову... 
 Вже все було готове до вимаршу, а він не рухався, — мов загіпнотизований, дивився на той бік, у темряву. 
 -І ніхто не знав, що відбувалося в нім. 
 -Наталчин голос вернув його до дійсності!: — Ну ж!.. 
 +І ніхто не знав, що відбувалося в нім. Наталчин голос вернув його до дійсності!: — Ну ж!.. 
 — Вона стояла напроти нього і промовила те "ну ж" сердито, а очі запливли їй при зорях іншим, підозрілим блиском. 
 — От іще!.. 
 Гукай його... 
 @@ -72225,8 +71846,7 @@
 — ...Ой, та й спишу я всю досаду на листу, — журився дівочий голос: — Ой, та й пошлю я в славний город Пол-та-ву... 
 — Пошли, пошли, — насмішкуватий парубоцький голос: — Пошли, дівко, і прямо до голови горсовета. 
 Хай сучий син дочитає, як його хрещеники — розкуркулені, то так... 
 -Другий парубоцький понуро, наче про себе: — І напиши йому привєт... в гроб!.. в могилу!.. в дошку і в Ноїв ковчег!.. 
 -— заграв він енергійну моряцьку молитву і зашморгнув моряцьким вузлом. 
 +Другий парубоцький понуро, наче про себе: — І напиши йому привєт... в гроб!.. в могилу!.. в дошку і в Ноїв ковчег!.. — заграв він енергійну моряцьку молитву і зашморгнув моряцьким вузлом. 
 Сплюнув. 
 Дівчина притихла, а потім насмішкувато: — А ти, видать, з попів. 
 Чим він тобі так допік? 
 @@ -72790,8 +72410,7 @@
 Оселедець з оцетом двічі. 
 Біфштекс двічі. 
 Капусту з цибулею двічі. 
 -Яєчню по п'ять яєць з салом двічі!.. 
 -— не спитав, скомандував. 
 +Яєчню по п'ять яєць з салом двічі!.. — не спитав, скомандував. 
 Гарсон вилупив очі: — Все подавати зразу? 
 — Будь ласка, все зразу! 
 — Єсть!.. — подався, й вже чути десь за буфетом його веселий, бойкий голос: "Вина карафку... горілку двічі... біфштекс двічі... двічі... двічі..." 
 @@ -73122,15 +72741,13 @@
 Вернувся добрий гумор, упевненість і душевний спокій. 
 Тут — вони вдома! 
 О, тут вони господарі! 
 -Слухаючи, як шуміли кедрачі назустріч, як височенні кедри похитували коронами привітно, переповідаючії вічну свою казку а чи звітуючи за дні розлуки, Григорій відчув приплив буйної, дикунської радості, а воднораз, — непереможної сили, що вирувала в нім. 
 -Го-го! 
 +Слухаючи, як шуміли кедрачі назустріч, як височенні кедри похитували коронами привітно, переповідаючії вічну свою казку а чи звітуючи за дні розлуки, Григорій відчув приплив буйної, дикунської радості, а воднораз, — непереможної сили, що вирувала в нім. Го-го! 
 Хтось там на нього насувається?! 
 То ми ще подивимось. 
 О, ми ще подивимось! 
 Доки він тут — нема тії сили, щоб його звідси викурила, щоб взяла його живцем. 
 І не знаючи, як виладувати ту снагу і ту безвідчитну тваринячу радість від життєвої наснаги, хлопці пускали коні вчвал, стріляли в пні і стовбури і гоготіли, як азіати. 
 "Так, ми ще подивимось!"  
 -
 Вдома Гриць розповідав Наталці про їхні парубоцькі походеньки. 
 Про химерних розмальованих дівчат, про музики, про мащені фарбою губи, про дивацькі танки... 
 Про весь той "цирк". 
 @@ -73174,8 +72791,7 @@
 З того цей пастух і живе. 
 Та от... 
 Ех!,. 
 -Ну, як, козаче, га? 
 -— спитав Григорія посміхаючись. 
 +Ну, як, козаче, га? — спитав Григорія посміхаючись. 
 Старий шукав підтримки. 
 Вагався дід. 
 Ніколи не вагався, а тепер вагався. 
 @@ -74121,7 +73737,6 @@
 Він прощався з нею і гірко плакав... 
 А коли схопився зі сну — сльози теклі по щоках. 
 Швидко перевзув унти, підперезався набійницею, перекинув вінчестер за спину і, ставши на лижви, пішов швидко у ніч.  
 -
 Ще було темно, ще тільки благословилось на світ, а в Сірковій хаті уже горів вогонь. 
 Почувши шерех здалеку, собаки забрехали. 
 Григорій тихо свиснув, і собаки вмить опинилися біля нього, кидались під ноги, радісно лащились. 
 @@ -74335,7 +73950,6 @@
 — І, тільки діставши слово, поцілувала й пустила. 
 Ще не розвиднилось гаразд, як з Сіркової заїмки в мороз, що стояв туманом, вийшли і попливли помалу по снігу двоє озброєних, на лижвах, з рюкзаками за плечима, а за ними великий якутський пес. 
 Перейшли падь і пірнули в нетрі.  
 -
 Однієї ночі на Н-ській заставі на Маньчжурськім кордоні, біля станиці Пашкове, там, де Амур, стиснений обабіч горами і нетрями, лежить чистою, але досить вузькою смугою, — зчинилась тривога. 
 На великім відтинку почалася стрілянина. 
 Почалась вона з далекої пожежі і кількох вибухів там. 
 @@ -74482,7 +74096,6 @@
 Шлях туди — десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. 
 А чи в героїчну битву і смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну. 
 Шлях прослався вперед, а думки летіли назад, — тим своїм безконечним слідом через снігові пустелі і нетрища, що ними мчав одинокий пес, вірний і до кінця відданий чотириногий товариш, припадаючи к сліду по-вовчому, — туди, до засніженої, загубленої в нетрищах домівки суворих тигроловів.  
 -
 Краєва преса була сповнена сенсаційними повідомленнями. 
 Перше: Чільна сторінка офіціозу "Тіхоокеанская звезда" чорніла жалобою. 
 Під грізною чорною шапкою — "СМЕРТЬ ВРАГАМ НАРОДА!!" та "ВИ УМЄРЛІ, НО ДЄЛО ВАШЕ ЖИВЬОТ! 
 @@ -74551,8 +74164,7 @@
 Слухав, що гомонять люди, хмурився і мовчав собі. 
 Люди теж нічого особливого не гомоніли, вони більше помовчували. 
 Так їх вимуштрувало життя та й вся ота писанина. 
 -І до сенсацій таких вони звикли, бо їх так рясно, та ще й не таких! 
 -— ого, — що, здавалося, без них ціле життя в цім світі стане ненормальним. 
 +І до сенсацій таких вони звикли, бо їх так рясно, та ще й не таких! — ого, — що, здавалося, без них ціле життя в цім світі стане ненормальним. 
 То бо стало стилем цілої цієї збожеволілої країни, всі ті "диверсії", "нарушителі", "вороги народу", "процеси", "бдітєльность", "знищення", "розстріли", "чекісти", "енкаведисти", "орденоносці герої", "прокльони", "тюрми", "диверсанти", "шпигуни" і т. д. і т. п. 
 Почаділи, подуріли. 
 Геть всі люди подуріли. 
 @@ -74580,7 +74192,6 @@
 А було все те, що вже чув. 
 І більше ні слова. 
 Читання кінчилося тям, що він спересердя викинув газети ті всі в піч.  
 -
 Другого дня після приїзду Сірка з Хабаровська, надвечір, прибіг Заливай. 
 Хвора і одноока тепер Нерпа і Рушай зчинили раптом радісну гавкогняву. 
 Старий Сірко відчинив на ту гавкотняву двері... 
 @@ -74648,7 +74259,6 @@
 Нишком вимолюючи зовсім-зовсім небагато — зустрічі. 
 Бодай на старість. 
 Бодай наостанку літ.  
 -
 Гриць прип'яв Заливая, щоб не втік. 
 Так звеліла мати. 
 І вона вже біля нього ходила, як біля дитини. 
 @@ -74662,9 +74272,7 @@
 Одчайдушний і безмежно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче серце. 
 Подався доганяти без надії догнати. 
 Але — сміливі завжди мають щастя. 
 -1943  
 -
 - Після Крейцерової сонати "Покласти б голову в коліна... 
 +1943   Після Крейцерової сонати "Покласти б голову в коліна... 
 Відчути б руку на чолі..." 
 Сентиментальність! 
 Хай загине І пам'ять ніжних на землі. 
 @@ -74674,9 +74282,8 @@
 Хай загине! 
 Йдемо! 
 Під марш! 
 -По землі!  
 -
 - Вперед Ні слова про втому! 
 +По землі!   
 +Вперед Ні слова про втому! 
 Ні слова про спокій! 
 Хай марші лунають бадьорі й гучні... 
 Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні...   
 @@ -74687,9 +74294,8 @@
 Ми вийшли давно вже у путь нам відому, Хай кулі ворожі назустріч летять. 
 Ні слова про спокій! 
 Ні звуку про втому! 
 -Вмремо, — а здобудем ключі від життя.  
 -
 - Ворон Він помер серед зими, в січневі морози, а напровесні душа його вселилася в старого чорного ворона, що жив у пущі. 
 +Вмремо, — а здобудем ключі від життя.   
 +Ворон Він помер серед зими, в січневі морози, а напровесні душа його вселилася в старого чорного ворона, що жив у пущі. 
 То було солодке, тремтке пробудження після ночі, що її започаткувала смерть: шерех сухого торішнього листу, повів вітру, що лоскотав воронові пір'я, стрекіт сороки в березняку, гомін дрібного птаства внизу, у гущавині лісу, скрики журавлів на болоті, ласкавий доторк сонця до більмаків на очах, що все прозорішали. 
 Вершину дуба розгойдував вітер, і воронові здавалося, що разом з ним вигойдується весь світ. 
 По тому він підняв повіки, і ярка небесна синь хлюпонула в очі, йому аж запаморочилося в голові, в тій сині пливло рожевувате сонце, смаковите, звабливе, сонце, яке хотілося дзьобнути. 
 @@ -74866,13 +74472,7 @@
 Грицькова душа переселилася в капустину, але пізньої осені качан зрубали. 
 Грицькова душа переселилася в осот. 
 Щоліта осот виполювали, рубаючи сапками біле витке коріння, і щоліта він проростав з чорної масної землі та знову зеленів на городі... 
 -1968  
 -
 - Повстання  
 -
 -Андрієві Заливчому  
 -
 -I   Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста.   
 +1968   Повстання  Андрієві Заливчому  I   Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста.   
 Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. 
 Спало тихе місто і не знало — скоро Звідкись грізний гримне стріл.   
 Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав.   
 @@ -74883,17 +74483,15 @@
 І серця тривога стисла в чорних лапах.   
 Затремтів напружено мотор. 
 Мов приріс наган до пальців, Ох, уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир.   
 -...
 -А надвечір — все укрив туман. 
 +...А надвечір — все укрив туман. 
 Сніг лягав (м'яко-м'яко танув...) 
 На заціплений в руках наган, На червоночорну рану.   
 II   Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки. 
 Наче хвиля, защемить печаль, Жалобні Шопена звуки Розіллє, ридаючи, рояль.   
 Душ блакить пекучо повна вщерть; Розгорілась, ятриться любов'ю: За життя розплата тільки кров'ю, Тільки смертю переможеш смерть.   
 III   Гарячкове стукав, поспішав телеграф, Знову кинув іскру комітет: — Кров горить на наших прапорах, Наша кров.   
 -— Вперед!  
 -
 - Як закувала зозуля У хаті баби Устини не зачинялися двері. 
 +— Вперед!   
 +Як закувала зозуля У хаті баби Устини не зачинялися двері. 
 Вбігла сусідка, у фартусі, просто від печі. 
 Тільки-но вона вийшла — принесло бригадира Тодося. 
 Навіть дід Антип, який поскаржується па ноги, і той причвалав подивитися на диво. 
 @@ -74962,9 +74560,7 @@
 — Він поправив батькову шкарпетку, що сповзла па черевик. 
 Дід Антип задоволене слухав, як розмірене тіктакали ходики, наче сперечаючись з новеньким будильником, купленим цього літа в сільмазі, та все жалкував, що не було в ньому такої зозулі, як у баби Устини. 
 Хай би і в його оселі кувала на довгі роки!.. 
 -Житомир, 1952  
 -
 - Тихоня Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. 
 +Житомир, 1952   Тихоня Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. 
 Десь на другий чи третій день по приїзді в село його бачили на колгоспнім дворі. 
 Це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських хлопчаків, огрубілих, засмаглих, немов налаштованих до роботи, їх охоче відправляли в поле, кого до жаток, кого до снопів, навіть найменшого з них, пустуна Петрика, взяли у водовози, а Толя неприкаяно походжав батіжком, заздрив їм та все натякав заклопотаним бригадирам, що і він робітник. 
 Ті дивились на нього трохи здивовано, з неприхованим недовір'ям і питали: — Що ж ти вмієш робити? 
 @@ -75025,8 +74621,7 @@
 Зачувши воду, Тихоня рвучко підвела голову, витягла шию, і, може, вперше в житті заіржала — розпачливо, дико, на все поле. 
 Її мучила спрага... 
 — Ей, хазяї, напоїть Тихоню! — вигукнув Петрик, зло прицвьохнувши батіжком. 
 -...
 -Не били і не лаяли, як звичайно, Толя уже й перестав благати її — вона сама потягла линку, але зовсім не туди, де мав кластися стіг. 
 +...Не били і не лаяли, як звичайно, Толя уже й перестав благати її — вона сама потягла линку, але зовсім не туди, де мав кластися стіг. 
 Горблячись від натуги. 
 Тихоня стрімголов пішла до води... 
 — Так ось чому вона зноровіла! — сказав Маковей, кинувши в барабан розкручене перевесло.— Це так доглядали її... 
 @@ -75088,9 +74683,8 @@
 — Що за добряк? — дивувалися пасажири, вминаючи Толині яблука. 
 А там, десь за вікнами, басок чергового все ще крикливо доводив, що коням на перон ходити заборонено... 
 1[1] Линка — сталевий канат, яким за допомогою спеціального пристрою відтягають солому й полову на скирту. 
 -2[2] Каштанка — тут: кінь каштанової масті.  
 -
 - Соловей Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. 
 +2[2] Каштанка — тут: кінь каштанової масті.   
 +Соловей Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. 
 Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б'ється в грудях серце, Душу роздираєш. 
 Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. 
 Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. 
 @@ -75102,9 +74696,8 @@
 Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! 
 Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться. 
 А мені такая пісня Душу роздирає! 
 -— Гірше б'ється моє серце, Аж дух замирає, Пугач мені так годиться Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.  
 -
 - Гуде вітер вельми в полі!.. 
 +— Гірше б'ється моє серце, Аж дух замирає, Пугач мені так годиться Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.   
 +Гуде вітер вельми в полі!.. 
 Гуде вітер вельми в полі! 
 Реве, ліс ламає; Плаче козак молоденький, Долю проклинає. 
 Гуде вітер вельми в полі! 
 @@ -75115,13 +74708,11 @@
 Одірви ж од серця тугу, Рознеси по полю!.. 
 Щоб не плакався я, бідний, На нещасну долю. 
 А коли сього не зробиш, Кинь мене у море! 
 -Нехай зі мною потоне, Нехай моє горе".  
 -
 - Ти пробач... 
 +Нехай зі мною потоне, Нехай моє горе".   
 +Ти пробач... 
 Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, — Я з тобою і нерівний, і розкиданий. 
 -Се тому, що я боям довіку відданий, Се тому, що я шаленим бурям рідний, Що в тебе таке нервове, ніжне личенько...  
 -
 - Лебедина зграя Роман Наш старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий Вавилон, що, окрім назви, запозиченої з Дворіччя, не має нічого спільного з Вавилоном месопотамським, стоїть, як і стояв здавен, над річкою Чебрецем, маловідомою притокою Південного Бугу, майже нечутною в повінь та хлюпотливо–тривожною в сушу. 
 +Се тому, що я боям довіку відданий, Се тому, що я шаленим бурям рідний, Що в тебе таке нервове, ніжне личенько...   
 +Лебедина зграя Роман Наш старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий Вавилон, що, окрім назви, запозиченої з Дворіччя, не має нічого спільного з Вавилоном месопотамським, стоїть, як і стояв здавен, над річкою Чебрецем, маловідомою притокою Південного Бугу, майже нечутною в повінь та хлюпотливо–тривожною в сушу. 
 На високій береговині все літо синьо та сумно цвіте чебрець, найменша квітка з–поміж квіток, від чого й названо річку. 
 Чебрець вабить до себе гаї — ясенові, берестові, черемхові, й сам губиться в них, однак ненадовго — зразу ж за Вавилоном вигулькує з–під старих вільх і вже вільно тече собі у не такі вже й незнані краї — до Журбова, де його перепиняють греблею, а вже звідтіля полиновим степом до Глинська, де впадає в Південний Буг і де ми з вами побуваємо неодмінно… 
 Уздовж того водного шляху, безнадійно заплутаного в очеретах та камінні, на кількох горбах, що немовби вічно і ворогують між собою, завис Вавилон, старий та пізніший, з'єднаний водне досить–таки ветхою греблею, котру щовесни з'їдає повінь і її доводиться насипати майже заново. 
 @@ -75629,9 +75220,7 @@
 Ще не так давно Мальва нізащо не обминула б Абіссінії. 
 Тепер внадилась до білого палацу, що його вдень звідси видно добре, а вночі він ледь–ледь снить. 
 І ось на Абіссінських горбах прохопилося зло до комуни, якого тут не було раніше, прохопилося у Даньковій душі, а то гей як небезпечно для білого палацу… 
 -Розділ третій 
 -…
 -Останнє спалення Вавилона відбулося двадцять років тому, саме в жнива, коли у ці загалом благодатні краї ін'якого літа проникає з півдня таврійська суша. 
 +Розділ третій …Останнє спалення Вавилона відбулося двадцять років тому, саме в жнива, коли у ці загалом благодатні краї ін'якого літа проникає з півдня таврійська суша. 
 Од неї болить голова, зупиняються вітряки на горбах, а на курних дорогах встають маревні замки, в яких мешкають хіба що вищезлі таври — засновники Вавилона. 
 У тому ніби й непорушному склепінні з дива дивного чубляться височенні чорні смерчі й, одриваючись од землі, плиском падають за фіолетові обрії. 
 Вавилон спалахнув саме такої днини, опівдні, коли женці в степу ладналися відполуднувати невеселі зажинки на панському полі. 
 @@ -76833,9 +76422,7 @@
 — Чи я осліп, а чи все переплуталось мені в очах… 
 — А що, Тихонцю? 
 Ти ж бо знаєш, що Отченашка вміє мовчати… 
 -Хрест роблю 
 -
 -наперед. 
 +Хрест роблю наперед. 
 — Бачив їх з горішнього віконця… 
 — Сліпий не чує, а глухий не бачить. 
 Так, Тихонцю, спокійніше. 
 @@ -77610,8 +77197,7 @@
 — З Клима Івановича, — засміялася Мальва. 
 — Як тобі там, у комуні? 
 На голубнику? 
 -Чи вже перебралася нижче?… 
 -— посміхнувся з окулярів. 
 +Чи вже перебралася нижче?… — посміхнувся з окулярів. 
 — А куди нижче? 
 — До Клима Синиці… 
 Куди ж іще? 
 @@ -77968,8 +77554,7 @@
 Хто ж іще… 
 — Давай, прав. 
 А я вже згоден послужити тобі. 
 -Хоч виконавцем, хоч кучером… 
 -— гиготів Савка. 
 +Хоч виконавцем, хоч кучером… — гиготів Савка. 
 Біля воріт Боніфацій зліз, наказав Савці зачекати на нього і неквапом пішов до хати, як великий пан. 
 Там, у теплій господі, Боніфацій обідає, а тут, на передку, пронизує наскрізь вітерець, форкають запушені памороззю коні. 
 Савка знову поклав на них рябчаки та все позирав на хату Кожушних, чи, бува, не вийде звідтіля Клим Синиця. 
 @@ -79015,8 +78600,7 @@
 Коршак бився з вітрами. 
 Помітивши його, голубка іще міцніше вп'ялася в плече. 
 А кінські гриви надималися й палахкотіли, як чорні хоругви. 
 -…
 -Стукіт, дзенькіт, торговий гамір стоїть над Глинськом, це так незвично після тиші, й Лук'янові вчувається в тому не то якась тривога, не то розпач. 
 +…Стукіт, дзенькіт, торговий гамір стоїть над Глинськом, це так незвично після тиші, й Лук'янові вчувається в тому не то якась тривога, не то розпач. 
 — Пане Соколюк, пане Соколюк! — то зазиває його до своєї лавки, в якій пахне цукерками і дьогтем, колишній вавилонський орендар, а нині глинський багатиня Моня Чечевичний. 
 Цієї осені Чечевичного обкладено величезним податком, і він тепер спродує все, аби якось сплатити той податок і живим вибратися з Глинська. 
 На відміну від інших великих непманів, котрі, вчувши біду, відразу спродалися і повтікали до великих міст, він до останнього тримався дідівщини — парового млина, олійні та цієї лавки у Глинську, і влип у халепу; млина та олійню у нього експропріювали ще торік, а цього року обклали лавку таким податком, що коли б Моня Чечевичний продав у ній самого себе, то і тоді йому, в кращому разі, не минути виселення з Глинська. 
 @@ -79051,14 +78635,11 @@
 Лук'ян мало не заплакав з розпачу. 
 Знав од Данька, що конокради часто користувалися послугами жінок, і коли вже коня викрадає жінка, то вважай, що твоє діло пропаще, можеш збиратися на нову шкапину. 
 А тут пропало все відразу — пара коней, сани, ще й упряж, та не яка–небудь, а парадна, на котру Данько ледве стягнувся. 
 -Кров ударила Лук'янові в скроні, він кинувся геть із цього капосного місця й незабаром опинився в одній із тих приярмаркових вуличок, на яких торгували забороненими товарами: винокурними апаратами, книжками з життя 
 -
 -цариці Катерини II, Кораном, приворотним зіллям та всілякою іншою чортівнею, геть аж до миколаївських золотих п'ятірок. 
 +Кров ударила Лук'янові в скроні, він кинувся геть із цього капосного місця й незабаром опинився в одній із тих приярмаркових вуличок, на яких торгували забороненими товарами: винокурними апаратами, книжками з життя цариці Катерини II, Кораном, приворотним зіллям та всілякою іншою чортівнею, геть аж до миколаївських золотих п'ятірок. 
 Це був той чорний ринок, з яким глинські власті начебто і боролись, і водночас намагалися не помічати, тут торги йшли тихі, потаємні, все з–під поли, і раптом Лук'ян зі своїм лементом: — Жінка в білому кожушку… 
 Коні мишасті, упряж дорога… 
 Гей, людоньки, як же мені тепер додому?.. 
 -— Хо–хо, видно, добрий чоловік, коли в нього жінка пропала разом із кіньми! 
 -— сміялися з його лементу. 
 +— Хо–хо, видно, добрий чоловік, коли в нього жінка пропала разом із кіньми! — сміялися з його лементу. 
 Аж тут глянув і обімлів: Мальва сидить на його санях, а коники трублять овес в опалці. 
 — Лук'ян? — і засміялась із своєї витівки. 
 Перше бажання було побити її, але хіба можна побити Мальву, та ще на людях, та ще після цього її безневинного сміху, а головне, що все зразу знайшлося: сани, коні й упряж, розцяцькована мідними оздобами. 
 @@ -80514,8 +80095,7 @@
 — Я вступила в колгосп… 
 — Вступила?! 
 — А що ж я, гірша за інших? 
 -— Значить, я туди, я, можна сказати, на смерть одважився, а ти в колгосп? 
 -— надійшов на неї з темряви. 
 +— Значить, я туди, я, можна сказати, на смерть одважився, а ти в колгосп? — надійшов на неї з темряви. 
 — Ну, ну, я слухаю, Прісю, слухаю… 
 — Усуспільнили коней, воза, весь реманент… 
 — Геть–чисто весь? 
 @@ -80638,8 +80218,7 @@
 Завеликі, правда. 
 Але річ. 
 Англіцьке сукно… 
 -Спіть уже там! 
 -— пригримнув на діток. 
 +Спіть уже там! — пригримнув на діток. 
 Підійшов до Прісі, поцілував легенько з дороги у теплі коси. 
 Любив її в дорозі, як ніколи. 
 Дивна особливість дороги… 
 @@ -81213,8 +80792,7 @@
 Не залишаємо й згадки про жодного і найменшого супостата, шкода, що батько не бачить цього велетенського суцільного поля, адже сам він, будучи іще бідаком, колись мріяв про це. 
 Жаль мені батька, бо ж батько у кожного з нас один. 
 Ну, а як там твоя весна?.. 
 -…
 -Я тут, у Глинську, а комуну передав на Мальву. 
 +…Я тут, у Глинську, а комуну передав на Мальву. 
 Вона взялась за діло гаряче, та тільки дні комуни, вважай, полічені. 
 І там має бути колгосп, комуну розглядають тепер, як утопію мрійників, але ж я з цим ніяк погодитись не можу, особисто для мене комуна була предтечею майбутнього. 
 Нашого майбутнього. 
 @@ -81487,14 +81065,9 @@
 Ти народжуєш нас неначе для того, щоб ми звіряли тобі своє горде серце. 
 Ми нікуди не можемо подітися від тебе, як од власної долі, і хоч куди б заносили нас урагани часу, але як тільки вони вщухають і починають ледь виднітися твої обрії, то ми знову прагнемо до тих місць, де вперше побачили тебе з колискової висі, наче перекинуту горілиць, потім з отих віконець маленьких у чотири шибки — прагнемо на ті споришеві подвір'я, де ми вперше ступили на тебе босоніж, звідали твоє тепло й зачули в жилах своїх твою незміряну силу. 
 Тож лишень тобі дано повертати лебедині зграї з далеких світів — хто не чув, як стривожено вони ячать, шукаючи тебе в чорних туманах, хто не бачив, як їхні безстрашні ватажки розбиваються вночі об незнані скелі, аби інші жили й могли долетіти до тебе, той ніколи до кінця не збагне, що в людях живуть ті самі закони Землі обітованої. 
 -Для одних вони стають непереборними лише за тридцять п'ять мільйонів кілометрів від рідної землі, а для інших, що обертаються по менших орбітах, достатньо і тридцяти п'яти…  
 -
 - Зелені Млини Роман  
 -
 -Частина перша Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне! 
 -Тарас Шевченко  
 -
 -Повертаюся до рідного Вавилона в надії на те, що час та обставини потрудилися тут і мені вдасться дещо цікаве довідкрити в його людях, а то майже однаково, що знову впускаю вас до власної душі, сподіваючись на порозуміння між нами, таке необхідне на самім зачині цієї, як і всякої доброї справи. 
 +Для одних вони стають непереборними лише за тридцять п'ять мільйонів кілометрів від рідної землі, а для інших, що обертаються по менших орбітах, достатньо і тридцяти п'яти…   
 +Зелені Млини Роман  Частина перша Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне! 
 +Тарас Шевченко  Повертаюся до рідного Вавилона в надії на те, що час та обставини потрудилися тут і мені вдасться дещо цікаве довідкрити в його людях, а то майже однаково, що знову впускаю вас до власної душі, сподіваючись на порозуміння між нами, таке необхідне на самім зачині цієї, як і всякої доброї справи. 
 Стоїть саме та пора, коли в цих краях настає бездоріжжя, у Вавилоні починаються, як тут кажуть, "Веселі Боковеньки". 
 То в руді оживає річка Весела Боковенька, отаке собі болотяне диво, насправді ж — притока Чебрецю, геть немічна влітку, а тепер ділить Вавилон іїце на кілька дрібніших закупав, майже незалежних якийсь час один від одного: Целебень, на якому зосереджена влада в особі голови Лук'яна Соколюка та вірного виконавця при ньому Савки Чибіса, який, по великії! перерві, знову в обнові — витратився вчора на кортові штани, а сьогодні весь день у передчутті свята потирає руки і лунко прицмокує язиком; Татарські вали, де мешкає Фабіян (тутеїшній філософ) із цапком з такою ж кличкою (безпутним сином цапа Фабіяна, істотою загалом оригінальною, як і батько, далебі, що без царя в голові); тоді Скоморохи, Волхви, Гунцвоти, а по той бік Веселої Боковеньки (якщо спостеріїати Вавилон від; сільради, себто з Целебня) вже йдуть назви, які не хотілося б уголос вимовляти, оскільки вони нічого не додають до честі й величі Вавилона, але можуть кинути тінь на достославних людей. 
 Ось, скажімо, Людоїдівка. 
 @@ -81907,8 +81480,7 @@
 Тільки на подвір'ї галасував Родіон Чумак, виряджаючи своїх на сівбу і не знаючи ще, що комуна з усім добром, землями, ярами і луками вже належить йому. 
 Коли ж на подвір'я вийде Соснін із комунарами і повідомить про те, то Чумак ніби збожеволіє на радощах, скочить на випадкового коня, який саме пив із жолоба, і, гасаючи по Семиводах, кричатиме чимдуж: "Хай живе комуна! 
 Хай живе товариш Соснін!" 
 -…
 -І ось тепер Соснін провідує хвору. 
 +…І ось тепер Соснін провідує хвору. 
 На однокінних санчатах із дугою, одягнутий у потертий ведмежий кожушок, який Мальва пам'ятала ще з Костроми, на голові заяча шапка, пошита, напевне, вже тут глинськими майстрами. 
 Щоб не заносити холоду до хати, вішав ті свої хутра в сінях на кілочку. 
 Штани, які носив поверх чобіт, напрасовані як завше, і те Мальву навіть смішило. 
 @@ -82198,8 +81770,7 @@
 Якби жили Парнасенки, то те добро, напевне, перепадало б їм, а то також немало, як на той час. 
 За добру незіпсовану шкуру в кооперації можна було дещо придбати, а паче за волячу. 
 Коли потім, через багато років, Мальва розповідала про клуню Парнасенків, я мимоволі згадав про вавилонську корову, історія ця — смішна і трагічна, — безперечно, залишиться в житті Вавилона як пам'ятник винахідливості й солідарності людської перед труднощами життя. 
 -…
 -Вона випоїла цілі народи своїм молоком. 
 +…Вона випоїла цілі народи своїм молоком. 
 Усе життя будуть снитися нам вранішні та вечірні пахощі молока, яке бувало то солодке, майже медове, зібране для нас із квітів, то трохи гіркувате, ніби настояне на полин–траві, то несподівано било в ніздрі буркуновим степом і нагадувало нам про давню козаччину. 
 А то, було, пахло житніми стернями з п'янкими настоями березки і чебрецю… 
 Щодень воно інше якесь, і та його неоднаковість була таким самим дивом, як і сама корова. 
 @@ -83039,8 +82610,7 @@
 — Що за напасть? 
 Лель Лелькович там? 
 На політінформації? 
 -— Нема ніякого Леля… 
 -— їдьмо! — весело вигукнув Маківка. 
 +— Нема ніякого Леля… — їдьмо! — весело вигукнув Маківка. 
 Всі троє мчали на "біді" до заповітного місця. 
 — Тут і ставайте! — попрохав Журба. 
 Зупинили "біду" і згинці один за одним побігли попід житом до шовковиці. 
 @@ -83061,8 +82631,7 @@
 — І повів їх у холодок під шовковицю. 
 Журба сидів похнюплений, він і сам зараз мало вірив у те, що бачив реальних жінок. 
 Аж тут зірвався з місця Маківка, скрикнув: — Мурашки!.. 
 -…
 -Увечері Журба приніс додому пайок, мали вони з Мальвою гарну вечерю під зорями, що падали у став, та коли Мальва нагадала йому про жінок, яких мурашки роздягай сьогодні під шовковицею, він засміявся знічев'я, удав, що вперше чує про це. 
 +…Увечері Журба приніс додому пайок, мали вони з Мальвою гарну вечерю під зорями, що падали у став, та коли Мальва нагадала йому про жінок, яких мурашки роздягай сьогодні під шовковицею, він засміявся знічев'я, удав, що вперше чує про це. 
 А тим часом біла "морячка" на тлі білого жита справила на нього неабияке враження. 
 Тут цвіркуни розспівались у спориші на сушу, а десь під шовковицею снують по воєнних дорогах бентежні мурашки, оберігають свої володіння. 
 Декотрі несуть на собі білі дирижаблики, в яких іще не народжені діти мають закарбувати в пам'яті дорогу до шовковиці. 
 @@ -83676,8 +83245,7 @@
 — Я занесу!.. — мовив я зніченій Пані. 
 — О, який лицар! 
 — І Киндзя завдав мішечка мені на спину. 
 -— Чий це? 
 -— справився він десь за спиною у Бартя. 
 +— Чий це? — справився він десь за спиною у Бартя. 
 — Вавилонський. 
 Мальвин родич… 
 Знущальний смішок провів мене до дверей, та якби зараз весь млин розреготався, то й тоді відступати мені було б пізно. 
 @@ -83886,9 +83454,7 @@
 — Бачу. 
 Але це ще ні про що не свідчить. 
 Ідіть до неї, нехай не думає, що ми тут маємо від неї якісь секрети. 
 -Гіпс покладуть завтра, я не знав, що тут 
 -
 -перелом. 
 +Гіпс покладуть завтра, я не знав, що тут перелом. 
 Добре було б, якби я помилився в іншому… 
 Але ви чоловік і мусите знати… 
 Ви вчитель? 
 @@ -84064,8 +83630,7 @@
 А все, що знає Пасовська, назавтра знатиме уся земна куля. 
 Зважте на те, що Журба її любить. 
 І не один Журба…" 
 -— "Розумію… 
 -— похитав головою Лель Лелькович. 
 +— "Розумію… — похитав головою Лель Лелькович. 
 — Усе розумію. 
 Домірель закохався. 
 А я… ще день, і вже подав би заявку на нового ботаніка. 
 @@ -84450,5 +84015,4 @@
 Мальва мала "Зінгер", одну з тих чудових машин, що приводилась в рух з допомогою ніг, шитву навчилася від старшої сестри, і хоч великої майстрині не вийшло, але вавилонським модницям догодити могла й залюбки обшивала їх за символічну плату. 
 Якщо глинські кравчині брали за сукню три–чотири карбованці, то Мальва таку ж сукню шила за десяток яєць, тобто майже безплатно. 
 Сорочки шила за копійки, а за ліфчики загалом ніякої плати не брала, бо ж сама щоразу пересвідчувалась, що вони їй вдаються найменше. 
 -Вавилонянки такі всі грудасті, 
 -
 +Вавилонянки такі всі грудасті,
No results found